Михайло Коцюбинський

(17.iX.1864-25.IV.1913)

•—| ар' ,;!"і-:я Михайло Михайлович

Коцюбинський у Вінниці в сім'ї дрібного урядовця. Навчання почни з 11 років у початковій школі в м- Барі, а закінчив 1880 p. у Шаргородському духовному училищі. Далі — самоосвіта і праця, праця все життя, щоб прогодувати себе і четверо дітей: спочатку приватні уроки (1891 p. складає іспит на народ­ного вчителя й починає вчителювати). праця в комісії по боротьбі із шкідником винограду філоксерою, згодом — редак­тором відділу хроніки у газеті „Волинь" (1897). з 1898 p. — діловодом при Чернігівській земській управі. Тут веде активну громадську й видавничу роботу.

У літературі М.М.Коцюбинський дебютував віршем „Наша хатка" (ж. „Дзвінок", 1890), але збереглися й більш

ранні твори: „Андрій Соловейко, або Вченіє світ, а невченіє тьма" (1885), „Дядько та "тітка" (1886), — данина народницькій традиції в літературі. Увагу на себе звернули його оповідання про дітей і для дітей — „Харитя", „Ялинка", „Маленький грішник", повість „На віру". Коцюбинський стає на шлях мистецьких пошуків, розширення жанрово-тематичної системи та ідейно-художніх розв'язок. Це помітно вже у творах кримсько-молдавської тематичної групи („На камені", „В путах шайтана", „Для загального добра", „Під мінаретами"). Від захоплення етнографізмом, через поглиблене психологічне трактування образів („Цвіт яблуні") і художньо-психологічний аналіз („Intermezzo"), він приходить до неоромантизму в „Тінях забутих предків" і потужної стильової течії — імпресіонізму.

Перу М.Коцюбинського належать довершені, філігранне опрацьовані твори, що складають національну класику і збагачують світову літературу: „Fata morgana", „Тіні забутих предків", „Він іде**, „Сміх", „Подарунок на іменини" та інші.

Помер письменник від тяжкої хвороби у розквіті творчих сил 25 квітня 1913 p. у Чернігові.

Завдяки зусиллям Б.Г рінченка, В.Са-мійленка. І. Кочерги, М Коцюбинського, І.Шрага Чернігів на початку XX ст. стає потужним центром українського видав­ничого і літературного життя. Особливо притягальною для молоді була родина Коцюбинського: тут бували Павло Ти­чина, Василь Блакитний, Віталій Прима­ков, очевидно й Гнат Михайличенко, Андрій Заливчий та інші, що згодом підуть у визвольну боротьбу українського

294

М ихайло Коцюбинський

народу і поляжуть як Настя Грінченко, Віталій Примаков, Андрій Заливчий, Василь Чумак, Гнат Михайличенко, сини письменника — Юрій і Роман.

Рекомендована література:

Твори- В 7-ми томах — К.: Наукова думка, 1973 — 1975.

Хвала життю: Новели, повість. — К.: Дніпро. 1991.

Щ,о записано в книгу життя: Повісті та оповідання. — Харків: Фоліо, 1994.

Агеева В.П. Українська імпресіоні­стична проза. М.Коцюбинський, Г.Косинка, А.Головко. — К.. 1994.

Фсдоренко Є. Пошуки Михайла Ко­цюбинського-стиліста. — Українське слово, К., 1994, кн. 1.

Черненко О. Михайло Коцюбин­ський-імпресіоніст. — Вид-во „Сучасність", 1977.

INTERMEZZO

Присвячую Кононівським полям

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Моя утома. Зозуля. Ниви у червні. Жайворонки. Сонце. Залізна рука города. Три білих вівчарки. Людське горе.

Лишилось тільки ще спакуватись... Се було одно з тих незчисленних "треба", які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике, — вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра. Хоч на час увільнитись від нього, забути, спочити. Я утомився.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а і чуже. А врешті — хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води притоків у річку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути самотнім. Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди стрічаю людину.

Так, ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь. Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків — тисячі чорних ротів — вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. Як звірина.

295