Глава VI Основні принципи міжнародного права

Природа основних принципів міжнародного права

Природа основних принципів міжнародного права

Якщо не брати до уваги за­перечення щодо існування основних принципів міжнародного права, то можна вка­зати на три доктринальні пояснення їх природи. Одні ав­тори (І. 1. Лукашук, Г. К. Дмитрієва та ін.) виводять юри­дичну природу основних принципів за власне правові ме­жі. На їхню думку, такі принципи є водночас і правови­ми, і моральними, і елементами інших систем управління міжнародними відносинами. Будучи не тільки правови­ми, як вважав І. І. Лукашук, а й політичними і моральни­ми принципами міжнародних відносин, основні принци­пи служать основою та системоутворюючим фактором усієї міжнародної нормативної системи, що, крім право­вих, містить також політичні та моральні норми, звички, ввічливість та ін. Власне, тут розмиваються межі право­вого змісту принципів, що не тільки неадекватно відо­бражає їхню юридичну природу, а й неточно розкриває вплив принципів на становлення і розвиток міжнародної нормативної системи. Справді, основні принципи міжна­родного права перебувають у тісних зв'язках і взаємодії з принципами та нормами інших нормативних систем (по­літики, релігії, моралі тощо). В кінцевому підсумку вони є для них визначальними і саме тому виступають осно­вою, головним системоутворюючим фактором міжнарод­ної нормативної системи. Але в такій взаємодії вони не підмінюють принципів та норм інших міжнародних сис­тем управління і не трансформують їхніх особливостей за рахунок втрати основного правового призначення.

Інші автори (за винятком вітчизняної науки — їх знач­на більшість) не схильні особливо вирізняти правову при­роду основних принципів міжнародного права. Як прави­ло, вони вбачають у них таку саму природу, яку мають звичайні норми міжнародного права. Хіба що більш за­гальні принципи, і їх складніше встановити (виокремити в міжнародно-правовому масиві).

Радянські науковці майже одностайні у визнанні за основними принципами міжнародного права юридичної

200

обов'язковості на рівні jus cogens. Різниця між ними по­лягає лише в тому, що одні визначають норми jus cogens тільки в принципах міжнародного права (Р. Л. Бобров, Д. Б. Левін, М. М. Мінасян, А. П. Мовчан, Є. Т. Усенко та ін.), інші (В. М. Шуршалов, Є. О. Коровін, Ф. І. Кожевні-ков, В. М. Дурденевський, 1. І. Лукашук, А. М. Талалаєв та ін.) визнають властивості jus cogens як за принципами, так і за деякими іншими нормами міжнародного права.

Аргументація когентності основних принципів міжна­родного права приблизно така: не може бути як того, щоб основний принцип міжнародного права не був нормою jus cogens, так і того, щоб одні принципи були більш ко-гентні, аніж інші. Усі вони однаковою мірою імперативні, і може йтися про те, що одні з них більше порушуються, ніж інші, але не про когентність принципу, а про пра­вомірність дій суб'єкта міжнародного права.

Сказане засвідчує те, що прихильники концепції «всі принципи є нормами jus cogens» змішують юридичну силу принципу (а вона, безумовно, є вищою за юридичну силу звичайної норми) і ступінь обов'язковості сили цих прин­ципів у процесі нормотворення (Л. А. Алексідзе). Згідно з їхнім баченням природи основних принципів, неможливе створення нового правила поведінки, неможливим є на­віть правомірний відступ від положень основного прин­ципу.

Для більшості основних принципів це справді так, і тому є всі підстави ототожнювати їх із нормами jus cogens. Але є й такі принципи міжнародного права, від яких дер­жави відступали у своїх міжнародних договорах, не пору­шуючи міжнародного права. Так, принцип добросовісно­го виконання міжнародних зобов'язань є принциповою вимогою сучасного міжнародного права. Нехтувати ним означає поставити під загрозу ефективне функціонування всієї системи міжнародного права. Водночас виводити його на ступінь норми jus cogens означає зробити механізм міжнародно-правового регулювання менш гнучким і ефе­ктивним. Адже нині суб'єкти міжнародного права можуть відступити від узятих міжнародних зобов'язань шляхом укладення нового міжнародного договору в разі докорін­ної зміни обставин (rebus sic standibus) або утворення ім­перативної норми, якій суперечить відповідне міжнарод­не зобов'язання.

201