Наталена Королева

(18.88—1966) ,;

Проза Наталени Королевої — своєрідне явище в історії української літератури першої половини XIX ст. Не укра­їнка за походженням, письменниця майже не розробляла української тематики, черпаючи її з античного і європейсь­кого світу. Як історичний-белетрист, вона послідовно прагну­ла якимись гранями пов'язати світ стародавніх Скіфів, Русі й України зі світом античності та європейського середньовіч­чя, письменниця оновила деякі прозові жанри в українській літературі: довела до класичної віртуозності історичну по­вість, розвинула літературну легенду, вдало- поєднавши язичницький античний, скіфський та староруський світи із біблійним,'християнським. У традиційний стиль і образну мову української прози вона влила свіжий струмінь євро­пейського стилю письма. Її лексика, фразеологія, точність образу й вислову, навіть синтаксичні конструкції .відрізня-

Літ. Україна. 1989. 21 верес.

226

ють її художній текст від питомо українського з його традиційним стилем та декоративними оздобами. Для індиві­дуального художнього світу Н. Королевої характерний сим­біоз східної і західної культур, язичництва й християнства, синтез романського, арабського, греко-римського, візан­тійського і слов'янського світів.

Кармен-Альфонса-Естрелья- Наталена Королева народи­лася 3 березня 1888 р. в с. Сан-Педро де Карденья біля м. Бургос у Північній Іспанії. Мати майбутньої письменниці померла при пологах. Вона походила із старовинного іс­панського роду Лячерда. Батько — сполыцений граф із Чер­нігівщини Адріан-Юрій Дунін-Борковський—займався ар­хеологією і жив переважно у Франції. Родовий маєток його матері був розташований у с. Великі Борки на Волині. Наталену одразу після народження взяла до себе бабуся, в якої вона пробула до п'яти років життя. Після її смерті дівчинку забрав до себе в Іспанію материн брат Еугеніо. Наталену віддали на виховання в монастир, де вона перебу­вала майже дванадцять років. Восени 1904 р. сімнадцяти­річна дівчина прибула до Києва, де вступила до Київського інституту шляхетних дівчат. Потім навчалася в Петербурзі, закінчила археологічний інститут, зайнялася єгиптологією і водночас відвідувала заняття в Петербурзькій мистецькій академії. Якийсь час працювала у паризькому театрі, що гастрол.ював тоді в Петербурзі, але театральна кар'єра не склалася через кволе здоров'я. Виїхавши до Західної Євро­пи, захопилася мистецтвом і археологією, побувала в Іспанії, Франції, Італії, країнах Близького Сходу, взяла участь у археологічних розкопках Помпеї та в Єгипті. А від 1009 р. почала систематично виступати з художніми твора­ми та науковими статтями у французькій періодиці.

У Празі зустрілася з Василем Королевим-Старим, якого знала ще в Києві як письменника, культурного і громадсько­го діяча й видавця. Під його впливом починала писати оповідання українською мовою.

З 1919 -р. і до кінця життя Н. Королева жила в Мельни­ку біля Праги, де й померла 1 липня 1966 р.

Думками письменниця ніколи не розлучалася зі своєю першою батьківщиною—Іспанією, але ставлення до другої — України, її народу й культури було піднесено-романтичним: на землі свого батька вона знаходила сліди античної культури, і це її особливо приваблювало: «Іспанія була і буде завжди моєю батьківщиною! Україна ж є для мене куточком грецької Аркадії — країни Психеї-Аркадій-ки,—- в якій залишилось, може, більше відгуків Еллади, як

8* 227

у сучасній Греції, на яку різні нееллінські впливи поклали щ свою патину». '

Уже в зрілому віці Н. Королева свідомо окреслила й тематику своєї творчості, і її жанрово-стильові параметри:

писала про те, що добре знала завдяки науковим історико-археояогічним студіям, про те, що спостерігала протягом життя, ідо сприяло утвердженню її концепції людини — сильної, морально чистої, неушкодженої спокусами світу;

індивідуальності, яка відстоює своє «я» і керується вищими помислами вселюдського братерства й любові.

Залишалася незавершеною перша її автобіографічна по­вість «Золоте серце», що на початку 30-х уривками друкува­лась у львівських часописах «Літературно-науковий вісник», «Жіноча доля», «Дзвони». Протягом 1936 р. в журналі ' «Дзвони» надруковано другу автобіографічну повість пись- ^! менниці «Без коріння» (яка того ж року вийшла окремою книжкою).

Книга «Во дні они» (Львів, 1935) — це художньо оп­рацьовані євангельські легенди з життя Ісуса Христа. Скупі факти про ту чи іншу подію в житті великого месії і його учнів ^[ розгорнуто в цілі оповідання, наповнені живим життям ', давноминулих часів із психологічною та філософською підос- І новою. Біблійні постаті й епізоди письменниця вводить у щоденне життя і побут простолюду, наближає їх до розумін­ня і сприйняття своїми сучасниками без будь-якого дидак­тизму та моралізування.

П'ятнадцять оповідань другої книжки письменниці «Інакший світ» (Львів, 1936) — це калейдоскоп різних не­звичайних подій, що відбуваються в різні часи, в різних країнах, але всі мають релігійне забарвлення. Збірка окрес­лена правдивим відтворенням життя простолюду — вірмен, італійців, іспанців, монастирських послушників, людей убо­гих і покривджених, які прагнуть чогось вищого, шукають ідеалів, любові, добра і щастя.

Широке визнання принесла Н. Королевій повість «1313» (Львів, 1935), в основу якої покладено середньовічну легенду про винайдення пороху на початку XIV ст. Нелегкий шлях до цього «диявольського» відкриття письменниця художньо відтворює через зображення нової людини доби Ренесансу.

Повість «1313» — чи не єдиний твір в українській літера­турі, що опрацьовує тему західноєвропейського середньовіч­чя. Ніякі сюжетні нитки не в'яжуть його зі слов'янським світом і давньою Україною. Змальований письменницею образ винахідника пороху не має виразних національних рис. Це скоріше тип загальноєвропейський, який увібрав

228

риси людини раннього Відродження з її спрагою пізнання світу.

».:. Вершиною літературної творчості Н. Королевої є повість «Сон тіні» (Львів,. 1938). Історична її основа — події першої половини II ст. н. е. в єгипетському місті Александр!!' за панування римського імператора Публія Елія Адріана (Ш—138).

Беручи участь в археологічних розкопках в Єгипті, Н. Королева цікавилася життям і побутом Александрії — одного з найкультурніших міст стародавнього світу, де схрещувалися орієнтальні й греко-римські впливи. Імператор Адріан уславився як один із великих будівничих Римської держави. Під час його приїзду й тривалого перебування в Александрії втопився у Нілі його улюбленець і наслідник престолу, грек за походженням, Антіной. Ця подія тяжко вразила Адріана, він домігся обожнення свого фаворита. Сюжет повісті побудовано на незвичайному коханні між єгипетською танцівницею Ізідою і престолонаслідником Анті-ноєм, яке трагічно обірвалося через придворні інтриги. .

Ізіда — найкращий жіночий образ у всій творчості Н. Королеви, поетична душа, що символізує чистоту, скром­ність, вірність мистецтву й своєму покликанню. Її мати. вдова по комонному військовому старшині, прибула до Александрії з Тінгітанської Мавританії. Батько — грецький полонений із берегів Бористена. Ізі підсвідоме береже пам'ять про батька і його далеку батьківщину Цією неве­личкою деталлю Н. Королева пов'язала античний с-віт, пиш­ну Александрію з маловідомими тут краями, що стали пізніше називатися Руссю.

В основі повісті «Предок» (Львів, 1937) —родові хроні­ки іспанських пращурів письменниці, історія життя Дона Карлоса Лачерди, котрий жив у першій половині XVI ст. Та знову автора вабить не показний бік життя іспанських грандів, а непостійність і лукавство людської долі, тяжкі випробування, що їх переживають герої повісті, рятуючись од іспанської інквізиції.

Молодий лицар Карлос де Лачерда змушений покинути батьківщину й відбути в тривалу паломницьку подорож на Близький Схід — поклонитися Гробу Господньому. Безліч випробувань чекало на Лачерду, та .з усіх він виходить вірним своєму лицарському слову й обов'язку. Він знайо­миться з Адамом Дуніним-Борковським, шляхтичем із Воли­ні, що перебував у турецькому полоні. Вони щиро заприяз­нилися, г після прибуття викупу Адам запропонував Карло-сові їхати з ним на Волинь. Той погоджується, обирає Волинь своєю другою батьківщиною Та^ Н Королева, спи-

229

раючись на певні джерела та художній домисел, звела докупи два роди своїх предків по материній і батьковій лінії. В останніх двох розділах повісті художньо відтворено невід-радне релігійне життя Волині першої половини XVI ст., коли починав зароджуватися розбрат між православною і римсь­ко-католицькою вірою, визріває ідея унії.

Різнобічна освіта й цілісний світогляд допомагали пись­менниці звертатися до джерел духовності інших народів і перекидати місток від давнини до сучасності. Вона не шукала в минулому темних сил, не ідеалізувала подій, явищ і людей пересічних, що забувалися вже найближчими поко­ліннями, а утверджувала те високе, благородне й вічне, що було владне над усіма часами. Лицар Карлос довго підда­вався спокусам цього світу, але обставини склалися так, що він мусив побороти свої пристрасті, упокорити гординю, морально відродитися й почати нове життя на новій землі. Є в цьому образі певна доля ідеалізації, але в цілому він не випадає ні зі своєї доби, ні зі здорових світоглядних засад письменниці.

У 1939 р. Н. Королева почала друкувати у львівському журналі «Дзвони» нову історичну повість із життя давньої Іудеї й Риму—«Quid veritas?» («Що є істина?»), але її публікація лишалася тоді незавершеною. Окремою книгою повість видано 1961 г. в Чикаго. У цьому творі письменниця звернулася до улюбленої теми — початків християнства. Го­ловний герой — відомий із Біблії римський прокуратор Іудеї Пілат Понтійський, що, «умивши руки», віддав на розп'яття Ісуса Христа.

У річищі своїх археологічних та історичних зацікавлень Н. Королева не оминула такого літературного жанру, як легенда. Опрацьовуючи біблійну й античну міфологію,. Н. Королева звернулась і до старокиївських переказів, шу­кала зв'язків докиївських і київських легенд із античним світом, візантійською добою, скандинавським впливом. У ви­борі тем і образів вона відштовхувалася від усних і писемних джерел. Саме в легендах вона хотіла бачити перехресні впливи двох різних культур, світоглядів — слов'янського і античного, слов'янського і романського, слов'янського й візантійського.

Цикл «Легенд старокиївських» (кн. 1—2. Прага, 1942— 1943) був завершений Н. Королевою на початку 1940-х років. Кожна з 25 легенд-оповідань містить цілий комплекс ідей, думок, фактів, спостережень, художніх перевтілень. Письменниця не переоцінює свій труд, просить не шукати в них «строгої науковості, бо вони не вислід розшуків, дослідів, розвідок, студій. Це лише квітки, виплекані двома

230

невтомними садівничками. Мрія ~~ наймення одної, друга ж зветься — Любов».

Зовні «Легенди старокиївські» можна поділити на три тематичні цикли: легенди скіфські, легенди княжої Русі й легенди, пов'язані з Києво-Печерським монастирем. Біль­шість сюжетів — відома («Аскольдова могила», «Перунове прокляття», «Стугна», «Кирило Кожум'яка», легенди про Феодосія Печорського, Художника Алімпія та ін.), взята із Ста роки ївського літопису. Проходять через них герої біб­лійної та античної міфології, скандинавських саг, дії яких так чи інакше пов'язані з Києвом і Подніпров'ям.

Багато цікавих фактів нашої прадавньої історії видобула письменниця з легендарних, археологічних і літописних дже­рел, опрацювала їх на сходженнях джерел старогрецьких, візантійських та скандинавських, створивши колоритну ху­дожню мозаїку Скіфії, Давньої Русі й України в загальноєв­ропейському історичному та культурному процесі. Вона мала на це повне право і як учений-археолог та історик, і як талановита письменниця.

В останні роки життя Н. Королева звернулася до автобіографічної прози: у 1953 р. завершила роботу над повістю «Шляхами і стежками життя». Дещо тут повторено з того, про що вже було згадано в повісті «Без коріння» та інших автобіографічних творах, але текст написано заново. Повість залишилася не надрукованою. Вона підсумовує творчість письменниці, містить чимало влучних спостере­жень і мудрих роздумів про тривожне життя Європи першої половини XX ст.

Відомий майстер історичного жанру Н. Королева збага­тила українську літературу пригодницькими творами, роз­ширивши духовні обрії нашої культури, яка має багатовіко­ву історію.