55. Причини кризи та розпаду командно-адміністративної системи.

Кома́ндно-адміністрати́вна систе́ма — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні:

1.жорсткий централізм господарського життя на базі державної власності;

2.використання позаекономічних, ідеологічних методів управління;

3..панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії.

Основою Економіки соціалізму,комунізму є командно-адміністративна система.

Особливості комуністичної системи:

-економічною основою нової системи є суспільна власність;

- безкласовість;

- нетоварні (безпосередньо суспільні) зв'язки;

Суперечності адміністративно-командної системи :

Головна суперечність - суперечність між проголошеними та реалізованими цілями.

Форми вияву головної суперечності:

• між вивільненням трудящих від поневолення (експлуатації) з боку капіталу і поневоленням їх державою;

• між проголошеною метою побудови суспільства всезагального добробуту і сформованою економікою тотального дефіциту, який є не лише наслідком, а й передумовою відтворення бюрократичної системи адміністративного соціалізму;

• між проголошеною метою побудови суспільства, де, всі блага "поллються повним потоком" і здійсниться великий принцип: "від кожного - за здібностями, кожному - за потребами" і деформованою структурою економіки, зорієнтованою на виробництво заради виробництва;

• між проголошеною метою високопродуктивного виробництва (трудящі працюють на себе й на суспільство в цілому) і спадною ефективністю реального виробництва через відсутність конкуренції і тотальне панування державної монополії;

• між проголошеною метою побудови суспільства, заснованого на самоуправлінні (самоуправління як антипод державного управління), і реальною системою управління у формі диктатури держави, яка виявляється через диктатуру пролетаріату, диктатуру партії та ін.

Причини глибокої кризи командно-адміністративної системи не вичерпуються тільки нагромадженими нею внутрішньо притаманними їй суперечностями. Вони пояснюються існуючою структурою влади та запроваджуваною нею політикою. Значною мірою ця криза зумовлена об'єктивними законами нерівномірності та циклічності економічного розвитку.

56. Необхідність та основні напрямки переходу України до соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Реальна економіка України далека від забезпечення умов щодо створення соціально орієнтованої ринкової економіки, а отже, далека від забезпечення стійкого економічного зростання ,підвищення рівня життя населення, здійснення належних структурних перетворень на основі досягнень НТП, виробництва і сфери послуг, заощадження енергії, ресурсів та збереження довкілля. Наша соціально-економічна система перебуває у кризовому стані, а подолання суперечностей соціально-економічного розвитку може бути здійснене завдяки залученню системи першочергових цілей економічного розвитку із забезпеченням стійкого зростання реаль­ного сектору економіки за умов стабільності грошової одиниці, існування вільної конкуренції, стабільного рівня цін, високого рів­ня зайнятості, вирівнюванням платіжного балансу.

Основні напрямки переходу до соціального ринкового господарства в Україні:

• забезпечення економічної свободи;

• становлення та зміцнення різних форм власності;

• розвиток конкурентного середовища;

• формування механізму вільного ціноутворення;

• формування ринкової інфраструктури;

• збалансоване функціонування комерційного і некомерційного секторів економіки;

• державне регулювання економіки;

• формування відкритої моделі економіки при дотриманні національних інтересів країни;

• ефективна система соціального захисту населення, наявність соціальної інфраструктури.

Отже,важливі еволюційні процеси економіки України повинні супроводжуватися використанням методів державного регулювання, що мають поєднувати економічні та соціальні засоби розблокування економічного життя для забезпечення конкурентного економічного простору та функціонування ринкових взаємин. 

57.

Трансформація відносин власності – основа докорінних перетворень економічної системи.

Основний зміст складного і суперечливого процесу трансформації відносин власності визначають реальні зміни на шляху її роздержавлення та приватизації, спрямовані на утвердження плюралізму форм власності та господарювання, розвиток конкурентного середовища, подолання жорсткого централізму та командно-адміністративних методів управління, відродження стимулів до інноваційної підприємницької діяльності.

Роздержавлення – це процес обмеження адміністративного втручання держави в економіку шляхом перетворення обєктів державної власності на такі, що засновані на інших, недержавних, формах власності та комерціалізації діяльності державних підприємств.

Приватизація – трансформація будь-якої форми власності у приватну, процес переходу в приватну власність об'єктів, заснованих на державній, змішаній або колективній власності.

Приватизація як форма роздержавлення власності відображає процес докорінної трансформації відносин власності з метою формування приватного сектору як передумови підвищення соціально-економічної ефективності господарювання та піднесення суспільного добробуту на основі становлення та відтворення ринкових відносин, підприємницького середовища, конкуренції.

Етапи реформування власності в Україні:

1. Початковий етап приватизації (1992-1994 рр.).

2.Масова приватизація (1995-1998 рр,).

3. Індивідуальна грошова приватизація (1999-2002 рр.).

4. Заключний етап приватизації (з 2003 р.).

На сьогодні масова приватизація в Україні забезпечила усунення державної монополії на засоби та результати виробництва, становлення прошарку індивідуальних та асоційованих приватних власників і формування недержавного сектору як основи розвитку ринкових відносин.

Подальше вдосконалення процесів трансформації відносин власності передбачає такі заходи:

- посилення інвестиційної спрямованості приватизації, залучення стратегічних вітчизняних і зарубіжних інвесторів;

- удосконалення законодавства у сфері приватизації, його гармонізація з іншими сферами правового регулювання економічної діяльності;

- узгодження приватизаційних процесів із програмами реформування окремих галузей та сфер діяльності;

- формування дієздатного корпоративного сектору та інтегрованих корпоративних структур;

-призупинення подальшої олігархізації суспільства, забезпечення реальної участі міноритарних співвласників в управлінні та розподілі доходів;

-удосконалення передприватизаційної підготовки та інформаційно-маркетингової діяльності на всіх етапах приватизації;