Орест Левицький

(25.XII.1848-9.V.1922)

Псевдоніми: Л.Орленко, И.Веркут, Ив.Луговой, Волинець, Левко Маяченко, Орельський, О.Лев-ий, ор.л-й, О.И., O.L, L., О.Л.

Народився Орест Іванович Левиць-кий у с. Маячці Кобеляцького району на Полтавщині. Походив із священицької родини, що гордилася своїми славетними предками — гравером І рнгорієм Носом-Левицьким (прадід Ореста) та Дмитром Левицьким — маляром-портретистом.

Освіту здобув у Полтавському духовно­му училищі та семінарії (1859—1869). Був рекомендований на навчання у Київську духовну академію, але поступив на історико-філологічний факультет Київського університету (1870—1874). Працював учителем російської мови в 4-ій Київській гімназії і за сумісництвом — секретарем Київської археологічної комісії- Був чле­ном Російського географічного товариства

(Південно-західний відділ). Історичного товариства Нестора-літописця. Київського юридичного товариства, Поліської архе­ографічної комісії. Київського наукового товариства. Брав участь у створенні На­ціональної Академії Наук. очолював "Постійну комісію для вивчення звичаєвого права", "Правознавчо-термінологічну комісію" і "Товариство правників". З осені 1919 р. після виїзду з України першого президента Академії Наук В.Вернадсь-кого його обов'язки виконує О.І.Ле-вицький, а 27 березня 1922 р. його оби­рають президентом Академії Наук. Помер О.І.Левицький 9 травня 1922 р. Похо­ваний у с. Митрашівка на Полтавщині.

Орест Левицький провів чотири архео­графічні експедиції по Волинській губернії, результатом яких стали численні наукові історичні праці із соціально-побутової історії України та низка художніх творів, побу­дованих переважно на архівних судових справах XVI—XVIII століть. Його істо­рична та документальна проза — унікальне явище в українській літературі. Наукові розвідки ставали сюжетною канвою опові­дань письменника: "Ганна Монтовт", "Пашквіль", "Превелебний сват", "Єзугг" ська преподобниця', "Нехворощанський сотник", "Лакей його преосвященства", "З ростриги сотник" та багато ін. Побачили світ кілька збірок художньо-докумен­тальної та історичної прози О.Левицького:

"Волинські оповідання" (1914), "По судах Гетьманщини" (Без року, — Харків, Рух), "Історичні оповідання" (Редакція і вступна стаття Т.Черкаського. — К.; Рух, 1930). За роки незалежності періодичні видання передруковували кілька оповідань О.Ле­вицького- Євген Баран написав працю "Українська історична проза другої поло­вини XIX — початку XX ст. і Орест Левицький" (К., 1994). Цікава та унікальна спадщина 0-І.Левицького ще чекає на свого видавця.

507

Орнаментальна проза

випало тішитись у стані вельможної панії: в 1581 p. його вже не стало, а в швидкому часі пішла за ним на той світ і пані Ганна. Владика Іона на п'ять років пережив вельможного зятя і наприкінці довгого віку утерпів багато утисків від нового старости, князя Пронського, і вмер виволанцем. А ще гірша доля спіткала Яна Жоравницького. Королівський секретар Балтазар Гнівош, лядський прихідько, якимсь фортелем відтягав у його великі маєтності, містечко Свинюхи з волостю. Довго Ян із ним позивався й воювався, нарешті надокучила йому тяганина, і надумав він разом здихатись лютого ворога: взяв штурмом замок у Свинюхах, захопив самого Гнівоша, натішився його муками і нарешті втопив його в ставку. За такий юнацький учинок була йому належна й віддяка: в 1589 р. Яна покликано до Варшави і там, по декрету королівського суду, покарано горлом.

Передчуваючи цю страшну кару, Жоравницький за тиждень до смерти зложив ось який "тестамент": "Во ім'я Боже станься тая річ ку вічній хвалі Пана Бога всемогущего, а ку пам 'яти і відомости кождому, кому те належати будеть. Я, Ян Маркович Жоравницький, ознаймую сим моїм тестаментом остатньої волі моєї, іж я, уважаючи те, що кождому нічого на сім світі не єсть вонтпливішого над життя сьогосвітноє, а певнішого над смерть дочасную, на которую не одно в хоробі, але і в найспособнішому здоров'ї будучи, годиться пам'ятати, а прото, постерігаючи я вперед всяких припалих причин, яко чоловік в літа подойшлий, душу мою Пану Богу в Тройці єдиному поручивши, тілу моєму погреб ознаймую, іж маєт бути поховано в маєтності моїй Геслугові, при церкві святого Михайла, водлуг закону гречеського, а дом і маетность мою всю, так лежачую, як і рухомую, записую малжонці моїй милій панеї Олені Федорівні Коптівні, до Ті живота, дознавши по ній ку собі через увесь час мешкання з нею на всем повольноє услугованьє і в стані малжонським вірную милость". Опікунами їй Жоравницький назначив князя Конст. Острожського, кн. Януша Збаражського і отця Кирила Семеновича Терлецького, владику Луцького і Острозького'. Цікаво, що, разом з іншими свідками, тестамент цей підписав і "духовник" Жоравницького, "отець Уласий, презвитер Жидичинський церкви Воскресения Христова". Як він опинився на той час у Варшаві — припадкове, чи навмисне його закликано сюди, щоб напутив бідолашного Яна на Божу дорогу, — невідомо.

і Акт. книга К. Ц. Арх. № 2101, л. 123.

534