7.4. Охорона підприємства та спеціальні організаційні заходи

Основним виконавцем Комплексного плану забезпе­чення кримінологічної безпеки об’єкту економіки є служ­ба (підрозділ) безпеки, яка створюється на основі рішення керівництва об'єкту. В своїй роботі служба безпеки керується Статутом, розробленим у відповідності із законодавством.

В цілому діяльність служби безпеки направлена на створення на об'єкті економіки необхідних правових, орга­нізаційних і матеріальних умов для виявлення, попе­редження і припинення посягань кримінальними струк­турами на:

• майно;

• інтелектуальну власність; сприяння фінансово-комерційної кон’юнктури;

• сталі господарські зв'язки; соціально-психологічний клімат; виробничу дисципліну;

• технологічне лідерство; наукові досягнення; цінну інформацію щодо об’єкту економіки.

Служба безпеки може мати, наприклад, такі структурні одиниці:

• відділ економічної розвідки: відділ внутрішньої безпеки; відділ з захисту комерційних таємниць;

• відділ технічного захисту: відділ фізичної охорони будівель;

• відділ фізичної охорони керівників та службовців підприємства: відділ безпеки перевезень,

• інформаційно-аналітичний відділ; прес групу.

За результати своєї роботи підрозділ безпеки і його співробітники несуть юридичну, матеріальну та дисцип­лінарну відповідальність.

7.5. Економічна війна, економічна розвідка та промисловий шпіонаж

Сучасна економічна безпека будь-якої країни – це загальнонаціональний комплекс заходів, направлених на постійний стійкий розвиток та вдосконалення економіки країни, який обов’язково передбачає механізм протидії кримінологічним загрозам злочинних структур.

Метою боротьби країни в сучасній економічній війні є довготривале закріплення позицій на завойованому ринку.

До основних прийомів проведення сучасної економічної війни належать:

- точне визначення галузей, що їх необхідно розвивати, тобто визначення домінантного економічного напряму країни;

- аналіз сил і слабких сторін противника, в якого також присутній цей економічний напрям розвитку.

Інформаційно-аналітична робота відіграє головну роль в організації комплексної системи забезпечення безпеки діяльності як крупних, так і середніх компаній при сучасному широкому колі партнерів та гострій конкуренції. Особливо важливою є інформаційно-аналітична робота при взаємодії із закордонними партнерами.

Експерти зазначають, що за теперішніх складних економічних обставин керівники підприємств повинні враховувати досить важливі в економіці чинники:

- зростання кількості суб’єктів економіки, які лідирують на деяких ринках (наприклад японці в електроніці, німці в верстатобудуванні);

- ріст загрози, що постає із незаконної практики зговору;

- мафіозні прийоми.

Керівники економічної сфери діяльності сьогодні змушені кваліфіковано розбиратися в доволі широкому і складному потоці, тільки в такий спосіб можна пізнати іншого, особливо коли цей інший - конкурент.

В сучасній економічній війні тільки інформація може забезпечити вирішальну перевагу. Не випадково найбільш конкурентоспроможні об'єкти економіки опираються на колективну культуру інформації, яка дає набагато більшу віддачу, ніж індивідуальні підходи і методи.

Пряма конфронтація характерна для двополюсного конфлікту, за принципом "один на один".

Побічна (не пряма) конфронтація притаманна багатополісному конфлікту, за принципом "всі проти всіх".

Найбільш складною, але і найбільш результативною є стратегія випередження, яка властива тим, хто самостійно (наодинці) протистоїть всім, а тому повинний враховувати, як загальні несприятливі для нього обставини, так і свої власні сили.

На сьогодні ні будь-яка стратегія, ні будь-яка виробнича чи комерційна політика, ні капіталовкладення чи науково-дослідна робота не будуть мати успіху для глибокого вивчення сил, що керують світом: технологія, економіка, політика. І той. хто сьогодні найкраще володіє інформацією, може забезпечити собі вирішальну перевагу у сучасній світовій економічній війні.

Основною рисою економічної війни є розумна хитрість і невтомна діяльність, а вирішальне значення в досяг­ненні успіху мас економічна розвідка.

Економічна розвідка - сфера таємної діяльності по збору, аналізу і використанню особливо цінної інформації, що охоплює всі сфери ринкової економіки.

Економічна розвідка включає стратегічні і тактичні, які визначають характер та проведення окремих її видів.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА СКЛАДОВІ ЕКОНОМІЧНОЇ РОЗВІДКИ

До основних принципів економічної розвідки належать:

• підпорядкованість задач і цілей економічної розвідки ключовим національним економічним інтересам;

• незалежність вибору об’єктів економічної розвід­ки від політичних, воєнних та інших відносин між державами;

• постійність в її веденні;

• дестабілізуючий та інший деструктивний вплив на об'єкти економіки та економічну структуру розвідувальних держав;

• стимулювання діяльності економічної розвідки компаніями та фінансово-промисловими групами і фірмами, що зацікавлені в одержанні розвідувальної інформації.

Найбільший інтерес для економічної розвідки становлять:

- науково-дослідні і конструкторські праці;

- фінансові операції компаній, з них фінансування проектів, інвестиційна політика;

- особливості технологічного процесу, результати

досліджень;

- маркетинг, зокрема: режим поставок, список замовників, кон'юнктура ринку, відомості про укладені угоди, звіти про реалізацію продукції;

- організація виробництва;

- комерційна філософія керівників фірм-конкурентів, стратегія їх бізнесу та ін.

Головна мета економічної розвідки - забезпечення конкурентної переваги, що є найважливішою умовою досягнення успіху в ринковій економіці

Існує дві форми конкуренції: добросовісна і недоб­росовісна.

Добросовісна конкуренція передбачає одержання максимальних прибутків шляхом створення кращих товарів і надання більш якісних послуг - тобто це оправ­дана боротьба цін і якостей.

Недобросовісна конкуренція включає економіч­ний шпіонаж, корупцію, неправдиву рекламу, демпінг які використовуються з метою підриву економічних здобутків конкурента або витіснення його з ринку тощо.

Як показала практика, багато фірм поєднують в своїй діяльності добросовісну конкуренцію і недобросовісною, і на сьогодні це стало нормою сучасного бізнесу.

Економічна розвідка підрозділяється на три складові:

1. макроекономічна розвідка;

2. економічна розвідка;

3. мікроекономічна розвідка;

Макроекономічна розвідка - це збір інформації про:

- тенденцію економічного розвитку іноземних держав; - енергетичні і сировинні ресурси;

- розроблені за кордоном технології; - стан галузевих і регіональних ринків;

- діяльність значних корпорацій світу; - функціонування фінансових систем та ін.

Головною особливістю макроекономічної розвідки є несподіваний факт значна її частина здійснюється цілком легально, і за своїм змістом вона подібна до науково - дослідної роботи.

Економічна контррозвідка забезпечує припинення намагань іноземних фірм і спецслужб добування торгово-економічних і технологічних таємниць, які мають значну цінність.

Мікроекономічна розвідка, яка ведеться державними службами в інтересах промислових корпорацій боротьбі з іноземними конкурентами, є найбільш делікатним напрямом в діяльності розвідувальних служб. Це сфера глобального бізнесу, тому для такої діяльності потрібні співробітники з досвідом роботи в галузі бізнесу та фінансів. Для них створюють так звані глибокі прикриття в транснаціональних корпораціях, фірмах і компаніях, їх представництвах за кордоном.

ПРОМИСЛОВИЙ ШПІОНАЖ

Діяльність економічної розвідки підрозділяється на:

1. Галузевий аналіз стану економіки певної країни;

2. Промисловий шпіонаж, який в свою чергу можна умовно підрозділити на комерційну, технологічну і науково-технічну розвідку.

Шпіонаж - це цілеспрямована діяльність по збору розвідувальних відомостей, які можуть нанести протилежній стороні певних втрат, і кваліфікується законодавчими органами протилежної сторони як злочинна.

Характерні риси діяльності промислового шпіонажу:

• Оволодіннями ринками збуту; Підробка товарів; Дискредитація чи усунення конкурентів;

• Перепродаж фірмових секретів; Зрив переговорів по контрактах; Шантаж окремих осіб;

• Створення умов для підготовки та проведення терористичних і диверсійних акцій.

7.6. Тероризм – як форма політичного екстремізму, його види.

Державний і недержавний тероризм

Глобальний тероризм став характерною рисою сучасного розвитку людства. Вивчення сутності і причин походження тероризму, форм і методів, які ним використовуються, а також джерел його фінансування - це внесок у боротьбу з цим негативним явищем.

Сучасний тероризм характеризується різко підвищеною технічною оснащеністю, високим рівнем організації, наявністю значних фінансових коштів. Його головна відмінна риса - це розмивання меж між міжнародним і внутрішнім тероризмом. Розширюються зв’язки терористичних організацій з представниками наркобізнесу і незаконної торгівлі зброєю. Помітна динаміка зростання терористичних груп у сучасному світі.

Слово тероризм похідне від латинського “terror”, що в перекладі означає “страх”, “жах”. Отже, тероризм можна трактувати як політику і практику досягнення політичної мети з допомогою терору.

Розроблені десятки класифікацій тероризму. Розрізняють терор “зверху” і “знизу”, політичний, революційний, лівий, правий, сепаратистський, комплексний, кримінальний, патологічний і т. ін.

На Міжамериканській конференції з прав людини (1970 р.), присвяченій проблемам тероризму і захисту від нього населення, було названо три форми тероризму: соціальний, політичний, ідеологічний.

До “найпоширеніших видів” тероризму російські дослідники відносять: політичний, інформаційний, економічний, соціальний (побутовий), суїцидний, технологічний, кримінальний і антидержавний тероризм.

Тероризм можна класифікувати:

- за територіальною ознакою: міжнародний; внутрішньодержавний;

- залежно від злочинної мотивації: політичний; релігійний; націоналістичний; економічний;

- за формою прояву: використання з терористичною метою вибухових пристроїв; захоплення повітряного судна та інше злочинне втручання в діяльність цивільної авіації; захоплення морського судна та інше злочинне втручання в діяльність міжнародного судноплавства; захоплення заручників; інші форми тероризму.

Є три основних види тероризму:

- внутрішній - відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на власній території;

- транснаціональний - відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на території інших держав;

- міжнародний - відповідні дії груп громадян, однорідних або змішаних за національним складом, проти будь-яких осіб на території третіх країн.

Три види тероризму : соціальний, політичний, ідеологічний

Можна також назвати інші форми тероризму: “хімічний ”, “біологічний”, “психологічний”.

Останнім часом занепокоєння правоохоронних органів і вчених, що досліджують проблеми тероризму, викликає така нова форма тероризму, як високотехнологічний тероризм, складовими якого є кібертероризм (електронний, комп’ютерний) і космічний тероризм.

Під кібертероризмом розуміють навмисну мотивовану атаку на інформацію, що обробляється комп’ютером, комп’ютерну систему або мережу, яка пов’язана з небезпекою для життя і здоров’я людей або настанням інших тяжких наслідків, якщо такі дії вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокування військового конфлікту.

Сучасний рівень науково-технічного прогресу дає підстави виокремити такі форми прояву космічного тероризму:

- знищення космічних об’єктів, елементів наземних комплексів управління та інших структур космічних агентств;

- залякування окремих великих організацій, регіонів, країн вибором місць падіння захоплених космічних апаратів;

- залякування діями з космосу щодо морських, наземних і повітряних об’єктів.

З урахуванням переліченого вище, на нашу думку, під тероризмом слід розуміти злочинне діяння, що полягає в застосуванні протиправних дій або в загрозі їх застосування відносно окремих осіб, групи осіб, матеріальних або нематеріальних об’єктів, що супроводжується залякуванням населення і навмисним створенням стану страху, пригніченості, напруженості з метою ухвалення рішень, вигідних для терористів, що характеризуються підвищеною суспільною небезпекою і публічним характером здійснення. При цьому мета терористів може бути різною: релігійною, політичною, економічною і т. ін.

Під сутністю тероризму фахівці вважають сукупність оригінальних ознак, характерних рис і відмітних особливостей, властивих тероризму як соціально-політичній і правовій категорії і які становлять його внутрішній зміст.

Дослідники виділяють такі ознаки тероризму як злочинного діяння.

1. Тероризм є однією з форм організованого насильства.

2. При тероризмі здійснюється примус більш широкої соціальної групи, ніж безпосередні жертви насильства.

3. Формування цілей здебільшого не пов’язане з конкретними проявами насильства, тобто між жертвою та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, немає прямого зв’язку.

4. Тактична мета тероризму полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми, стратегічна - досягти певних соціальних змін (свобода, незалежність, звільнення з виправно-трудових установ певного контингенту осіб, революція тощо).

5. Акти тероризму самі по собі становлять традиційні форми загально кримінальних злодіянь.

6. Тероризм паралізує протидію з боку громадськості.

7. Знаряддям впливу тероризму є психологічний шок, який супроводжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно від того, до якої верстви суспільства він належить.

8. Будь-які правила чи закони не визнаються - жертвами терористичних актів можуть бути як дорослі чоловіки, так і жінки та діти.

9. Розрахунок робиться на ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності.

10. Публічність виступає як основна ознака тероризму.

11. Демонстративність актів тероризму - бажання справити враження на широкий загал.

12. Тероризм припускає “політичне вимагання”, тому він не пов’язаний із стихійними повстаннями та виступами населення.

13. Тероризм вимагає негайного задоволення висунутих вимог, інакше він вдається до реалізації погроз та ескалації насильства.

14. Може бути використаний організаціями будь-якого забарвлення.

15. Практично завжди бере на себе відповідальність за вчинені акти насильства, оскільки вони є засобом досягнення мети, а не самоціллю.

16. Являє собою антитезу політичного вбивства. Йому притаманна індиферентність щодо жертв на противагу від селективності при політичному вбивстві.

17. Розрив між безпосередньою жертвою насильства та групою, яка становить об’єкт впливу, мету насильства.

У Законі України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 р. № 638-IV тероризм трактується як суспільно небезпечна діяльність, яка полягає в свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення і органів влади або здійснення інших посягань на життя або здоров’я ні в чому не винних людей або загрози здійснення злочинних дій з метою досягнення злочинної мети. Згідно із цим законом міжнародний тероризм визначений як здійснювані у світовому або регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі при підтримці державних органів окремих держав, з метою досягнення певної мети суспільно небезпечні насильницькі дії, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей або загрозою їх життю і здоров’ю, руйнуванням або загрозою руйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням або загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.

Зазначимо, що терміни “міжнародний тероризм” і “глобальний тероризм” використовуються як рівнозначні. Це пов’язано з тим, що і глобалізація, і міжнародний тероризм стали можливі завдяки розвитку сучасних засобів комунікації, тобто міжнародний тероризм є негативним ефектом глобалізації, тому цілком правомірне використання цих двох термінів як рівнозначних.

На особливу увагу заслуговує така тема, як роль незалежних засобів масової інформації (ЗМІ) в досягненні мети терористів. Ця тема все більше привертає увагу фахівців і органів влади. “Адже публічний відгук є головним, а часто і єдиною метою терористів”, - зазначив у своєму виступі головний редактор популярного в Україні тижневика “Дзеркало тижня” В.Мостовий на круглому столі “ЗМІ проти тероризму”, який проходив у рамках Міжнародного форуму “Міжнародний тероризм: сучасний стан, витоки і шляхи протидії” в Києві 25-28 травня 2004 р. В. Крутов у своєму виступі на цьому круглому столі конкретизував проблему. Зокрема, він зауважив, що при плануванні і здійсненні терористичних акцій терористи, як правило, ставлять за мету прорив до широкої аудиторії. І в цій ситуації журналісти, висвітлюючи конкретні ситуації, стають не просто незалежними свідками, а - бажають вони того чи ні - активними учасниками подій.

Державний та недержавний тероризм

Парламентська асамблея Ради Європи (ПАСІ) 20 червня 2005 р. прийняла резолюцію з проблеми ЗМІ і тероризму, де рекомендувала журналістам розробити єдиний перелік правил щодо висвітлення терактів. У тексті резолюції Асамблея закликає журналістів не допускати сприяння меті терористів, не нагнітати паніку, яку часто створюють терористичні акти, не надавати терористам можливості спілкування з широкою аудиторією. На думку аналітиків Світового банку, інтернаціоналізація тероризму є прикладом того, як міжнародні проблеми йдуть попереду міжнародної політики.

Тероризм, на їхню думку, використовував глобалізацію, щоб створити в антитерористичних заходах дві лазівки. По-перше, шляхом розповсюдження своїх організацій через кордони країн терористи зробили національні контр-терористичні заходи менш ефективними. По-друге, тероризм зміг знайти притулок у “неспроможних” державах, тобто на територіях, не контрольованих жодним визнаним урядом, кількість яких в останні десятиріччя різко збільшилася. Загроза військових дій проти таких країн малоефективна: фактично держава там вже знищена.

Для перемоги над міжнародним тероризмом будуть потрібні ті самі заходи, що і в боротьбі з тероризмом усередині окремих країн, але і вони не досягнуть результатів, якщо проводитимуться не на глобальному, а на національному рівні. До 11 вересня 2001 р. тільки чотири держави ратифікували конвенцію ООН про боротьбу з тероризмом. Щоб відновити уряди в “неспроможних” державах і врятувати інші держави від таких ситуацій, знадобляться конструктивні заходи. Економічний спад, що наближається, на думку аналітиків Світового банку - основна ознака неспроможності держави і, відповідно, економічний прогрес допомагає укріпити державу. Оскільки неспроможні держави можуть бути безпечним укриттям для терористів, економічний розвиток має бути ключовим елементом довгострокової стратегії боротьби з міжнародним тероризмом. Проте, на думку аналітиків Світового банку, не існує очевидного зв’язку між бідністю і тероризмом. Виявлення причин тероризму є однією з основних проблем при розробці і вдосконаленні правових заходів боротьби з тероризмом.

У цей час російські дослідники називають такі причини тероризму:

1) помітне зниження життєвого рівня населення в поєднанні з безпрецедентно збільшеною соціальною диференціацією, які викликають до життя такі соціально-психологічні чинники, як злість, заздрість, ненависть, ностальгія по минулому і т. ін.;

2) економічна й енергетична криза, зростання цін, інфляція;

3) кризовий стан ряду соціальних і професійних груп, особливо військових, що мають досвід війни, і осіб, що мають досвід роботи з вибуховими пристроями і вибуховими речовинами;

4) зростання безробіття, яке зумовлює проблеми міграції, бродяжництва, психологічної і професійної деградації і дезорієнтації особи в умовах ринкової економіки і т. ін.;

5) широке розповсюдження серед населення зброї, військової підготовки і специфічних військових умонастроїв, пов’язане як з участю значної частини військових у реальних бойових діях (афганська і чеченська війни), так і з вимушеним перепрофілюванням багатьох працівників спецслужб, що нерідко опиняються в кримінальних структурах, доступність зброї і велика кількість військових, що шукає собі застосування;

6) підрив або скидання свого уряду (наприклад, діяльність західнонімецької “Фракції червоної армії” (РАФ) та італійських “Червоних бригад”);

7) національне самовизначення (наприклад діяльність Вірменської секретної армії за звільнення Вірменії (АСАЛА);

8) поширення засобами масової інформації ідей і поглядів, що ведуть до зростання насильства, нерівності і нетерпимості, навіювання населенню міфів про всесильність і вседозволеність терористів та ін.

Серед політичних причин називаються:

1) репресії з боку правлячої еліти щодо опозиційних політичних партій;

2) нав’язування правлячою елітою нетрадиційних для даного суспільства соціально-політичних нововведень;

3) загострення внутрішньополітичних конфліктів усередині самої держави;

4) зіткнення політичних інтересів двох держав в якому-небудь регіоні;

5) помилки в національній політиці, що допускаються урядом;

6) цілеспрямоване розпалювання національної ворожнечі окремими людьми, групами, партіями (наприклад, рух вахабітів);

7) агресія відносно іншої держави і її окупація, що здебільшого спричиняє озброєний опір мирного населення (партизан), яке використовує терористичні методи (вибухи важливих об’єктів, підпали і т. ін.);

8) заохочення тероризму на рівні державної політики, як це роблять окремі країни;

9) незадоволеність діяльністю уряду іноземних держав, у зв’язку з чим скоюються терористичні акти проти його представників і установ.

Ефективна боротьба з тероризмом, злочинністю на державному, міждержавному рівнях можлива тільки в тому випадку, якщо до неї приєднається громадянське суспільство, всі верстви населення.

У країні існує дев’ять головних опосередкованих передумов можливого виникнення і розвитку тероризму.

1. Політична нестабільність. Якщо з’являться різні опозиційні групи, які поставлять під сумнів легітимність діючої влади і потім дійдуть висновку, що не зможуть добитися своєї мети законним шляхом, то потім вони можуть вдатися в своїй політиці до тероризму як засобу тиску на інститути влади і суспільну свідомість.

2. Існування конфліктів у релігійному середовищі. На території України релігійний тероризм можливий у трьох формах: як вирішення спірних питань у сфері власності, як варіант підтримки і розповсюдження ідеології у ряді регіонів України, як масові суїциди з боку деструктивних релігійних культів.

3. Незадовільний стан екології, що створює передумови для виникнення екологічного тероризму.

4. Міжкланові конфлікти - в умовах регіонального розподілу України окремі фінансово-промислові групи і політичні сили за допомогою проявів тероризму і сепаратизму прагнуть вирішувати питання політико-економічного характеру, дестабілізувавши ситуацію в регіонах, підконтрольних політичному опоненту.

5. Низький рівень медичного обслуговування, санітарного, епідеміологічного контролю зумовлює можливість проведення на території України терористичних актів з використанням хіміко-бактеріологічної зброї.

6. Наявність військової бази ВМС РФ на території України створює значні підстави для проведення терористичних актів проти російського військового контингенту в Україні з боку як іноземних терористичних центрів, так і внутрішніх радикалів.

7. Висока концентрація в регіоні об’єктів підвищеної небезпеки, які потребують капітального ремонту, автоматично звертають на себе увагу терористичних груп і організацій як об’єкти посягання. За оцінками деяких експертів, такими можуть бути Дніпровський каскад ГЕС, АЕС, комплекси хімічної промисловості, склади боєзапасів Міністерства оборони, сховища отруйних речовин і ряд інших об’єктів.

8. Етнічні суперечки в окремих регіонах України можуть спровокувати акти тероризму, спрямовані на дискримінацію окремих етнічних груп, відстоювання прав етнічних меншин з боку їх радикальних представників і латентне втручання в ці конфлікти третіх країн, а також спробу змінити території компактного проживання деяких етнічних груп.

9. Незахищеність інформаційного простору України може зумовити акти інформаційного тероризму в інтересах як внутрішньополітичних сил, так і інших країн, а також зарубіжних антиукраїнських центрів.

На основі проведеного аналізу можна зробити такі висновки.

1. Тероризм є складним, багатоплановим явищем, яке має різні аспекти: правові, психологічні, історичні, технологічні і т. ін. Усе це ускладнює вироблення загально прийнятного, всіма визнаного юридичного визначення тероризму.

2. Глобальний тероризм є негативним проявом процесу глобалізації і став можливий завдяки розвитку сучасних засобів комунікації.

3. Існуюче різноманіття форм прояву тероризму доповнюється новими, більш високотехнологічними його формами.

4. Визначення поняття тероризму має бути сфокусовано на визначенні його складових.

5. Ефективна боротьба з тероризмом можлива тільки на основі превентивних методів. Запобігання йому має полягати у виявленні, усуненні, нейтралізації, локалізації і мінімізації дії тих чинників і причин, які або породжують тероризм, або йому сприяють.

6. Необхідно поглибити наукові дослідження з проблеми тероризму з урахуванням сучасних тенденцій розвитку світової спільноти, залучаючи до цього фахівців різних галузей знань: юристів, економістів, політологів, психологів, філософів, медиків та ін.

7. Існує необхідність вироблення ретельно регламентованого порядку висвітлення в ЗМІ ситуацій, пов’язаних з актами тероризму.

8. З метою підвищення ефективності контр- і анти-терористичних операцій слід поліпшити співпрацю силових відомств, які займаються боротьбою з тероризмом.

8