Павло Загребельний

(Нар. 25.VII1.1924)

Народився Павло Архипович Загре-бельний на Полтавщині в с. Со-лошиному Кобеляцького району. Освіту завершив у Дніпропетровському універ­ситеті (1951). Працював у пресі, зокрема головним редактором газети "Літера­турна Україна", яка в 1961—1963 pp., завдяки йому, стала трибуною шістде­сятників.

У літературі заявив про себе в 1949 p., першу книжку (у співавторстві) видав 1953 p., а утвердив себе як оригінального і талановитого прозаїка збіркою "Новели морського узбережжя" (1958) та повістю "Дума про невмирущого" (1957). На межі 50—60-х pp. Загребельний ство­рює пригодницько-політичну дилогію

"Європа 45" (1959) і "Європа. Захід" (1961). Особливого успіху в читачів дилогія не мала. Данину пригодницькому жанру письменник віддав у романах "Шепіт" (1966) і "Добрий диявол" (1967). Пошуками свого жанру і тематики позначені романи "Спека" (1960), "День для прийдешнього" (1963), "З погляду вічності" (1970), "Переходимо до любо­ві" (1971). Знайшов себе письменник в романі "Диво" (1968), звернувшись до національної історії. Твір став класикою української літератури XX ст. Дальше заглиблення в історію і створення якісно нової історичної романістики засвід­чують "Первоміст" (1972) і "Смерть у Києві" (1973). Ці два романи були від­значені Державною премією ім. Т.Шев­ченка за 1974 p. Історична романістика і в подальшій творчості Загребельного посідає головне місце: "Євпраксія" (1975), "Роксолана" (1980), "Я, Богдан (Сповідь у славі)" (1983) викликали пожвавлення в роботі літературно-критичного цеху. Оцінки були далеко не однозначні: від захвалювальних до знищувальних, — але саме це і засвідчувало, що з явилися твори небуденні, автор здобув славу одного з найерудованіших письменників нашого

часу.

Звернення до сучасної письменникові тематики — "Розгін" (1976) — особли­вого успіху не мали, хоча роман і був відзначений Державною премією СРСР за 1980 рік.

Новий спалах читацького зацікавлення викликали твори із сатиричним забарв­ленням: "Левине серце" (1978), "Вигнан­ня з раю" (1985), "Південний комфорт" (1984).

385

13 Українське слово, т. З

Ідеологічна література в Україні й діаспорі

З великим інтересом читачі зустрічають літературно-критичні та літературознавчі виступи Павла Загребельного.

Твори 90-х pp. "Безсмертний Лукас", "День шостий", "Тисячолітній Миколай" та інші засвідчують високий творчий потенціал письменника.

Рекомендована література:

Зіііребе.гьнии [1. Твори, т. 1—6. _

К., 1979—1981.

Дончик В. Істина — особистість (Проза Павла Загребельного). — К.,,1984.

Фашенкп В. Павло Загребельний. — К.,1984.

Шпиталь А.Г. Історична проза Павла Загребельного. — К., 1986.

ДИВО

Уривок з роману

В ніч перед великими урочистостями князь Ярослав однаково вибрав час, щоб прийняти в гридниці Ситника, спитав, ще той тільки з явився на порозі:

— Де дочка? Ситник м'явся.

— Де? Питаю.

— Утекла.

— В Новгороді втекла, тут утекла.

— Сивоок...

— Що Сивоок?

— Поміг їй.

— Де він?

Ситник знов м'явся.

— Кажи!

— Нема його.

— Відаєш, що мовиш?

— Так вийшло. Веління твоє, князю, було: всякого, хто...

— Убили Сивоока? — тихо спитав боярина князь, підходячи впритул.

— Ага, так.

Ярослав одійшов у темний куток, довго мовчав, потім сказав коротко,жорстоко:

— Підеш у поруб.

Ситник розтулив був губи, щоб мовити своє: "Ага, так", але вчасно схаменувся, впав на коліна.

— Князю! Служив тобі вірою і правдою... В поруб, у холод, у мокрість...

386

Павло Загребельний

Мовби випрошував місця сухішого. Князь глянув на нього з огидою. Аж тепер зрозумів свою княгиню в її відразі до пітнявого боярина. Гидкий у всьому. Вірний, як пес, але позбавлений розуму,

навіть собачого.

_ Щоб не страждав у холоднечі, велю потяти тебе мечами ще до настання зими одразу по святах, — сказав і ляснув двічі в

долоні. Відчинилися двері з другого боку гридниці, вскочило два отроки.

Ярослав показав на Ситника:

— Взяти!

Коли боярина повели, князь узяв трисвічник, потримав його, поставив, узяв тільки одну свічку, мов спокутник, тихо пішов по довгих заплутаних палацових переходах, відшукав кімнатку Пантелія, розбудив того, не даючи оговтатися, звелів:

— Наготуй пергамен і писало.

— Світла мало, князю.

— Досить з тебе. Перепишеш завтра. Готовий? Пиши так:

"Заложи же Ярослав град великий, у него же града суть врата златые, заложи же и церковь святыя Софии". А той пергамен, де значиться про Сивоока, щоб вилучив.

— Як же так, князю!

— Роби, що велять! Нема Сивоока і не буде ніколи. Князь вийшов. Пантелій не встиг навіть спитати його, що ж сталося; вже тої ночі не заснув, насилу діждався досвітку, побіг до Софії, звідти кинувся до хижі Сивоокової, потім розшукав Гюргія. Гюргій уже все знав. Навіть більше: поки Пантелій спав, а князь колотився зі своїми незбагненними державними клопотами, Гюргій з кількома своїми вірними товаришами нишком заховали тіло Сивоокове в Софії, і тепер десь ті знову викладали мозаїку на порушеному місці, щоб ніхто ніколи не довідався, де спочило найпалкіше серце землі Київської. Пантелій сказав про пергамен, де записано, що Сивоок збудував Софію.

— Даси мені, — звелів Гюргій.

— А коли князь спитає?

— Напишеш йому ще раз. Однаково спалить. А я збережу. 1 ак, як у нас в горах бережуть. Надовго.

А настав день, який мав би освітити нечуваний злочин у Києві, але не сталося того. "Що ж ви будете чинити, як день навідання прийде?' Та й що справді? Може, так і треба? Християнство починалося з смерті Ісусової. І першомученик християнський

387

ІЗ*