Петро Козланюк (1904—1965)

П. Козланюк народився 12 серпня 1904 р. в с. Перерів Коломийського повіту. Його життєві «університети» — най­митування у місцевого пана, навчання в Коломийській гімназії, праця у Коломиї робітником, читання класиків української і світової літератури, а з 1926 р.— політична робота, участь у комуністичній пресі (журнал «Вікна», газе­ти «Сель-Роб», «Сила»). За революційну діяльність декілька разів був ув'язнений (Львів, Дубно). Дебютував як прозаїк 1925 р. Перша збірка оповідань «Хлопські гаразди» вийшла 1928 р. у Харкові. До 1939 р. вийшли друком дев'ять збіро­чок прози, сім з них в Україні.

Під час Великої Вітчизняної війни працював військовим кореспондентом, на радіостанції «Дніпро», у 1943 р. видав збірку памфлетів і фейлетонів «Парад мерців».

1944 р. повернувся до Львова, працював редактором, обіймав різні адміністративні посади. 1960 р. виходять твори П. Козланюка у трьох томах.

Помер П. Козланюк 19 березня 1965 р.

Протягом усього творчого життя у своїх оповіданнях і новелах П. Козланюк залишився вірним одній темі — жит-

222

тю трудового селянства Західної України. Звідси — щирий демократизм, народність його творчості, закоханість у своїх героїв.

Темний, неписьменний, покривджений, затурканий селя­нин, доведений до відчаю окупаційним польським режи­мом,— типовий образ більшості його творів раннього періоду («Письма», «У лікаря», «Варіят», «На рибу», «Діти» та ін.). У новелі «Легкий заробіток» (1925) з'являється образ жур­би, що «висить на жердці над постіллю».'Голодно й холодно, тоскно в бідняцькій хаті: «Журба вилізла з цибулі й сіла побіч Панька, а з нетопленої печі виліз сум і заходив широкими кроками по хаті». Ці персоніфіковані образи-настрої моделюються в різних творах П. Козланюка, відтво­рюючи загальну атмосферу селянського бідування.

Суворий реалізм, простота й доступність таких новел і оповідань зумовлені творчими принципами письменника завжди писати правду. Згодом у статті «Про себе та про літературу» (1958) П. Козланюк зізнавався, що розповідав про те, що «сам бачив, пережив і знаю».

Новели, оповідання, образки, нариси П. Козланюк будує на життєво достовірних фактах, уміє подати характерну деталь, подробицю, переважно із сфери селянського побуту («...ішов Іван, обтяжений думами, мов той великий мішок пшениці, шо недавно бачив у попа, коли молотив у нього»).

П. Козланюк — прозаїк авторської об'єктивної розпові­ді, найчастіше його художній задум реалізується через діа­логи і монологи персонажів. Драматизм і трагізм ситуацій у його творах розкривається завдяки соціальне напружено­му конфлікту. Найпоказовіший приклад—новела «Вечір» (1936), перші фрази якої сприймаються як експозиційна ремарка, а сюжет розгортається через репліки трьох дійових осіб. Такий принцип організації сюжету в оповіданнях «На рибу» (1928), «В дорозі» (1932) тощо. У кожному з них варіюється та ж тема знедоленого селянства.

Розв'язка в названих творах виявляє ще одну прикметну особливість творчої індивідуальності письменника: його пер­сонажі дотепні, кмітливі, уміють кепкувати і з себе, і з тих не вельми радісних ситуацій, в які потрапляють. У новелі «В селі» (1926) веселий халамидник Кирило привіз на продаж дьоготь. Жандарм заарештовує селянина, бо, виявляється, треба мати дозвіл, щоб торгувати. Завершується твір дотеп­ною реплікою: «Ого, гей, часи. Це таке далі вийде, що як будемо йти з хати, вибачайте, до вітру, то треба буде мати патент і довуд особистий». Гумор П. Козланюка — ще одна форма «сміху крізь сльози», де просвітлено гіркувато-сумну усмішку, а не трагікомічний пафос.

223

Інколи іронія закладена в назву: «Щаслива думка», «Сільська поезія», «Клопоти Борбунихи». Гірку усмішку викликає зміст оповідання «Щаслива думка» (1926): дядьки ховають від примусового страхування кращий одяг... під небіжчика. Ото й є «щаслива думка». Глибоким трагізмом пройняте оповідання з такою романтичною назвою, як «Сіль­ська поезія» (1927). Вмирає хвора баба, а овдовілий син, хату якого обсіли злидні,— в розпуці. Мабуть, доведеться продати корову, щоб похоронити матір, яка заповідає похо­ронити її без попа: «А людей... людей ти перепросиш, сину, за обід похоронний».

«Чорна земля вже розполітикувалася»,— написав П. Козланюк в оповіданні «Лист» (1933). У розробці соціальної проблематики письменник у творах 20-х — почат­ку 30-х років звертається до перших, часто неусвідомлених поривів соціального протесту, бунтарства, пробудження політичної свідомості («В селі», «Вогонь», «Діти» та ін.). З другої половини 30-х політична боротьба стає лейтмоти­вом ряду оповідань, таких як «Лист», «Засуджений», «Бо­ротьба», «Остання ніч» та ін., однак художній рівень біль­шості цих творів невисокий, даються взнаки плакатність, публіцистичність, схематизм у змалюванні персонажів, бо політик все виразніше починає перемагати художника; виня­ток становлять новели «Похорон» (1930) та «Муляр» (1934). Політичний карб лежить й на авторському задумі засудити приватновласницькі інтереси селянина в оповіданні «Клопоти Борбунихи» (1935).

П. Козланюк написав роман-хроніку «Юрко Крук», над яким почав працювати ще з середини 30-х років, а завершив лише у 1956 p. Сприяло роботі автора, за його свідченням, читання роману У. Самчука «Волинь», який здобув широкий розголос на західноукраїнських землях у середині 30-х років. Юрко Крук і головний персонаж «Волині» Володька Довбен-ко — ровесники, їх духовне формування відбувається в однакових суспільно-політичних умовах, з яких визначаль­ними стають перша світова війна, політичні події міжвоєнно­го двадцятиріччя. Але в ставленні до цих подій обидва письменники в політичних поглядах були антиподами. З по­зицій історичної та художньої правди ці романи, так само як і твори В. Василевської «Вогні на болотах», Ірини Вільд& «Сестри Річинські», доповнюють один одного і в сукупності витворюють художню панораму життя на Покутті, Галичині, Волині у 20—30-х роках.

Звичайно, задум роману «Юрко Крук» виходить далеко за межі ідейно-естетичного протистояння з «Волинню» У. Самчука. Фактично це широке реалістичне полотно в дусі

224

кращих традицій укра'г'ської епіки, коли життя центр.ально-го персонажа розкривається в родинно-побутовому і суспіль­но-політичному контексті часу. Історико-хронікальний ви­клад подій, одноплощинний сюжет дають романісту можли­вість розкрити історію життя, фізичного та духовного змуж­ніння головного героя.

Роман складається з прологу і трьох книг. За винятком прологу, де в лірично-медитативній інтонації описано красу покутського краю, в романі майже відсутні пейзажі. Та й у вступній частині зображення природи контрастує із зли­денністю села. Ця виразна настанова на змалювання насам­перед соціальної атмосфери часу, очевидно, і пояснює, чому домінуючими у розвитку'сюжету стали діалоги. Крім того, П. Козланюк, звичайно, зважив і на те, що, зростаючи, мужніючи, пізнаючи навколишній світ, допитливий сільський хлопець Юрко більше спостерігає, ніж роздумує над побаче­ним. Цим, очевидно, і пояснюється структурно-організуюча роль діалогів у творі, особливо в двох перших книгах

У манері художньої оповіді помічаємо дві стильові ін­тонації, оскільки події подаються то через сприймання дорослої людини (це суворо реалістичний пласт народного життя), то дитини, підлітка з їхніми наївно допитливими прозріннями. Соціальне й політичне змужніння Юрка Крука П. Козланюк розкриває за допомогою включення в худож­ню тканину роману подій локального та історичного значен­ня: легенд про опришків, епізодів судової тяжби селян з паном Косінським, описів воєнної веремії на західно­українських землях під час першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини, розгортання сюжетних ліній, пов'язаних із проголошенням ЗУНР, окупацією Галичини Польщею...

Третя книга роману несе в собі ознаки історико-револю-ційного твору. Відповідно звужується коло життєвих спосте­режень, послаблюється психологічна домінанта, на перший план виходить інформативно-ілюстративний виклад, в якому домінує плаский, одномірний погляд в оцінці багатьох полі­тичних і соціальних подій в' дусі більшовицької ідеології

Небагато письменників змогли відреагувати на складну й водночас трагічну історію возз'єднання західних і східних земель України так, як це зробив у щоденнику О. Довженко (запис від 30.VI.1945 p.): «Об'єднались всі вкраїнські землі Буде єдине стадо і един пастир. Усі тепера будемо однакі» І далі трагічні віщування: «... і вишлем до Сибіру, і будемо тихенько ненавидіти одне одного і топити, перевиконуючи

8 4-640

225

план при всякій нагоді. І буде нас, брати мої, по чужих далеких східних українах» '.

Оптимістично-героїчний тон останніх розділів роману від­повідав тим офіційним стандартам літератури соціалістично­го реалізму, за якими губиться повнота і глибина життєвої правди. Ця ж ілюстративність, соціологізація художнього матеріалу властиві повісті «Весна» (1947—1964), ряду опо­відань цього періоду.

П. Козланюк—автор декількох книг художньої публі­цистики, його нариси -і статті містять багатий фактичний матеріал про суспільно-політичну, культурно-освітню атмос­феру на західноукраїнських землях 20—30-х років, написані дохідливе, з властив-им письменнику почуттям гумору. Є в його доробку і кілька збірок памфлетів та фейлетонів, що втратили колишню злободенність, а також спогади про по­братимів по перу С. Тудора, Я. Гадана, О. Гаврилюка, Я. Кондру, про роботу письменника в журналі «Вікна». Влучні спостереження й міркування містяться в літературно-критичних статтях, особливо тих, у яких автор розкрив «секрети» своєї творчої лабораторії. Виступав П. Козланюк як літературний критик.

Доробок письменника нерівноцінний, але в кращих його творах відбита художня правда про життя, думи й вболіван­ня трудящих Західної України.

•»