Олександр Олесь
(5.ХП.1878-22.VII.1944)
Автонім: Олександр Іванович Кандиба.
Інші псевдоніми: В.Валентин. Народився майбутній поет у м. Білопіллі (давніша назва Крига) на Сумщині в родині з чумацько-кріпацьким корінням. Батько працював на рибних промислах у Астрахані, утопився у Волзі, коли Олександру йшов одинадцятий рік. Мати з трьома дітьми повернулася в рідне містечко. Тут закінчив початкову школу і двокласне училище. Далі навчався у Дергачівській (поблизу Харкова) хліборобській школі, на агрономічному відділенні Київського політехнічного інституту, а з 1903 р. — в Харківському ветеринарному інституті. Здобуті знання
пізніше забезпечували тонкому лірикові О.Олесю можливість заробляти на хліб працею ветеринарного лікаря на Дарницькій скотобойні.
Перша публікація — у альманасі "Багаття" (1905).
Перша збірка "З журбою радість обнялась" (1907), далі — "Поезії" (поет мав намір назвати "Будь мечем моїм", 1909), третя збірка (побачила світ у 1911 р.), "Драматичні етюди. Книга IV" (1914), "Поезії. Книга V" (1917);
укладена шоста збірка поезій "На хвилях" була опублікована у двотомному зібранні творів 1990 р.
На еміграції (1919 — 1944) вийшли книги поезій "Чужиною" (1919), "Княжі часи. Минуле України в піснях" (1920), "Перезва" (1921), "Кому повім печаль мою..." (1923), "Поезії. Кн. X" (1931). В останні роки життя в основному писав твори для дітей, інсценізації за українськими народними казками. Лебединою піснею поета вважають "Ніч на полонині" (1940). Це Олесева "Лісова пісня".
Помер поет в червні 1944 р. у Празі, невдовзі як одержав повідомлення про загибель в гестапівських катівнях сина Олега (в літературі О.Ольжича).
Рекомендована література:
Твори. І Упор.. передм. В.В.Яременка.
— К„ 1971.
Чари ночі: Лірика / Упор. В.В.Яременка. — К.: Радянський письменник, 1989.
Твори. В 2-х т. / Упор. Р.П.Ради-шевського. — К.: Дніпро, 1990.
411
Символізм
Петров В. Проблема О.Олеся. — Українське слово, К., 1994, т. 1, с. 275 —
285
Петров Геннадш. Рідний берег поета. — Суми, 1997.
Збірник наукових праць. Олександр Олесь. Творча спадщина і сучасність. — Суми,1999.
Поет з душею вогняною. Олександр Олесь у спогадах, листах і матеріалах. — Нью-Йорк — Київ — Львів, 1999.
Яременко В. Вогненна журба поета // Передмова до кн.: О.Олесь. Твори. — К.: Молодь, 1971.
Неврлі М. Олександр Олесь. Життя і творчість. — К., 1994.___________
* * *
З журбою радість обнялась... В сльозах, як жемчугах, мій сміх, І з дивним ранком ніч злилась, І як мені розняти їх?!
В обіймах з радістю журба. Одна летить, друга спиня... І йде між ними боротьба, І дужчий хто — не знаю я... 1906
АЙСТРИ
Опівночі айстри в саду розцвіли... Умились росою, вінки одягли, І стали рожевого ранку чекать, І в райдугу барвів життя убирать...
І марили айстри в розкішнім півсні Про трави шовкові, про сонячні дні, — І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в'януть, де вічна весна...
Так марили айстри в саду восени, Так марили айстри і ждали весни... А ранок стрівав їх холодним дощем, І плакав десь вітер в саду за кущем...
412
Олександр Олесь
І вгледіли айстри, що вколо — тюрма... І вгледіли айстри, що жити дарма, — Схилились і вмерли... І тут, як на сміх, Засяяло сонце над трупами їх!..
1905
* * *
Ой не квітни, весно, — мій народ в кайданах,
Мій народ в задумі, Очі його в стумі, Серце його в ранах, А життя в туманах.
Ой не квітни, весно, пишними квітками,
Бо народ мій встане, Розіб'є кайдани, Вкриє світ димами, А поля тілами.
Ой не квітни, весно, глянь -
Тугою чорніють, Гнівом червоніють, Ой ті хмари-кари... Смерть вам, яничари! 1906
надходять хмари,
ЧАРИ НОЧІ
Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, — Знов молодість не буде!
Ти не дивись, що буде там, Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада.
413
Олександр Олесь
О ні! Не знімуть в її сина Вінка тернового з чола!
* * *
Степи-брати і мати Січ! Свідки життя, краси і сили, Хто вас згадав в сю довгу ніч І хто оплакав вас, могили?!
Ніхто! Ніхто вінка вам не зів'є, Із вас не гляне на простори, Синок з чужинцем їсть, і п'є І по-чужинному говоре. Ганьба!
Коли б мерці вставали знов, Коли б соромитись уміли, З могил би виступила кров І всі б степи зачервоніли... О глум!
Ї9Ї2
* * *
Чом "Марсельєза" в краї не лунає, Воля — на рідній землі. Серце, як арфа, до вас простягає Сонячні струни свої.
З грому і вітру, з квіток і проміння
Сплів "Марсельєзу" Руже.
Хай же заглушить вона голосіння:
Час і для пісні уже!
Громом, вітрами, квітками, промінням Вкрийте, залийте весь край. Луно! Далеким світам і створінням Свято землі передай!
1917
* * *
В землі віки лежала мова І врешті вибилась на світ. О мово, ночі колискова! Прийми мій радісний привіт. Навік пройшла пора безславна... Цвіти і сяй, моя державна...
І розцвіла, як квітка, мова На рідній ниві, над струмком, Але прийшла на лан корова І завертіла язиком... Недовго думала і ждала, Взяла і всю її злизала...
Отож чужих корів годуйте Сінцем, помиями в хлівах, Але вночі і вдень пильнуйте, Щоб не ходили по ланах. Коли ж у вас серця телячі, Зробіть намордники собачі.
13.Х.1918