Федір погребенник "великі роковини" івана франка

Серед тих творів, які більше півстоліття не друкувалися у радянських виданнях І. Франка, за глибиною думки, щирістю й пристрасністю чи не найважливіше місце посідають "Великі роковини". Во­ни були задумані як урочистий пролог до святкової вистави "Наталка Полтав­ка" з нагоди сторіччя з дня виходу в світ першої частини "Енеїди" І. Котлярев­ського.

Народившись у тяжких роздумах про долю рідного народу, з надії на його на­ціональне і соціальне відродження, пролог вперше зазвучав зі сцени Львівського театру Скарбка в артистичному виконанні письменника й актора Льва Лопатин-ського (1868 — 1914) — на врочистому зібранні громадськості, в переповненому залі. Сам твір, як і його майстерне вико­нання, що виголошувався при відповідних декораціях, справив на присутніх потрясаюче враження, хоча цісарська поліція заборонила виголошувати значну частину другої половини "Великих роко­вин", де особливо сильно звучить заклик 1.Франка до боротьби за щастя народу, віра в його невмирущість.

Жоден інший твір І.Франка не сприй­мався сучасниками з такою емоційною силою, як "Великі роковини". Після виго­лошення в театрі пролог був повністю опублікований у ряді періодичних видань. За текстом "Літературно-наукового вісника" вірш 1.Франка вийшов у Львові окремим виданням, з портретом [.Котля­ревського. Таке активне залучення твору до громадсько-культурпого життя, його одночасна багаторазова публікація — яскравий приклад того, що вся прогре­сивна громадськість західноукраїнських земель сприйняла "Великі роковини" як революційний клич до боротьби за кращу долю народу, "за поступ, щастя й волю".

Крізь призму "Енеїди", через образ козака Невмираки, в загальних ідейно глибоких, художньо досконалих картинах минулого й сучасного життя України І.Франко відтворив складні, драматичні сторінки нашої історії, оспівав героїчні традиції, волелюбні прагнення народу, висловив нездоланну віру у його світле майбутнє.

На жаль, при розгляді громадянської лірики [.Франка українське радянське літературознавство оминало мовчанкою "Великі роковини". Замовчувався цей твір (як і багато інших) з метою приглушити національні мотиви у творчості І.Франка, які, до речі, органічно поєднуються в нього з інтернаціональними. За часів сталін-, ських репресій, у роки спотвореної руси­фікаторської національної політики, у період застою українська література вида­валася й досліджувалася однобічно, у викривленому світлі, навіть творчість Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки та ряду інших визначних — дожовтневих і радянських — письменників. Жертвою утисків, замовчувань, що застосовувалися до української класики, стали і "Великі роковини". Тільки один раз твір друку­вався — у 21-му томі зібрання творів письменника, виданому 1926 р. У жодне з наступних видань І.Франка, в тому числі і в н';ітдесятнтомне, "Великі роковини" не включались. А це, звісно, завдавало великої шкоди нашій культурі, збідню­вало наше уявлення про ідейно-художній горизонт не лише поезії, а й усієї творчості великого письменника.

Задумаймося ж над могутнім твором І.Франка, що з моменту своєї появи пере­ріс рамки прологу до вистави "Наталка Полтавка", сприймається як символ духов­ного відродження в час животворних пере-будовних змін у житті нашого суспільства.

72

73

Декаданс

Поштовхом до написання "Великих роковин" послужила атмосфера культур­ного руху, викликаного підготовкою до відзначення сторіччя з часу виходу у світ "Енеїди". Конкретна Історико-лІтера-турна подія, сама по собі виняткового значення, в умовах тогочасної дійсності набувала важливого національно-куль­турного сенсу. Вона повинна була засвід­чити невмирущість нашого народу, його культури, духовну єдність українців обох частин України — Наддніпрянської і Наддністрянської, розмежованих кордо­нами Австро-У горської та Російської імперій. Це добре розуміли діячі культури, прогресивна громадськість як західно­українських, так і східноукраїнських земель. У привітанні, надісланому з нагоди свята до Львова, О.Кониський, один із тих письменників, які сприяли налагод­женню духовного взаємообміпу між двома частинами України, закликав насамперед до "єднання на грунті національне посту­пової ідеї, на грунті позитивної праці, на грунті знання і самопізнання, на грунті високої поваги національної гідності... Вам, дорогі земляки, судилася ліпша доля, ніж Україні російській, на полі розвитку нашого слова, і ви досягли більш за нас;

але досягай не без участі України. Україна

вас гріла і, як спроможна була. допомагала

розвитку рідного слова. Справляючи сьо­годні свято письменника з України росій­ської, ви тим самим свідчите про свідому потребу найтіснішого єднання з Україною, і за се вам спасибі" (Літературно-науко­вий вісник, 1898, кн. XI. с. 107).

Як свідчить автограф, твір народився на єдиному подиху. Він був виношений у серці миттуї, визрів у його душі, щоб одразу лягти на папір у досконалій поетичній формі. "Великі роковини" складаються з двох частин, двох монологів — козака Невмираки. старезного діда, устами якого І.Франко висловлює свої погляди на історичне минуле України, і того самого козака, тільки відмолоділого, який симво­лізує духовне відродження народу, його національно-визвольні поривання.

Серед призабутої спадщини україн­ської класики, що в умовах перебудовних змін знову здобуває права громадянства, і могутній пролог "Великі роковини" — один з невмирущих творів великого письменника і громадянина, одухотворене слово якого додає нам сьогодні віри у торжество в нашому суспільстві високих ідеалів добра і справедливості, національ­ного відродження.

НЕОРОМАНТИЗМ І НЕОБАРОКО