Внутрішня будова фінансової системи
12) Охарактеризуйте організаційну структуру фінансової системи.
Організаційна структура фінансової системи — це сукупність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управління фінансами. Необхідність розподілу і перерозподілу ВВП є об’єктивним явищем, форми і методи фінансових відносин відображають установлену у світовій практиці внутрішню структуру фінансової системи. Разом з тим рух грошових потоків здійснюється не сам по собі, а спрямовується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Це суб’єктивна сторона побудови фінансової системи, яка, маючи певні закономірності, відображає умови конкретної країни.
В основі формування органів управління фінансовою системою лежить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою діяльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади й управління.
До організаційного складу фінансової системи України входять:
а) органи управління:
Міністерство фінансів;
Державна податкова адміністрація;
Державна контрольно-ревізійна служба;
Державне казначейство;
Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
Р
ахункова палата;
Аудиторська палата;
Пенсійний фонд;
Фонд соціального страхування;
Українська державна інноваційна компанія;
б) фінансові інституції:
Національний банк;
комерційні банки;
страхові компанії;
небанківські кредитні установи (кредитні спілки, ломбарди тощо);
міжбанківська валютна біржа;
фондові біржі;
інституційні інвестори.
Фінансові органи та інституції можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України та Державне казначейство і Державна контрольно-ревізійна служба. До цієї ж групи також належить Державна податкова адміністрація. Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Аудиторська палата й аудиторські фірми. Третій блок становлять фінансові інституції, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України і комерційні банки, міжбанківська валютна біржа, фондові біржі, інституційні інвестори, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України, фонди соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія.
13) Охарактеризуйте фінансові відносини суб’єктів господарювання.
Фінанси суб’єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони є вихідною і базовою сферою всієї фінансової системи, тому що саме тут створюється ВВП.
Метою господарської діяльності підприємств є виробництво товарів, здійснення робіт, надання послуг.
Метою фінансової діяльності отримання прибутку. Вона регулюється на таких рівнях: законодавчий (в частині взаємовідносин з державою), на підставі угод з іншими суб’єктами та статутними документами (регулюється внутрішні відносини на підприємстві)
Страхування являє собою обособлену ланку фінансової системи, яка відображає відносини з приводу формування і використання колективних страхових фондів.
Державні фінанси характеризують державну централізацію фінансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави, це основна сфера перерозподілу ВВП.
Державні фінанси включають централізовані ланки – бюджет, фонди цільового призначення і державний кредит, а також децентралізовані – фінанси суб’єктів господарювання у державному секторі.
Бюджет держави – основний фонд фінансових ресурсів і визначальна ланка державних фінансів. Він призначений для фінансового забезпечення виконання державою її функцій.
Фонди цільового призначення характеризують централізацію фінансових ресурсів для вирішення конкретних завдань і проблем. Їх характерною ознакою є чітко визначені джерела формування і напрями використання.
Державний кредит характеризує відносини, при яких держава виступає позичальником. Кредиторами можуть виступати юридичні й фізичні особи даної та інших країн, уряди інших країн, міжнародні організації та фінансові інститути. Мобілізовані за допомогою державного кредиту кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту або в окремий фонд.
Фінанси державних підприємств включають ті ж відносини, що і фінанси підприємств, тому що характер і напрямки господарської діяльності не залежить від форми власності.
Міжнародні фінанси відображають рівень світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб’єктів так і держави.
Міжнародні фінанси характеризують рух вартості між окремими країнами. Система міжнародних розрахунків базується на валютному регулюванні, яке насамперед полягає у встановленні валютного курсу.
Взаємовідносини з міжнародними політичними, економічними, гуманітарними та фінансовими організаціями характеризують формування і використання фондів фінансових ресурсів цих організацій.
Міжнародні фінансові інститути виступають своєрідною надбудовою над сукупністю національних фінансових систем.
Фінансовий ринок є складовою не тільки фінансової системи, а й економічної системи в цілому. Він координує діяльність всієї фінансової системи на якій здійснюється рух фінансових ресурсів.
Фінансовий ринок поділяється на дві ланки:
ринок грошей – це сфера, де їх можна купити.
ринок капіталів – це сфера торгівлі не тільки грошима, а й прав власності. Інструментом ринку капіталів виступають спеціальні цінні папери – акції.
14) Назвіть методи організації фінансової діяльності підприємств.
Функціонування фінансів підприємств здійснюється за допомогою цілеспрямованої їх організації.
Організація фінансів підприємств — форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх оборотом з метою досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами. Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:
комерційний розрахунок;
неприбуткова діяльність;
кошторисне фінансування.
Але в основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок — порівняння у вартісній формі витрат і результатів фінансово-господарської діяльності.
Комерційний розрахунок засновується на таких принципах:
1. Самоокупність полягає в формуванні у підприємства необхідних матеріальних, трудових і грошових коштів і його здатності забезпечити рентабельну роботу. Фінансова практика передбачає повну і часткову самоокупність. Повна самоокупність характеризується повним покриттям витрат за рахунок отриманих доходів. При частковій самоокупності отримані доходи покривають лише частину здійснених витрат.
2. Прибутковість є продовженням принципу самоокупності, означати, що отримані доходи мають не тільки покривати здійснені витрати, а й сформувати прибуток.
3. Самофінансування передбачає покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які в свою чергу також погашаються за рахунок прибутку.
4. Фінансова відповідальність полягає в тому, що підприємство несе повну відповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отримані збитки покриваються за рахунок власних фінансових ресурсів.
Неприбуткова діяльність характеризується специфічною ознакою формування фінансових ресурсів, тобто воно здійснюється за рахунок спонсорських внесків та інших надходжень, насамперед від засновників. Головна мета функціонування неприбуткових підприємств – забезпечення певних потреб суспільства, а не отримання прибутку.
Кошторисне фінансування полягає у забезпеченні витрат за рахунок зовнішнього фінансування та здійснюється за двома напрямками: з бюджету і з централізованих фондів. Кошторисне фінансування здійснюється за такими принципами:
плановість, означає, що фінансування здійснюється на підставі й у межах установленого плану
цільовий характер, означає, що виділені кошти можуть бути спрямовані тільки на цілі, передбачені кошторисом.
виділення коштів від фактичних показників діяльності, означає, що фінансування здійснюється за кошторисом, однак , виходячи не з планових, а із фактичних значень оперативних показників.
підзвітність передбачає встановлення звітності організацій і установ, що перебувають на кошторисному фінансуванні, перед фінансуючи ми організаціями.
15) Дайте характеристику фінансовим ресурсам підприємства.
Фінансові ресурси — це грошові кошти, що перебувають у розпорядженні підприємства та беруть участь у процесі відтворення. До фінансових ресурсів належать грошові фонди та частина грошових коштів, яку підприємство використовує у не фондовій формі.
Залежно від власності фінансові ресурси можуть бути власними та позиковими.
Власні фінансові ресурси — ресурси, що належать підприємству і утворюються внаслідок його фінансово-господарської діяльності. До них належать: статутний фонд, амортизаційний фонд, валовий дохід і прибуток.
Позикові фінансові ресурси — ресурси, що знаходяться тимчасово в розпорядженні підприємства і можуть використовуватися з метою досягнення статутних цілей. До їх складу входять отримані кредити та кошти, мобілізовані на фінансовому ринку.
Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування.
До грошових фондів належать: статутний капітал (фонд), резервний фонд, фонд розвитку виробництва, фонд оплати праці, амортизаційний фонд, фонд для виплати дивідендів, валютний фонд та інші фонди, передбачені статутом підприємства.
Статутний капітал — основне початкове джерело власних коштів підприємства; сукупність коштів засновників, необхідна для функціонування підприємства і яка вкладена в активи, а також майнові права, що мають грошову оцінку.
На основі статутного капіталу формуються основний і оборотний капітали.
Резервний фонд утворюється на підприємстві шляхом відрахувань від прибутку, використовується з метою покриття збитків, подолання тимчасових фінансових труднощів (не менше 25 % статутного фонду і не менше 5 % від розміру прибутку).
Амортизаційний фонд формується в процесі використання основних засобів і нематеріальних активів за рахунок амортизаційних відрахувань, застосовується для їх відтворення.
Фонд розвитку концентрує кошти, які використовуються з метою розвитку виробництва.
Валютний фонд формується на підприємствах, котрі одержують виручку у валюті від експортних операцій або купують валюту для імпортних операцій.
Фонд оплати праці створюється на підприємстві для грошових виплат працівникам за виконану роботу згідно з трудовим договором.
Фонд виплати дивідендів утворюється в акціонерних підприємствах один раз на рік для виплати акціонерам дивідендів з акцій.
Окрім постійних грошових фондів, на підприємствах можуть формуватися оперативні тимчасові фонди.
Підприємство використовує різні джерела формування фінансових ресурсів. Фінансові ресурси підприємства формуються:
під час його заснування (внески засновників у статутний фонд);
у наслідок фінансово-господарської діяльності (нерозподілений прибуток, амортизаційний фонд, резервний фонд);
у результаті операцій на фінансовому ринку (додатковий і позиковий капітали);
у порядку перерозподілу грошових коштів (бюджетні субсидії, страхові відшкодування, інші види ресурсів).
Фінансові ресурси, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства, його платоспроможність, ліквідність і фінансову стійкість.
Усе це сприяє тому, що підприємства виявляють ініціативу, заповзятливість, несуть відповідальність за результати власної фінансово-господарської діяльності.
16) Розкрийте сутність фінансових результатів діяльності підприємства.
Підсумки фінансової діяльності відображаються у фінансових результатах – прибутках чи збитках. Таким чином, формується ланцюг, який характеризує механізм фінансової діяльності підприємств: фінансові ресурси витрати доходи фінансові результати збільшення (зменшення) фінансових ресурсів.
Прибуток – перевищення валових доходів над валовими витратами. Збиток – перевищення валових витрат над валовими доходами.
Зростання прибутку означає збільшення потенційних можливостей підприємства, підвищення ступеня його ділової активності. За прибутком визначається доля доходів власників підприємств, розміри дивідендів акціонерів та інших доходів. Прибуток визначає також рентабельність капіталу, впливає на вартість усього підприємства загалом.
Відповідно до стандартів бухгалтерського обліку прибуток — це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Збитком вважається перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснювалися витрати.
Валовий (загальний) прибуток (збиток) розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції та собівартістю реалізованої продукції.
Прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку) й іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.
Прибуток від звичайної діяльності після оподаткування визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і суми податків з прибутку.
Чистий прибуток (збиток) підприємства (остаточний результат діяльності підприємства) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування і надзвичайного прибутку (збитку) після оподаткування.
Отриманий підприємством прибуток може використовуватися для задоволення різноманітних потреб:
1) спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків шляхом вилучення у підприємств частини прибутку в державний бюджет;
2) прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів власне підприємств і використовується ними з метою забезпечення господарської діяльності.
Ефективність роботи підприємства значною мірою залежить від якості управлінських рішень, що стосуються використання прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства. Приймаючи ці рішення, власники (менеджери) мають враховувати потребу підприємства у фінансових ресурсах, резервах, необхідність виробничого і соціального розвитку підприємства, можливості прибуткових фінансових вкладень тощо.
17) Розкрийте сутність податків в різних аспектах їх прояву.
Податки – дуже складна фінансова категорія, яка здійснює вплив на всі економічні явища та процеси. Відсутність податків паралізує фінансову систему держави в цілому, робить її недієздатною і, в кінцевому підсумку, позбавленою будь-якого сенсу.
Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки – на землю, майно, доходи, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері та ін.
Головними передумовами виникнення податків вважається перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.
Податки — це обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб у бюджет.
Характеристику податку слід розглядати в таких аспектах:
за економічною сутністю;
за формою прояву;
з організаційно-правової сторони.
Економічна сутність податків виявляється у грошових відносинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними особами з приводу примусового вилучення частини створеної вартості і формування фонду фінансових ресурсів держави. Процес примусового відчуження частки доходів юридичних осіб і фізичних на загальносуспільні потреби характеризує односторонній рух вартості (від платника податку до держави) без еквівалентного обміну)
Матеріальною основою податків є реальна сума грошових коштів, що мобілізується державою.
Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюються законодавчими органами влади.
З організаційно-правової сторони податок – це обов’язків платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених законом розмірах і встановлені строки.
Розкриття сутності і суспільного призначення податків неможливе без визначення функцій цієї категорії.
Фіскальна функція є досить важливою у характеристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призначення. З огляду на роль даної функції у формуванні бюджетного фонду, тобто матеріальних умов для функціонування держави, податкові надходження мають бути постійними, стабільними, рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. На думку прихильників розподільної функції, за її допомогою здійснюється формування дохідної частини бюджету з подальшим направленням цих доходів на фінансування різноманітних заходів, пов’язаних з реалізацією державою своїх функцій. З допомогою контрольної функції оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому.
Через стимулювальну функцію податків держава впливає на процес відтворення, стимулюючи його розвиток, посилюючи нагромадження капіталу, розширюючи платоспроможний попит населення, створюючи додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, підтримуючи рівень зайнятості.
Сутність регулювальної функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності платників.
18) Назвіть функції податків та дайте їм характеристику.
Податки — це обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб у бюджет.
Розкриття сутності і суспільного призначення податків неможливе без визначення функцій цієї категорії.
Фіскальна функція є досить важливою у характеристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призначення. З огляду на роль даної функції у формуванні бюджетного фонду, тобто матеріальних умов для функціонування держави, податкові надходження мають бути постійними, стабільними, рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. На думку прихильників розподільної функції, за її допомогою здійснюється формування дохідної частини бюджету з подальшим направленням цих доходів на фінансування різноманітних заходів, пов’язаних з реалізацією державою своїх функцій. З допомогою контрольної функції оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому.
Через стимулювальну функцію податків держава впливає на процес відтворення, стимулюючи його розвиток, посилюючи нагромадження капіталу, розширюючи платоспроможний попит населення, створюючи додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, підтримуючи рівень зайнятості. У процесі реалізації цієї функції стимулюючий вплив на суспільне виробництво забезпечується через диференціацію податкових ставок і встановлення різних пільг. Податкові пільги передбачають повне або часткове звільнення від сплати податків. Вони можуть бути згруповані наступним чином:
звільнення (повне або часткове) від сплати податку окремих осіб або категорій платників;
повне або часткове звільнення об’єкта або податкової бази від оподаткування і використання неоподатковуваного мінімуму;
зменшення належної до сплати за розрахунковий період суми податку і використання податкового кредиту;
зменшення ставки податку.
Сутність регулювальної функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності платників.
19) Охарактеризуйте елементи системи оподаткування.
Під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи:
Платники податку;
Суб’єкт, або платник (останній термін найуживаніший на практиці) податку – це фізичні або юридичні особи, на яких покладено обов’язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету.
Об'єкт оподаткування;
Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
База оподаткування;
Базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об'єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов'язання.
Ставка податку;
Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
Розрізняють:
Абсолютною (специфічною) є ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється як фіксована величина стосовно кожної одиниці виміру бази оподаткування.
Відносною (адвалорною) визнається ставка податку, згідно з якою розмір податкових нарахувань встановлюється у відсотковому або кратному відношенні до одиниці вартісного виміру бази оподаткування.
Порядок обчислення податку;
Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Податковий період;
Податковим періодом визнається встановлений період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів.
Податковим періодом може бути:
1. календарний рік; 2. календарний квартал; 3. календарний місяць; 4. календарний день.
Строк та порядок сплати податку;
Строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.
8. Строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.
Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав передбачених законодавством.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
20) Назвіть ознаки за якими класифікують податки.
Податки — це обов'язкові платежі юридичних і фізичних осіб у бюджет.
З’ясувати сутність податків і їх вплив через податковий механізм на економіку можливо завдяки класифікації податків за певними ознаками:
за формою оподаткування;
за економічним змістом об’єкта оподаткування;
залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки;
за методом справляння (за способом утримання);
За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі та непрямі.
Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прямі податки поділяються на дві підгрупи: особисті і реальні.
Особисті податки – це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, прибутковий податок, податок на промисел).
Реальні податки – це податки, які передбачають оподаткування майна, виходячи із зовнішніх ознак; платниками виступають власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів, майнові податки).
Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платника прямо залежить від його доходів. Підкреслимо, тільки прямо, бо оскільки непрямі податки включаються в ціни, то їх платять в абсолютному розмірі більше той, хто більше споживає, а більше споживає той, хто має вищі доходи.
Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.
За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно.
Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосереднім об’єктом оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств.
Податки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків.
Податки на майно встановлюються щодо рухомого та нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.
Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.
Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.
Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління.
За методом справляння розрізняють два види податків – розкладні й окладні, або квотарні.
Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків.
Окладні податки або квотарні визначаються для кожного платника залежно від обсягу податкової бази, або об’єкта оподаткування, і ставок (квот) податку.
21) Визначте економічну сутність податкової системи.
Податкова система кожної країни відображає її специфічні умови. У світі немає держав з тотожними податковими системами. Однак це не означає, що створення податкової системи і податкова політика ведуться спонтанно, як кому забажається. Є певні положення, які визначають підхід держави до цієї сфери своєї діяльності.
Визначальною базою побудови податкової системи є обсяг видатків бюджету та цільових фондів. Податки в державі — не самоціль. З погляду організації її фінансової діяльності вони вторинні відносно видатків. В основі їх установлення лежить така схема:
Безумовно, слід ураховувати можливий негативний вплив високих податків на суспільство й економіку, але й ігнорувати інтереси держави неможливо. Збалансування доходів бюджету з обсягом державних видатків є аксіомою фінансової науки. Відхід від неї призводить до наслідків більш тяжких, ніж високий рівень оподаткування. Ідеться насамперед про інфляцію, яка, по суті, також є формою оподаткування, але прихованою. Особливість інфляції полягає в тому, що це відкладені на завтра податки, однак завтра доведеться платити значно більше, ніж сьогодні.
Важливою складовою побудови і функціонування податкової системи є встановлення її вихідних принципів. Вони розглядаються за трьома напрямами:
принципи формування податкової системи;
принципи оподаткування;
принципи податкової політики.
При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. По-перше, податкова система – це сукупність податків і податкових платежів, які законодавчо закріплені у державі. По-друге, податкова система включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства.
Податкова система – сукупність податків і зборів, механізмів і способів їх розрахунку т сплати, а також суб’єктів податкової роботи, які забезпечують адміністрування і надходження податків і зборів до бюджету та інших державних цільових фондів.
Основною складовою податкової системи є система оподаткування – сукупність встановлених чинним законодавством держави податків і зборів, а також механізмів і способів їх розрахунку і сплати до бюджету та інших державних цільових фондів.
22) Охарактеризуйте принципи оподаткування.