81. Дайте характеристику основним напрямам монетарної теорії грошей.

Сучасний монетаризм виник у 60-х роках минулого століття з метою пошуку шляхів подолання інфляції. Цю теорію не можна вважати принципово новою, а лише відродженням і оновленням неокласичної кількісної теорії, що включила придатні результати досліджень грошового механізму Кейнса і його прибічників. Формування сучасного монетаризму започаткували представники Чиказького університету на чолі з М. Фрідменом. Найважливіші складові цієї теорії стосуються таких положень:

а) ринкова економіка збалансована і її механізм здатний до повного саморегулювання, якщо зовнішні сили не будуть йому заважати;

б) грошова система — це відносно самостійний і відокремлений елемент сфери реальної економіки. Оскільки держава безпосередньо впливає на зміну грошей в обігу через їх емісію та монетарну політику, то така її діяльність служить засобом дестабілізації для реальної економіки;

в) щоб не допустити дестабілізації ринкової економіки і створення найсприятливіших умов для механізму ринкового саморегулювання, державі необхідно забезпечити найретельніше регулювання грошової маси в обігу — основної причини дестабілізації реальної економіки. Таке регулювання має здійснюватися переважно економічними методами, щоб не допустити прямого втручання суб'єктів ринку в економічну діяльність. Фіскально-бюджетні методи виходять за межі економічного регулювання через свою жорсткість;

г) на підставі виявлення тіснішого кореляційного зв'язку номінального ВВП з пропозицією грошей порівняно з інвестиціями і нормою відсотка (за результатами досліджень, проведених М. Фрідменом та А. Шварц, динаміки пропозиції грошей та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років), було відновлено кількісний фактор впливу на кон'юнктуру ринку, ціни і обсяг виробництва. Вони вважали, що регулюванням пропозиції грошей можна випередити і не допустити кризових явищ, згладити коливання ділового циклу;

д) у своїх дослідженнях сучасні монетаристи спиралися на рівняння обміну І. Фішера: M · V = P · Q. Ліва його частина (M · V) виражає суму грошового платежу, а права (P · Q) — грошову оцінку проданого товару. При цьому вони замінили праву частину (Р · Q) на ВНП — валовий національний продукт. Тепер рівняння обміну отримало такий вигляд: M · V = ВНП. Права частина цієї формули, що виражає ВНП, фактично становить грошову оцінку проданих товарів. Тому сутність рівняння і взаємозв'язок його складових не змінюється;

е) сучасні монетаристи стверджують, що значення V — швидкість обігу грошей за певний період — у рівнянні обміну стабільне на коротких проміжках часу і лише змінюється на довготермінових проміжках. Причому такі зміни відбуваються плавно і їх неважко передбачити. Тому передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку відбувається за схемою:

М – П0 – Ц, тобто зміна кількості грошей (М) впливає на їх попит (П0) і через нього на ціни (Ц);

82. Назвіть та охарактеризуйте види кредиту.

Вид кредиту — це більш детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева спрямованість, об'єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).

Залежно від організації кредитних відносин виділяють такі основні види кредиту: міжгосподарський (комерційний), банківський, лізинговий, іпотечний, споживчий, державний, міжнародний.

Міжгосподарський кредит (комерційний) — це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між кредитором та позичальником (між двома об'єктами господарської діяльності).

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

Банківський кредит — найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки найчастіше надають позики суб'єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються за інших форм кредитування.

Лізинг – це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачеві. Суб'єктами кредитних відносин тут виступають: у ролі креди-тора – лізингодавець, позичальник – лізингоодержувач.

Лізинговий кредит – це відносини між незалежними особами з приводу передачі в оренду майна, а також фінансування набуття рухомого і нерухомого майна на певний строк. Лізинг належить до однієї з форм товарного кредиту, що стала в країнах з ринковою економікою провідною формою оновлення основного капіталу.

Іпотека (від грецького hipotheke - застава) - застава нерухомого майна (будівель, землі) для отримання в банку чи інших фінансових організаціях довготермінового (іпотечного) кредиту.

Іпотечний кредит – довгострокова позика під заставу нерухомого майна - землі, виробничих або житлових будівель. її надають переважно спеціалізовані іпотечні банки.

Споживчий кредит – це кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансовими установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку.

Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких здебільшого позичальником є держава, а кредиторами – юридичні або фізичні особи. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків, особливо коли державний бюджет дефіцитний, а також для регулювання економіки.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами, фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.