2. Бароакустичні чинники

Акустичне середовище є важливим компонентом в загальному середовищі буття: людина існує в світі звуків. Параметри акустичного середовища можуть істотно визначати і загальний стан людини, і її працездатність, і успішність діяльності, особливо тоді, коли необхідно працювати з звуковими сигналами, відтворювати мову іншої людини.

Шум – це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсивності, що виникають в результаті коливного руху частинок у пружніх середовищах (твердих, рідких, газоподібних). При тривалому впливі шуму знижується гострота слуху, погіршується стан центральної нервової і серцево-судинної систем, шлунково-кишкового тракту та інших органів. Шум викликає передчасну втому, ослаблення пам'яті та уваги, зниження продуктивності праці.

Людина відчуває звукові коливання в межах від 16 до 20000 Гц. Звуки, що мають коливання нижчі 16 Гц, називаються інфразвуками, а вищі 20000 Гц - ультразвуками. Слух людини найбільш чутливий до коливань з частотою від 1000 до 4000 Гц.

На практиці інтенсивність звуку вимірюють у децибелах (дБ). Людина відчуває різні звуки у межах 0...140 дБ. Зниження рівня звукового тиску на 10 дБ фізіологічно сприймається як зменшення гучності шуму удвічі. Стомлювальна і подразнювальна дія шуму визначається рівнем звукового тиску (інтенсивності), частотним складом і тривалістю дії.

Медики вважають, що найтихішим звуком, який може вловити наше вухо – це 10-15 дБ. Шепіт оцінюється в 20 дБ, звичайна розмова в 30-35 дБ. У багатьох житлових приміщеннях рівень шуму складає 50-60 дБ — це приблизно дорівнює звуку працюючої посудомийної машини. Рівень шуму від порохотягу чи дзвінка будильника – 80 дБ. Такий же рівень шуму в міському наземному транспорті, а в метро він досягає 105 дБ. Бензопила, відбійний молоток створює шум 110 дБ, а виліт ракети чи вистріл з артилерійської зброї – 130 дБ. Це трошки менше, ніж шум від рок-концерту з можливими 120 дБ.

Крик з рівнем звукового тиску в 60 дБ вже призводить до дискомфорту, а найшкідливіші для вуха звуки з силою від 90 дБ. Будь-які звуки з рівнем 100-120 дБ є небезпечні для здоров’я людини. Такого звукового тиску можна досягти, наприклад, будь-якою музичною апаратурою чи гучним слуханням музики у навушниках. Тому останнім часом в молодих людей фіксують різке зниження слуху зі швидкістю, яка властива людям похилого віку

Нормативні акти встановлюють правила додержання тиші у населених пунктах та громадських місцях. Вони розробляються на основі затверджених санітарних норм. У відповідності до СН-3077-84 гранично допустимі рівні шуму на території житлової забудови встановлюються у розмірі:

– для денного часу (з 7.00 до 23.00) – 40 дБ;

• для нічного часу (з 23.00 до 7.00) – 30 дБ.

У громадських, медичних установах, школах, дитячих садах, офісах максимальний шумовий рівень не повинен перевищувати 30-35 дБ.

Для боротьби з шумом застосовують такі основні заходи: зменшення шуму в його джерелі, звукоізоляція, звукопоглинання, архітектурно-планувальні заходи, засоби індивідуального захисту.

Звукоізоляція - це здатність загороджувальних конструкцій відбивати і послаблювати падаючу на них звукову енергію. Звукоізолювальна здатність конструкції тим більша, чим більша її поверхнева густина, тобто маса 1 м² стіни, перекриття, загородки, стінки кожуха. Тому ці конструкції виготовляють з металу, товстого скла, залізобетону, цегли.

У приміщеннях рівень шуму значно підвищується через відбиття його від стін і стелі (на 5...25 дБ). Для зменшення відбиття шуму використовують здатність пористих матеріалів, таких як шлаковата, повсть, пінополіуритан, поглинати енергію звукових коливань. Облицювання внутрішніх поверхонь приміщень звукопоглинальними матеріалами забезпечує зменшення шуму на 6...8 дБ (що відповідає зменшенню гучності в 1,5 рази). Крім вказаних матеріалів застосовують також перфоровані екрани, штучні (об'ємні) звукопоглиначі, драпірування стін тканинами, а також плити із коркового дерева. Найбільший ефект із зниження шуму досягається суміщенням звукоізоляції та звукопоглинання. З цією метою звукоізолювальні металеві кожухи облицьовують звукопоглинальними матеріалами, а загородження роблять багатошаровими з м'якими прошарками.