- •1. Політика як соціальне явище.
- •2. Суб’єкти і об’єкти політики.
- •3. Основні концепції політики.
- •7. Значення пол для формування політичної свідомості та культури студентів.
- •4. Структура і функції політики.
- •5. Пол як наука і нав дисципліна. Об’єкт і предмет вив пол, її взаємодія з інш наук.
- •6. Методологія політології, її функції та завдання.
- •8. Структура політичної діяльності: суб’єкти та об’єкти, мотиви і способи їх взаємовпливу.
- •9. Виборча кампанія як форма пол діяльності. Функції виборів у демократичному суспільстві.
- •10. Типи політичної діяльності
- •11. Політичне рішення. Структура політичного рішення. Типи політичних рішень.
- •12. Політичні відносини. Типологія та форми політичних відносин.
- •13. Поняття влади, її основні види, засоби і форми реалізації, ресурси.
- •14. Поняття, природа, риси політичної влади.
- •15. Концептуальні підходи до проблеми політичної влади.
- •16. Проб легітимності політичної влади, ресурси, функції та тенденції її розвитку.
- •17. Конституційні положення про перспективи розвитку політичної влади в Україні, її подальшу демократизацію.
- •18. Зародження політичної думки у країнах Стародавнього Сходу.
- •19.Політичні вчення Стародавньої Греції (Сократ, Платон, Аристотель)
- •20.Політична думка і світоглядні ідеї Стародавнього Риму (Цицерон, Сенека).
- •23.Вчення про політику н. Макіавеллі.
- •21.Політична думка часів середньовіччя (т. Аквінський, а. Августин, м. Падуанський).
- •22.Епоха Відродження – новий етап у розвитку політичної думки.
- •24.Політичні ідеї європейського соціалізму XVI – XVII ст. (т. Мор,т. Кампанелла).
- •26.Політико-правові вчення в Німеччині у XVIII – XIX ст.
- •25.Теорії природного права та суспільного договору (т. Гроцій, т. Гоббс, б. Спіноза, Дж. Локк та ін.).
- •Просвітництво. Раціоналістичне трактування пол у працях фран просвітників.
- •Політичні вчення у сша в період боротьби за незалежність.
- •29.Політичні вчення у Західній Європі в XIX ст.
- •34.Політична думка перехідного періоду (XIV – перша половина XVI ст.).
- •30.Основні напрямки західноєвропейської політичної думки XIX ст.
- •31.Розвиток зар політології у хх ст. Основні віхи політичної думки в 1 пол хх ст.
- •32.Розвиток світової політичної думки у другій половині XX ст. – на початку XXI ст.
- •33.Розвиток політичної думки в Ук. Пам’ятки політичної думки Київської держави.
- •35.Укр політична думка в період від Люблінської унії до козацько-гетьм дер.
- •36.Політична думка України у козацько-гетьманську добу.
- •37. Українська політична думка хіх ст.
- •38. Українська політична думка першої половини хх ст.
- •50. Держава її властивості, місце, роль і значення в політичній системі суспільства.
- •39. Поняття політичної ідеології та класичні уявлення про неї (Де Тресі, к. Маркс, р. Міхельс, м. Вебер, о. Лемберг, т. Парсонс, р. Пайпс).
- •40. Функції політичної ідеології.
- •41. Основні ідеї лібералізму і неолібералізму.
- •42. Основні ідеї консерватизму і неоконсерватизму.
- •43. Марксизм і соціал-демократизм.
- •44. Християнсько-демократична ідеологія та альтернативні ідейно-політичні течії.
- •45. Національна ідея та ідеологія державотворення в Україні.
- •46. Місце і роль політичної системи в життєдіяльності суспільства.
- •47. Сутність і типи сучасних політичних систем.
- •48. Системоутворюючі засади та основні функції політичних систем.
- •49. Характеристика структурних елементів політичної системи.
- •51. Природа ознаки та структура держави.
- •52. Поняття соціальної та правової держави.
- •53. Основні елементи держави та її функції.
- •56. Громадські організації та рухи.
- •55. Політичні партії та партійні системи, їх роль та функції в політичній організації суспільства.
- •57. Особливості партійної системи в сучасній Україні.
- •60. Поняття, функції і цілі економічної політики.
- •61. Фінанси в системі політики та економічної безпеки.
- •62. Механізм політичного регулювання економічних відносин в сучасних умовах.
- •64. Основні напрямки соціальної політики.
- •65. Моделі соціальної політики у країнах Заходу.
- •67. Поняття етнонаціональної політики, головна мета та принципи.
- •69. Зміст і сутність національної політики у житті суспільства.
- •63. Сутність і специфіка соціальних відносин, об’єкти і суб’єкти соціальних відносин та їх роль в політиці.
- •70. Національна політика України.
- •72. Конституція України про консолідацію та розвиток української нації, забезпечення етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин України
- •73. Політика в системі ціннісних орієнтацій особи.
- •74.Політична соціалізація
- •75. Культура громадянськості. Права людини як критерій гуманізму в політиці
- •76.Природа і соціальна сутність політичного лідерства
- •77,78. Стилі і типи, соціальна роль та функції політичного лідерства
- •79. Політичний імідж
- •80. Проблеми формування політичних лідерів у сучасній Україні
- •81,82. Поняття, типи, види та функції політичної культури
- •85.Типи політичної свідомості і політична воля
- •83.Історичні особливості формування пол культури в у, її стан у сучасних умовах
- •84.Політична свідомість як форма відображення політичного буття
- •Світовий політичний процес: поняття, суб’єкти, закономірності та тенденції розвитку на межі XX – XXI ст.
- •87.Міжнародні відносини як цілісна система
- •88.Міжнародні організації та міжнародні політичні відносини
- •90.Україна в системі міжнародних відносин та її місце в сучасному геополітичному просторі
- •1. Політика як соціальне явище.
- •2. Суб’єкти і об’єкти політики.
1. Політика як соціальне явище.
Політика (гр. роlitikе — мистецтво управління державою) як соц. явище – багатобарвне та складне явище:
- це мистецтво управління д-вою;
- це участь гром-н у справах д-ви (сусп. інститути та об’єднання гром-н)
- напрямок держ. розвитку, завдань, змісту і діял. д-ви;
- засіб чи інструмент, за доп. якого в сусп. досяг. інтереси тих чи інших соц. груп, класів, прошарків, які прагнуть до влади чи які знах. при владі.
П-ка як соц. явище і усвідомлена діяльність, спрямована на забезпечення сусп. процесів, їх регул-ня і розвиток в тому напрямі, якого прагне домінуюча або опозиційна група
Об’єкт п-ки необмежаний, тому існує чимало видів п-ки: За сферою сусп. життя: ек-на, соц-на, куль-на, нац-на, За орієнтацією: внутрішня і зовнішня; За масштабами дії: міжнар., світова, локальна, регіональна; За носіями, суб’єктами: пол-ка д-ви, партії, сусп. рухів, сусп. організацій; За терміном дії: постійна й тимчасова; За цілями: нейтральна, нац. примирення, “відкритих дверей”, “залізної завіси”, компромісу, пол-ка однополюсного світу, багатополюсна пол-ка.
Об'єктом дослідження політології є політика — явище надзвичайно складне. За демократизації, гуманізації та індивідуалізації суспільного життя основним завданням політики має стати підвищення її ефективності й відповідальності.
Узагалі існують два основні підходи до тлумачення терміна "політика": з одного боку, це заняття малодостойне й цинічне, з іншого – високоморальне й творче, притаманне "справжнім аристократам духу", як говорили древні.
Сучасні традиції вживання терміна "політика" започатковані античним (давньогрецьким) розумінням політики як вельми благородної справи – мистецтва державного управління, покликаного об'єднати суспільство навколо вищої його мети.
Неоднозначність побутових уявлень про політику пов'язана зі складністю й багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення, в яких політика постає як:
одна зі сфер життєдіяльності суспільства;
сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення і протиборства;
спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш значущому і обов’язковому;
рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть здійснити свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства;
чинник становлення людини як вільної, унікальної і неповторної.
система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою;
сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення;
прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї;
участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності;
наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення;
прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.
2. Суб’єкти і об’єкти політики.
Об'єктом політики насамперед є влада. До неї прагнуть політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства. Але якщо влада є самоціллю для певних політичних суб'єктів, це може спричинити серйозний конфлікт, оскільки суспільство не здатне нормально функціонувати, коли не враховуються інтереси інших політичних суб'єктів.
В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план, однак після цього обов'язково настає період, коли сфера політики стає набагато ширшою і охоплює процеси функціонування та розвитку влади, впливу на економічні, соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.Таким чином, констатуємо, що об'єктом політики в різних сферах суспільства є відносини соціальних груп із питань, життєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а також відносини між ними та державними інституціями. У першому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, морально-етичні норми, у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики тощо.
Суб'єктом політики можуть бути особистість, організація або суспільна група, які здатні творити політику й ініціювати істотні зміни в політичних відносинах. Здатність творити політику характеризують терміном політична суб'єктність, яка залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвитку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій).
Суб'єктів політики можна класифікувати за розглянутими далі ознаками:
Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через політичну владу: громадянське суспільство загалом; соціальні, етнічні та конфесійні групи; окремі особистості.
Соціально-становою приналежністю: стани (робітничий, селянський тощо); політичні лідери (еліта) станів.
Соціальне професійною приналежністю: громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками; громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як обрані до представницьких, виконавчих або судових органів влади; громадяни, які професійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи практичну); громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу.
Належністю до організованих етноконфесійних груп: етнополітичні об'єднання та рухи (домінуючих етносів чи національних меншин); конфесійно-політичні об'єднання та рухи.
Ступенем і мірою організованості: державні організації та інституції; політичні партії; громадсько-політичні організації, об'єднання, рухи; політичні блоки, фракції, угруповання.
Велика суспільна група стає суб'єктом політики за умов:
міцних внутрішніх зв'язків і єдності;
усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів, а відтак відчуття самобутності, співдружності, ідентифікації з групою, внутрішньої солідарності і т. ін.;
організації, тобто координації керівними центрами поведінки та дій окремих територіальних, галузевих угруповань, течій, вікових, статевих, професійних та інших категорій.