5. Психофізіологічні чинники забезпечення безпеки людини

5.1. Вплив зовнішніх і внутрішніх чинників на організм людини

На організм людини діють безперервно змінювані чинники навколишнього середовища. Між організмом і зовнішнім середовищем існує функціональна рівновага; коли ця рівновага порушується, виникають захворювання організму.

В життєвому середовищі на людину діють матеріальні (хімічні, фізичні) і біологічні чинники.

Хімічні чинники – це хімічні елементи або сполуки в складі повітря, води, грунту, їжі, які необхідні для нормальної життєдіяльності, але можуть бути і причиною захворювань. Фізичні чинники (температура, вологість, рух повітря, атмосферний тиск, шум, радіація) при певній інтенсивності негативно впливають на фізіологічні функції організму. Біологічні чинники (їстівні рослини, тварини) становлять основу харчових продуктів, але можуть бути і причиною захворювань (бактерії, віруси, паразити).

Людини і сама здатна впливати на функціональний стан свого організму. Сприятливі чинники внутрішнього впливу - здоровий спосіб життя, покращення умов праці і харчування, негативні - шкідливі звички, стреси, тощо. Реакція організму залежить від дозування чинника: при тривалій або надмірній дії негативного чинника життєва активність організму пригнічується.

Умови середовища, в яких будь-який чинник виходить за межі комфорту і пригнічує людину, називають екстремальними (аномальна температура, високогір’я, польові умови).

Фізіологічні особливості організму людини

У будь-якій діяльності людини виділяють два компоненти – фізіологічний і психологічний.

Людський організм – це сукупність тілесних і фізіологічних систем – нервової, серцево-судинної, травлення, кровообігу, дихання та ін. Визначальну роль у функціонуванні організму людини як складної біоенергетичної системи відіграє нервова система, яка пов’язує всі системи і частини тіла в єдине ціле, бере участь у сприйманні, аналізі та опрацюванні всієї інформації, що надходить з внутрішнього та зовнішнього середовищ. У разі перевантажень організму саме нервова система формує його захисно-адаптаційні реакції. З точки зору БЖД надзвичайно важливими є фізіологічні резерви стійкості та надійності організму людини – він може витримувати навантаження, на порядок більші від тих, що зустрічаються в повсякденному житті. Мозок людини, за різними оцінками, задіяний лише на 2-6 % потенційних можливостей.

Основні аналізатори людини

Людина сприймає навколишній світ з допомогою органів чуття, саме вони інформують нас про різні види та рівні небезпек.

Аналізатори – це сукупність взаємодіючих утворень центральної і периферійної нервової системи, які сприймають і аналізують інформацію із зовнішнього середовища і з самого організму людини. Сучасна фізіологія розрізняє вісім видів аналізаторів: зоровий, слуховий, шкірний, вісцеральний, руховий, смаковий, нюховий, вестибулярний, перші чотири з яких найбільш важливі у забезпеченні БЖД. Усі аналізатори за структурою і принципом дії однотипні. Вони мають на своїй периферії рецептори (апарати, що сприймають енергію зовнішніх подразників і перетворюють її в нервовий імпульс), від яких імпульси надходять у центральну нервову систему (відповідні ділянки кори головного мозку). Висока чутливість рецепторів зумовлена тим, що кожний рецептор виділяє з множини подразників свій адекватний подразник.

Чутливість аналізаторів близька до теоретичної межі і поки що недоступна сучасній техніці.

Зоровий аналізатор

З точки зору безпеки людини цей аналізатор найбільш відповідальний. Адже через зір ми одержуємо понад 90% інформації про зовнішній світ. Зорові рецептори сприймають спектральний склад сонячного світла в діапазоні 380-780 нм, а це близько 150 відтінків кольорів. У техніці, відповідно до держстандарту, встановлено чотири сигнальні кольори:

- червоний – сигналізує про безпосередню небезпеку;

- жовтий – застосовують для попередження небезпеки;

- зелений – для знаків, що наказують робити саме так;

- синій – для вказівних знаків.

Зоровий аналізатор має найбільшу адаптацію і такі своєрідні характеристики як інерція, гострота, глибина, поле зору, зорове відображення, видимість. Тобто, в зоровій системі відбуваються складні процеси сприйняття реальної дійсності.

Слуховий аналізатор

Він є другим за значенням для сприйняття довкілля і безпеки життєдіяльності. Вухо людини реагує на хвильові акустичні процеси, зумовлені механічними коливаннями у пружному середовищі (повітрі). Система слуху людини (зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо) сприймає звукові коливання, формує слухові відчуття і впізнає звукові образи. Це має велике сигнальне значення, бо звукові коливання несуть інформацію про небезпечні явища, що є причиною цих коливань.

Для оцінки суб’єктивної гучності звуку встановлено шкалу, одиницею виміру якої є децибел, а частота акустичних коливань (висота звуку) вимірюється в герцах.

Шкірний (тактильний) аналізатор

Відповідає за тактильні, температурні, больові, рухові відчуття людини і в поєднанні із зором і слухом формує сприйняття зовнішнього світу.

За тактильну чутливість (дотик, тиск) відповідають механічні рецептори шкіри, яка має велику кількість нервових закінчень і дуже важлива в забезпеченні життєдіяльності людського організму. Шкіра охороняє людину від шкідливих зовнішніх впливів (механічні ушкодження, сонячні промені, хімічні речовини), виконує секреторну і обмінну функцію, що важливо для терморегуляції організму.

Вісцеральний аналізатор (аналізатор внутрішніх органів)

Якщо зовнішні аналізатори попереджують людину про явну небезпеку, то цей аналізатор визначає небезпеки прихованого характеру і є дуже важливим для здоров’я і життя людини. Вісцеральний аналізатор пов’язаний з внутрішнім середовищем організму, яке зберігає відносну сталість, незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища.

Гомеостаз

Внутрішнє середовище організму (кров, лімфа, тканини, органи) адаптується до зміни зовнішнього (природного) середовища і перебуває в стані динамічної рівноваги, яка забезпечує сталість температури тіла, артеріального тиску, вмісту води та ін.

Проте значні коливання параметрів зовнішнього середовища (як природного, так і техногенного) становлять небезпеку для здоров’я і життя людини.

Французький фізіолог К.Бернар (1813-1878) вперше сформував уявлення про роль сталості внутрішнього середовища людини при мінливості зовнішнього: досконалість людського організму в тому, що зовнішні зміни в кожну мить компенсуються і врівноважуються. Таку властивість організму називають гомеостазом.

В сучасному розумінні гомеостаз – стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регулярним поновленням її основних структур за рахунок саморегуляції. Організм людини постійно змінюється (перебуває в постійному русі), але тільки у вузьких межах коливання гомеостазу.

Психологічні особливості людини

Нервова система людини забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії з зовнішнім середовищем. Центральна нервова система (головний і спинний мозок) керує стосунками з зовнішнім світом, а вегетативна – діяльністю внутрішніх органів.

Психіка є властивістю нервової системи людини, а психічні процеси невід’ємні від структури головного мозку: кожна ділянка головного мозку відповідальна за життєдіяльність певного органу або системи. Функція лівої півкулі – оперування вербально-знаковою інформацією, читання, рахунок (логічний тип мислення), правої – оперування образами, орієнтування у просторі, розрізняння музичних тонів (художній, емоційний тип). При ураженнях (травмах) певних ділянок мозку порушується відповідний вид функціональної діяльності людини.

Функції нервової системи здійснюються шляхом урівноваження збуджувальних і гальмівних процесів: порушення в одних пунктах супроводжується гальмуванням в інших.

Мала рухливість при розумовій роботі і одноманітність при фізичній викликає втомлюваність нервової системи і може спровокувати виникнення ряду захворювань: серцево-судинних, шлунково-кишкових, шкірних і т.д.

Найбільш сприятливі умови для нормальної діяльності нервової системи створюються при правильному чергуванні праці, активного відпочинку і сну. Профілактика втоми і перевтоми досягається чергуванням різних видів діяльності, творчою зацікавленістю працівника, його особистою активністю.

Психіка людини проявляється в таких психічних явищах:

Психічні процеси – короткочасні процеси отримання, переробки та обміну інформацією (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, емоції, воля).

Психічні стани - тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психічні властивості - сталі душевні якості, що утворюються в процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, характер, досвід, інтелект).

Психіка людини тісно пов’язана з безпекою її життєдіяльності. Дослідами встановлено, що у 70 % нещасних випадків на виробництві винуватцями є самі люди (людський чинник). Причинами цього можуть бути внутрішні і зовнішні чинники.

Внутрішні психологічні чинники – це індивідуальні психологічні властивості людини, порушення емоційного стану, брак знань і досвіду.

Зовнішні психологічні чинники – це реакція людини на слова, явища, процеси, вчинки інших людей.

Основні психологічні особливості людини з точки зору БЖД

Пам’ять необхідна для оволодіння працівником безпечними прийомами праці і прийняття правильного рішення при нестандартних чи аварійних ситуаціях. Види пам’яті: рухова, образна, зорова, слухова, словесна, емоційна; короткочасна і довготривала.

Увага – це концентрація свідомості на певному об’єкті чи діяльності. Вона пов’язана з волею і поділяється на активну (свідому) і пасивну (несвідому). Важливими якостями людини є такі властивості уваги як об’єм, розподіл, стійкість, інтенсивність, швидкість переключення.

Мислення – це процес пізнання, спрямований на розкриття загальних і суттєвих властивостей, ознак, предметів, явищ та зв’язків між ними. Індивідуальні особливості мислення людини: глибина думки, самостійність, послідовність, критичність, гнучкість і швидкість.

Ризик і обережність – це характеристика людини, яка може викликати потенційні небезпечні ситуації.

Сенсомоторні реакції – зворотні дії людини на відчуття органами чуттів. Характеризуються правильністю, точністю та своєчасністю. Надійність людини визначається рівнем її сенсорної координації, тобто здатністю своєчасно приймати і правильно оцінювати швидкозмінювану ситуацію і адекватними діями забезпечувати безпеку.

Воля - здатність людини керувати своїми діями і вчинками. Основні вольові якості людини: дисциплінованість, самоволодіння, рішучість, наполегливість.

Обробка інформації людиною

Інформація через п’ять органів відчуттів людини надходить у блок короткочасної пам’яті, де відбувається її об’єднання у вигляді процесу сприйняття. Потім через блок вибору вона надходить до пам’яті, що умовно розділена на робочу (процесорну) і довгострокову. Обробка інформаціїї відбувається в робочій пам’яті.

Людина може сприймати і працювати з обмеженою кількістю інформації. Якщо число сигналів, що надходять, велике, відбувається вибірковість сприйняття інформації. Сприйняття інформації залежить від внутрішніх і зовнішніх чинників.

Внутрішні чинники – розумові здібності, пам’ять, знання і навички, особливі реакції, стреси. Зовнішні чинники – характер і тип обладнання, умови навколишнього середовища, складність задачі.

Психофізіологічні небезпеки

В останні роки все більше зростає вплив людського чинника на травматизм і аварійність у виробничій і побутовій сферах життєдіяльності. Часто психофункціональний стан людини не відповідає складності і інтенсивності її матеріально-практичної діяльності, виникає нервово-емоційне напруження і, як наслідок, втома, перевтома, стрес. В такій ситуації виникає загроза реалізації небезпеки не тільки безпосередньо для виконавця, але і для інших людей. Більшість нещасних випадків пов'язана саме з психофізіологічними чинниками.

Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки постійної дії:

- недоліки органів відчуття (дефекти зору, слуху);

- порушення зв’язків між сенсорними та моторними центрами головного мозку (неадекватна реакція на дію органів відчуття);

- дефекти кординації рухів (для особливо складних рухів та операцій);

- підвищена емоційність;

- відсутність мотивації до трудової діяльності.

Психофізіологічні чинники потенційної небезпеки тимчасової дії:

- недостатність досвіду (неправильні дії, напруження нервово-психічної системи, побоювання ймовірної помилки);

- необережність;

- втома (фізіологічна і психологічна);

- емоційні явища (конфліктні ситуації, стреси).

Будь-який вид діяльності людини викликає втому – зниження продуктивності праці через витрату енергетичних ресурсів організму. Об’єктивним показником втомлення є упровільнення темпів роботи, зниження її якості. Найчастіше фізіологічна втома наступає при статичній фізичній діяльності людини, в меншій мірі – при динамічній. Психологічна втома частіше виникає при напруженій розумовій діяльності. Відпочинок, особливо активний, зміна виду діяльності поновлюють працездатність.

При перевтомі період оптимальної працездатності скорочується, порушуються відновні процеси в організмі. Посилюється роздратованість, реакції стають неадекватними, і, як наслідок, збільшується кількість помилок у роботі. Люди з хронічною перевтомою характеризуються порушенням сну, не відновлюють своєї працездатності до наступного робочого дня, стають чутливими до несприятливих чинників довкілля. Такий стан може викликати, з одного боку, серйозні захворювання організму, з іншого – створити небезпечні ситуації для інших людей.

Активний відпочинок – це заняття спортом, туристичні поїздки, походи в ліс, подорожі, плавання в басейні, відпочинок на лоні природи. Він поліпшує психічний стан особистості, підвищує працездатність, настрій.