4) Нова система голосування кваліфікованою більшістю в Раді єс

Лісабонський договір спрощує процедури ухвалення рішень у ЄС. У Раді Міністрів більше питань вирішуються голосуванням кваліфікованою більшістю - замість процедури одностайного ухвалення рішень. Це робить реалізацію потрібних заходів швидшою та ефективнішою.

Починаючи з 1 листопада 2014 року голосування кваліфікованою більшістю означатиме, що рішення Ради Міністрів потребуватимуть підтримки 55% держав-членів, які представляють щонайменше 65% населення ЄС. Така система надає ухваленим рішенням подвійної легітимності. Будь-які пропозиції щодо поширення голосування кваліфікованою більшістю на нові сфери діяльності ЄС здійснюються в межах чітких правил. Кожна держава-член ЄС повинна погодитися з будь-якою такою зміною, але національні парламенти матимуть право вето (ст.238 Договору про функціонування ЄС)¹².

Проте вирішення питань у таких важливих сферах політики як оподаткування та оборона й надалі потребуватимуть одностайності в голосуванні.

Серед реформ, введених в дію Лісабонським договором слід назвати ще такі:

7. Посилення захисту громадян Європейського Союзу

Ст. 9 ДЄС закріплює відповідні положення Маастрихтського договору про громадянство ЄС, яке «є додатковим до національного громадянства, не змінюючи його». Це положення також відтворене у ст. 20 Договору про функціонування ЄС. Громадяни держав-членів також опосередковано захищені зобов’язаннями, які взяли на себе держави-члени у рамках дотримання спільних цінностей Союзу, що одночасно закріплені у Хартії основоположних прав Європейського союзу. Лісабонський договір визнає права, свободи та принципи, визначені у Хартії основоположних прав та робить її юридично обов’язковою. І хоча Хартія не є частиною Установчих договорів ЄС, як це планувалося щодо Конституції Європейського Союзу, для якої Хартія мала стати її складовою, проте за юридичною силою Хартія прирівнюється до Установчих договорів. Держави-члени ЄС підписали Хартію ще в 2000 році, однак деякі з них так і не завершили процес її ратифікації. Тому до набуття чинності Лісабонським договором Хартія не мала юридично обов’язкового характеру. Однак, це зовсім не означало, що органи ЄС ігнорували, «не помічали» її існування. Можна сказати, що як орієнтир високих стандартів захисту прав людини, цей документ можна було віднести до т.з. «мякого права».

Статус Хартії як юридично обов’язкового документу означає, що під час підготовки та імплементації своїх законів ЄС повинен дотримуватися прав, що їх визначено в тексті Хартії. Держави-члени Союзу мають робити так само під час імплементації законодавства ЄС у свої внутрішні правові системи. Права, які повинен мати кожен, включають захист особистих даних, право на притулок, рівність перед законом, заборону дискримінації, рівність між чоловіками та жінками, права дітей та літніх людей, а також важливі соціальні права на кшталт захисту від нечесного звільнення та доступу до соціальної безпеки та допомоги.

Договір також надає ЄС можливість приєднатися до Європейської Конвенції з прав людини (оскільки ЄС набуває статусу суб’єкта міжнародного права). Ця конвенція та Європейський Суд з прав людини, який є контрольним механізмом за її дотриманням, є основою захисту прав людини у Європейському Союзі.