Іван Франко

(27.VI1I.1856-28.V.1916)

Народне ім'я:

Каменяр, Великий Каменяр.

Псевдоніми: Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко та інші (всього мав близько 100 псевдонімів і криптонімів).

Народився Іван Якович Франко в с. Нагуєвнчі на Дрогибиччині в сім ї сіль­ського коваля. Освіту здобував у сільській школі в с. ЯсеницІ-Сільній, у дрогобицькій „нормальній" німецькій школі, а далі — гімназії. Після закінчення дрогобицької гімназії (1875) вступає на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію та українську мову й літературу. Через арешт (1877,

1880) змушений був залишити Львів­ський університет. Пізніше продовжував студії в Чернівецькому університеті, де 1891 р. підготував кандидатську дисерта­цію про творчість І.Вишенського, згодом у Віденському університеті захистив докторську дисертацію (1893) у відомого вченого-славІста В.Ягіча про духовний роман "Варлаам та Иоасаф". 1894 р. домагався посади професора української літератури у Львівському університеті, але буїї забалотований місцевою владою і реакційною професурою університету-

'} ворча титанічна праця І.Франка охоплює роки 1873 — 1913. Останні роки життя письменник тяжко хворів, помер 28 травня 1916 р.

Як журналіст І. Франко був тісно зв язапий з численними галицькими часописами "Друг", "Громадський друг" ("Дзвін", "Молот"), "Світ", "Зоря", "Діло"; десять років працював у польській та німецькій пресі ("в наймах у сусідів") — "Kurier Lwowski", "Przyjaziel Ludu". "Die Zeit", далі — у власних виданнях — "Народ", "Хлібороб", "Товариш", "Житє і слово**, "Літературно-науковий вісник", окрім цього співробітничав майже в 50-ти європейських та російських виданнях.

Як поет Франко видав книги поезій:

"Баляди й роскази" (1876), "З вершин і низин" (1887, 1893), "Зів'яле листя" (1896), "Мій Ізмарагд" (1897), "Із днів журби" (1900), "Semper tiro" (1906), окремими виданнями побачили світ численні поеми.

55

Декаданс

Перу [.Франка належать понад 100 оповідань, десять повістей та романів надзвичайно широкої тематики. І.Фран-ко написав близько 15-ти драматичних творів, видав талановиті книги для дітей:

"Коли ще звірі говорили" (1889), "Лис Микита" (1890), "Пригоди Дон-Кіхота" (1891), "Коваль Бассім", "Абу-Каснмові капці" (1895) та інші.

І.Франко перекладав з 14-ти мов твори світових класиків: Гомера, Данте, Шекспіра, Гете, Золя, Пушкіна, Лєр­монтова, Міцкевича, Яна Неруду та багатьох інших.

Українське літературознавство І.Фран-ко збагатив сотнями многоціпиих праць, серед них 5-томне фундаментальне ви­дання "Апокрифи і легенди з українських рукописів" (1896—1910), "Карпато-руське письменство XVII—XVIII ст." (1900). "Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р." (1910), "З секретів поетичної творчості" (1898), "Теорія і розвій історії літератури" (1899), "Іван Вишенський і його твори" (1891) та багато інших. Він автор низки праць з проблем мовознавства, фолькло­ристики, політичної економії, суспільно-політичної думки, загальної історії.

Комуністична система, підносячи І.Франка як революційного демократа, в той же час забороняла його окремі поезії — гімн "Не нора, не пора..." (1880), "Великі роковини", "Розвивайся ти, високий дубе...", фундаментальні праці "Ujo таке поступ", "Соціалізм і соціал-демократизм", "Народники і марксисти", "Ukraina irredenta", та багато інших. За радянських часів планувалося ' видання творів Великого Каменяра в 100 томах, але було дозволено тільки 50 томів, які й побачили світ у видавництві "Наукова думка" в 1976 — 19^6 pp.

56

Бібліографія

Зібрання творів у 50-ти томах. — Київ: Наукова думка, 1976 — 1986.

Зів'я.іе листя. — К.: Дніпро, 1985 (З передмовою "З глибини душі" Д.Павличка).

Вїчний революціонер: Вірші та поеми. Для середнього та старшого шкільного віку (Упорядкування, передмова та примітки В.Яременка). —К.: Веселка, 1986.

З вершин і низин: Поезії, поема. Для середнього та старшого шкільного віку. — К.: Веселка, 1992.

Матеріали про письменника:

Павличко Д. З глибини душі (Передмова до кн.: Іван Фронко, Зі­в'яле листя. — К.: Дніпро, 1985,

с. 5 — 28).

Горах Р.Д. — Тричі мені являлася любов; Повість-есе про Івана Фран­ка. — К.: Дніпро, 1987.

Гордчнськчй С. — Мойсей — сумління свого народу. — Українське слово, К.. 1994, т. І.

Ванако T.I. — Мова і нація в естетичній концепції Івана Франка. — Львів: Світ, 1992.

Рошкенич М. — Таку вже Бог долю судив: Оповідання, спогади /Упор. і післямова Р.Горака. — Львів: Каменяр, 1993.

Скоуь A.I. — У художньому світі роману, "Борислав сміється". — Ук­раїнська мова і література в школі, 1991, 9.

Франкова криниця: вивчення творчості І.Я,Франка в школі: Посібник для вчителя /за ред. Л.М.Кіліченко/. — К-: Радянська школа, 1991.

Франко 3. Іван Франко — не атеїст. — Людина і світ, 1991, 1.

Шалата М. Сіні народу, що був "запертий в льох" (Про І.Франка — критика) — Дніпро, 1991, 3.

Шерех Юрїи. Другий "Заповіт" української літератури. — Українське слово, К., 1994, т. [II.

Іван Франке

Із збірки "Зів'яле листя" (1896)

* * *

Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі, Розвійтесь, як тихе зітхання! Незгоєні рани, невтишені жалі, Завмерлеє в серці кохання.

В зів'ялих листочках хто може вгадати Красу всю зеленого гаю? Хто знає, який я чуття скарб багатий В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої Розтративши марно, без тями, Жебрак одинокий, назустріч недолі Піду я сумними стежками.

* * *

Червона калино, чого в лузі гнешся? Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся? До сонця не пнешся?

Чи жаль тобі цвіту на радощі світу? На радощі світу?

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту? Чи грому з блакиту?

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому, Не страшно і грому. І світло люблю я, купаюся в ньому, Купаюся в ньому.

Та вгору не пнуся, бо сили не маю, Бо сили не маю. Червоні ягідки додолу схиляю, Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара, Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара, Отінив, як хмара.

57

Іван Франко

Кожний може стать Богданом, Як настане слушний час. Мовиш: "Нині інші війни". Ну, то іншу зброю куй, Ум гостри, насталюй волю, Лиш воюй, а не тоскуй! Лиш борися, не мирися, Радше впадь, а сил не трать, Гордо стій і не корися, Хоч пропадь, але не зрадь! Кожний думай, що на тобі Міліонів стан стоїть, Що за долю міліонів Мусиш дати ти одвіт. Кожний думай: тут, в тім місці, Де стою я у вогні, Важиться тепер вся доля Величезної війни. Як подамся, не достою, Захитаюся, мов тінь, — Пропаде кривава праця Многих, многих поколінь. У таких думках держися І дітей своїх ховай! Коб лиш чистая пшениця,— Буде паска й коровай. "Чи побіди довго ждати? Ждати довго!" То й не жди ж! Нині вчися побіждати, Завтра певно побідиш. Тож недаром цвіт розцвився! Чей же буде з цвіту плід. Таж недаром пробудився Український жвавий рід. Таж недаром іскри грають У очах тих молодих! Чей нові мечі засяють У правицях у твердих. Довго нас недоля жерла, Досі нас наруга жре, Та ми крикнім: "Ще не вмерла, Ще не вмерла і не вмре!"

j.e не 1898 p.