Архип Тесленко

(2.ІІІ.1882-28.VI.1911)

Народився Архип Юхимович Тес-, ленко в с. Харківцях на Полтавщині в селянській сім'ї. Людина надзвичайно трагічної долі, бо такою була доля цілого народу. Повноцінної офіційної освіти не отримав. Закінчив церковнопара­фіяльну школу, навчався у церковно-пчительській школі, з якої його було відчислено за вільнодумство. Далі знання здобував самотужки- Брав активну участь у революційних виступах селян Лохвиці в 1905 р. Зазнав арештів, ув'язнення і заслання- Все це підірвало здоров'я, і Архип Тесленко навіки залишився 28-річним. Більшість письменників першої половини XX ст. ледве пересту­пали тридцятирічний вік.

У літературу Архипа Тесленка ввів Б.Грінченко. опублікувавши на сторінках газети "Громадська думка" та журналу "Нона громада" перші оповідання пись­менника.

Із розрізнених оповідань він творить вражаючий образ наймитської" України, заглиблюється в психологію народу, виразними штрихами відтворює драма­тизм подій, життя- Якщо Панас Мирний подає образ "пропащої сили", то Архип Тесленко дав образ "страченого життя" простої, знедоленої, але прекрасної людини.

Єдина збірка оповідань Архипа Тес­ленка "З книги життя" (1913) побачила світ вже після його смерті.

Сергій Єфремов відзначив: "Але єсть у йому і щось правдиво своє, оригінальне, чого ні в яких зразках не знайти. Це, насамперед, своєрідний, чисто селянський стиль і та запашна народна мова, секрет якої, на жаль, утратили всі — опріч хіба одного Васильченка — сучасні наші письменники".

Рекомендована література:

Повне зібрання творів. Художня проза. П'єси. Дописи. Етнографічні нариси. Листи. — К.: Наукова думка, 1967.

Прозові твори, драматичні твори. Вірші. -Листи. — К-: Наукова думка. 1988.

Пївторадні B.I. Архип Тесленко. Життя і творчість. — К.: Дніпро, 1982-

Кпстюченко В.А. Крізь терни. Українське слово, т. IV. — К.: Рось, 1995. с. 101 — 106.

495

Орнаментальна проза

вишневий коло хати"... — співають десь там між хатками; так гарно: тоненько й товстенько — видно, хлопці й дівчата. Та й гарно ж!.. Аж чуб угору став. А ніч!.. така місяшна, тиха... Хатки, вишеньки так он бовваніють у сяйві. І пахне сіном, пахне.

— Ех, — чухається Омелько. — "Вишневий"... "Коло хати"... О, вже: "розмовляла дівчинонька, з козаком стоя"... — співають. Справді... Розмовляла... І він ось ще так недавно розмовляв. Люба дівчина, квіточка чорнобровенька!.. Це там біля неї колодка під лісом, помережані тіні розкидала верба, сидять це там: вона у керсеті, хусточкою білою зап'ята, Олена, Палажка, хлопці... розмовляють... А він... Так щось і здавило його:

— Нащо мені чорні брови, нащо карі очі"... — почав потихеньку і так дріжаче.

— Ти, слиш, — почулося знадвору, — морда рештанська, чіво у окна? Стрілять буду! Зіскочив Омелько додолу!

— У, бий, ріж, гадино!.. — прошепотів. Щось загрюкотіло в коридорі, затупало.

— Ой, рятуйте! — почулось.

— А тсс! — Сашко до хлопців. Підбіг до прозурки. _ Когось б'ють уже, суки.

— Ой! ой! — чуть.

— Б ють суки і рот затуляють. Побілів Сашко, побілів.

— Ага, оте-то тібє до окна, до окна-а! Сперечається з діжурним!.. — Гуп! гуп! — чується. '

— В карцер, у карцер його! — чуть старшого. — До окна нужно ему! Сволоч!.. Да еще когда проверка прошла!.. Лежи, не шевелись!

— Та є ж Бог!.. Де ж той Бог? — тремтить Бровко.

— Так от... в закон, вєру, в Бога, в Христа!.. — скреготить зубами Сашко.

— I, в закон, веру!..— вилаявсь і Омелько вже так. Дріжить увесь, дріжить. — Ну, — скреготить, — коли б на волю: добуду лів... чи то пак шпалер, перо і... у!.. гадів!.. Чи пропадать тоді, то и пропадать: арештант, острожник — однаково.

Сашко:

— Дай руку, товариш!

— "Ой летіла горлиця через са-а-д"!.. — чується звідтіль, з-за вікна.

506