Сергій Ефремов

(19.Х.1876-31.III.1939)

Псевдоніми: С.Ярошенко (так підписував деякі публіцистичні статті).

Сергій Олександрович Єфремов наро­дився в с. Пальчик Звенигородського пові­ту на Київщині (нині Катеринопільський район Черкаської області) в сім'ї свяще­ника. Навчався в Уманській духовній школі, закінчив духовну семінарію, вищу освіту здобув у Київському університеті на юри­дичному факультеті (закінчив 1901 р.), а став відомим вченим-літературознавцем — літературним критиком та істориком літе­ратури. Уже через рік після закінчення університету С.Єфремов упорядкував і видав тритомну антологію „Вік", що підсумувала здобутки української літератури XIX ст. Наше „Українське слово" є її своєрідним продовженням, хоча укладене за іншими

методологічними принципами і, звичайно, в інших умовах.

Сергій Єфремов (ще студентом) захопився політичною та громадською діяльністю, був талановитим і пристрасним публіцистом, очолював створену ним Українську демократично-радикальну партію (пізніше перетворену в УПСФ), був членом української Центральної ради і заступником М.С.Грушевського. С.Єфремова двічі заарештовували царські жандарми (1905 — 1906, 1906 — 1907) і чотири рази комуністичні репресивні органи (1919, 1921, 1922, востаннє 21 липня 1929). Був засуджений за сфабрикованим процесом у справі СВУ (Спілки визволення України) на 10 років. Перші сім років сидів у Ярославському політізоляторі, потім був переведений у Володимирську тюрму. Як свідчать відомі історики, С.Єфремов загинув в одному з ГУЛАГів 31 березня 1939 р.

С.Єфремов сповідував ідеологію пізнього народництва (неонародництва) і з цих позицій виступав проти окремих явищ модернізму („В поисках новой красоты"). В історії української літератури відзначав „...три провідні іде']':

1) „елемент свободи для людини, невпинна визвольна течія"; 2) „визвольно-національна ідея"; 3) „поступова течія народності в змісті і формі, насамперед у літературній мові" (Іван Кошелівець). Перу академіка С.Єфремова належить кілька тисяч праць, серед них низка монографій, що не втратили свого значення і сьогодні:

„Марко Вовчок" (1907), „Шевченко" (1914), „Співець боротьби і контрастів" (1913, перевидана у 1926 р. під назвою

683

Літературна критика та літературознавство

„Іван Франко"), „М.Коцюбинський" (1922), „Нечуй-Левицький" (1924), „Карпенко-Карий" (1924), „Панас Мир­ний" (1928); він здійснив перше наукове видання „Щоденника" (1925) та „Листів" (1929) Т.Г.Шевченка, створив „Історію українського письменства" (1911), четверте видання якої вийшло у 1924 р. Це видання було перевидано у діаспорі та в Україні (1995).

С.Єфремов був дійсним членом НТШ, академіком Всеукраїнської академії наук (ВУАН), секретарем Ті Історико-філо-логічного відділу, головою Комісії для ви­давання пам'яток новітнього письменства України та ін.

Бібліографія

С.О .Єфремов. Літературно-критичні статті. — К.: Основи, 1993. (Упоряд­кування, передмова і примітки Е.С.Со-ловей).

С.О.Єфремов. Історія українського письменства. — Київ — Лейпціг, 1924, тт. 1—2 (Київ, 1995).

Сергій Єфрсмов. Щоденники 1923 — 1929. — К.: Вид. "Газета Рада", 1997.

Матеріали про вченого

Кошелівець Іван. Енциклопедія українознавства. — Мюнхен: Молоде життя, 1955, т. 2, с. 659 — 660.

Кримський А.Ю. Життєва і літера­турна діяльність С.О.Єфремова (із бібліографією праць С.Єфремова) // Записки історико-філологічного відділу УАН, II — III. — К., 1920 — 1922.

Кирас Іван, Левенець Юрій, Шаповті Юрій. Сергій Єфрсмов і його щоденники (Передмова до книги: Сергій Єфремов. Щоденники 1923 — 1929. — К., 1997).

Бойко-Блохін Юрій. Літературо­знавча та літературно-критична мето­дологія Сергія Єфремова. — Твори в чотирьох томах. Т. II, 1976, с. 319—338.