160. Визначте та охарактеризуйте діяльність спеціальних (вільних) економічних зон (сез) в Україні.

"Вільна економічна зона (ВЕЗ) - це частина території країни, на якій товари розглядаються як об' кти, що знаходяться за межами митної території, не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню . Основна задача ВЕЗ полягає у залученні інвестицій і нових технологій, створенні нових робочих місць, збільшенні валютних надходжень до країни, розвитку інфраструктури тощо. За допомогою таких зон вирішуються стратегічні задачі економічного зростання окремих регіонів, врешт-решт, народного госодарства всієї країни.Особливою групою вільних економічних зон, є зони, які створюються з метою розвитку певної сфери діяльност (галузі). До них відносять туристичні (рекреаційн ) зони, вільні страхові зони, банківські вільні зони та інш .

Діяльність ВЕЗ в Україні , процедуру їх створення, взаємовідносини з місцевою виконавчою владою регламентує ціла низка законів. Але головними е Закон України "Про загальні засади створення й функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 p. Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 14 березня 1994 p. Метою створення СЕЗ задекларовано залучення іноземних інвестицій, активізація спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, збільшення поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення й упроваджені їм нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку Укр.

161. Охарактеризуйте політики держави із залучення іноземних інвестицій.

Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрі в Укр спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою Укр. Державна політика Укр щодо залучення іноземного капіталу проводиться за такими напрямками як:

--визначення умов для здійснення іноземних інвестицій;

--визначення пріоритетних сфер для іноземного інвестування;

--визначення системи інвестиційних пільг для іноземних інвесторів;

--визначення системи гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів;

--визначення вимог до інвесторів, які претендують на одержання додаткових

пільг та інше,

Крім визначення галузевих пріоритетів, велике значення має визначення регіональних пріоритетів. Державна політика в цьому напрямку визнача регіони, які найб льше потребують участі іноземного капіталу. Така політика проводиться через створення спеці альних (ві льних)економічних зон.

162. На яких наукових течіях базуються теоретичні засади державного регулювання інвестиційних процесів?

Концептуальні основи державного регулювання інвестиційних процесів у країнах з ринковою економікою змінювалися й розвивалися під впливом розвитку економічної теорії, яка базувалася на класичній, неокласичн й, кейнсіанській, та інших моделях механізму ринкового регулювання національної економіки.

Зокрема, класична школа політичної економії, започаткована Адамом Смітом і Давидом Рікардо , справила великий вплив на дальший розвиток економічноі науки та формування економічної політики держави. Універсальність та космополітичність класичної теорії (характеристика якісних основ ринкової економіки вартість, ціни, доход в, нвестиц й та інших джерел, доведення об' ктивної суті економ чних законів, необх дності свободи підприємництва) забезпечували виняткову увагу у будь-якій країні , хоч особливості економічного розвитку кожної з них сприяли її модифікації

У другій половині XIX ст. та на початку XX ст. спостерігається трансформація класичної інвестиційної концепції у нові неокласичні теорії. Зокрема, у 20-х роках в США з'явилась група економістів-прихильників де стабілізація економіки здійсн через регулювання інвестиційного циклу за допомогою виваженої кредитно-грошової політики.

На основі класичних та неокласичних теорій на початку XX ст. була започаткована доктрина економічного регулювання державою економіки. Таким чином, майже всі представники неокласичного напрямку початку XX ст. визнавали, що в центрі економічного розвитку треба покласти інвестиційні процеси, які саморегулюванню не піддаються, а потребують координуючого втручання з боку держави.