Василь Стефаник

14.V.1871-7.XII.1936

Народився Василь Семенович Стефа-ник в с. Русові Сиятинського повіту на Станіславщині. Народився 1871 року. Це рік, коли французи розстрілювали французів — учасників Паризької ко­муни. Помер у грудні 1936 р., у переддень 1937-го, коли духовні спадкоємці фран­цузьких комунарів — російські більшо­вики — почали неспровокований терор проти українського народу і, насамперед, його інтелігенції. Жертвами репресій ста­ли і письменники-галичани; зваблювали переїхати на Радянську Україну і Стефа-иика, а у видавництвах вже робили ку­пюри в його новелах "Марія" і "Сини". Стефаник. на щастя, залишився в Русові і помер своєю смертю- Але вже знав

про розстріл 1934 р. Косинки, Фальків-ського, Буревія, Близька та інших. Від 1933 р. — голодомору на Вкраїні — вже майже не писав. Серцем вбирав нову трагедію народу, але появити Ті в Слові уже не міг.

Писав Василь Стефаник, за висловом М.Горького, коротко, сильно й страшно. Навіть друзі просили, щоб не писав так страшно, бо вмре. Але не писати — не міг. До сили експресії написаного ще додавав власну силу експресії при читанні, а тому кожна мініатюрна новела Сте-фаника — це пережита читачем і пись­менником трагедія, це переборена хвороба нервів і серця. Є твори інших імпресіо­ністів великої сили, хоча б "Поза межами болю" О.Турянського, але Стефаник — єдиний і неповторний у світовій літературі.

Прозова спадщина В.Стефаника обся­гом не вражає: це близько сімдесяти но­вел, що склали прижиттєві збірки "Синя книжечка" (1899), "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901), "Моє слово" (1905), "Земля" (1926). Ще було юві­лейне видання "Твори" (1933) та зали­шилися незібраними за життя автора в окрему збірку новели 1926—1933 pp. Але це велика спадщина.

Рекомендована література:

Поєне зібрання творів. В 3-х томах. — К.: Вид-во АН УРСР, т. І — 1949, т. II — 1953. т. III — 1954.

Моє слово. Новели, оповідання, авто­біографічні та критичні матеріали, витяги з листів. Упорядкування, передмова і примітки Людмили Дем'янівської. — К.:

Веселка, 2000.

366

Василь Стефаник

Василь Стефаник у критиці та спогадах. — К., 1970.

Василь Стефаник: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях./ Автор-упорядник Ф.Погребенник. —

К.,1987.

Гладкий В. Василь Стефаник: Кілька невідомих сторінок з життя і творчості. — Тернопіль, 1991.

Погребенник Ф. Без цензурних купюр.

— Вітчизна, 1991, 5.

Черненко О. Експресіонізм у творчості Василя Стефаника. — Вид-во "Сучас­ність", 1989. (Фрагменти див.: Україн­ське слово, К., 1994, т. І).

Яременко В.В. Любив свою дорогу...

— Українське слово, К., 1994, т. І.

ДОРОГА

— Я йду, йду, мамо.

— Не йди, не йди, сину...

Пішов, бо стелилася перед його очима ясна і далека.

Кожні ворота минав, усі білі вікна.

Любив свою дорогу, не сходив з неї ніколи.

Уднину вона була безконечна, як промінь сонця, а вночі над нею всі звізди ночували.

Земля цвіла і квітами своїми сміялася до нього. Він їх рвав і затикав у свій буйний волос.

Кожна квітка кидала йому одну перлу під ноги.

Очі його веселі, а чоло ясне, як керничка при пільній дорозі.

Аж людей спіткав.

Вбиті по коліна в землю, вони у безтямній многості падали і здоймалися.

Чорними долонями стручували піт з чола і великими руками ловилися землі.

Втома валила їх, вони душили за собою свої діти і ревіли з болю.

Здоймалися і падали.

А ніч клала їх у сон, як каменів, одного коло одного.

Страшними лицями обернені до неба, як морем голов проти моря звізд.

Земля стогнала під ударом їх серць, а вітер втік за гори.

Він читав ті лиця і велику пісню бою на них.

З їх губів злизав слова, з чолів вичитав мислі, а з серць виссав почування. А як сонце родилося в крові і цілувало поміж довгі вії їх очі, то в його серці породилася пісня.

367