Глава VI Основні принципи міжнародного права

І

Поняття основних принципів міжнародного права

ленінських цитат про «мирне співжиття» соціалістичних і капіталістичних держав. Вбачати заслугу цього принципу в тому, що він перевів «класову боротьбу» з боротьби без­посередньо між класами в площину відносин між держа­вами, зокрема в боротьбу соціалістичних і капіталістич­них держав, у боротьбу двох систем', є підміною, власне, правового призначення права певними ідеологічними на­шаруваннями.

Сказане не свідчить про відсутність основних прин­ципів міжнародного права взагалі. Помилки окремих науковців і навіть наукових шкіл щодо певних право­вих реалій не є свідченням того, що останніх не існує. На сьогодні завдання науки міжнародного права поля­гає в тому, щоб очистити свою сферу від надмірних іде­ологічних нашарувань, псевдоправових конструкцій і об'єктивно вивчити природу, утворення та функціону­вання основних принципів міжнародного права. Для цього насамперед необхідно визначитися в понятті ос­новних принципів міжнародного права. В радянський період ближче від усіх до визначення сутності, поняття основних принципів підійшли професори Е. А. Пушмін та М. О. Ушаков.

Е. А. Пушмін запропонував таке поняття принципів міжнародного права: «Основні принципи можна визначи­ти як об'єктивно зумовлені закономірності розвитку між­народних відносин, найважливіші властивості міжнарод­ного права, що відбивають його сутність і визначають зміст міжнародно-правових норм та інститутів, закріплені в системі міжнародного права, яка історично склалася, як норми найзагальнішого, універсального характеру, що ма­ють основоположне значення, норми імперативні, які в силу цього є найважливішим критерієм міжнародної за­конності»².

Проаналізувавши зазначене поняття, М. О. Ушаков сформулював своє: «...Основні принципи сучасного між­народного права — це система найзагальніших вихід­них і взаємопов'язаних норм загального міжнародного права, які регулюють в узагальненому вигляді поведін­ку держав та інших суб'єктів міжнародного права в усіх

¹ Див.: Тункин Г. И. Теория международного права. С. 42.

² Пушмин Э. А. Мирное разрешение международных споров. М., 1974. С. 8.

сферах міжнародних відносин і мають імперативний ха­рактер (і відповідно є критерієм дійсності інших міжна­родно-правових норм) і визначають у концентрованому вигляді основний зміст та цілеспрямованість міжнарод­ного права»¹.

Обидва визначення містять багато зайвого, не суттє­вого для поняття або такого, що є характерним не тільки для основних принципів міжнародного права. Скажімо, не тільки принципи є об'єктивно зумовленими законо­мірностями міжнародних відносин. Коли сказано, що принципи визначають зміст міжнародно-правових норм, то зрозуміло, що вони визначають і зміст інститутів (адже ці ж таки норми компонують інститути), і сутність міжна­родного права. Термін «система міжнародного права, що історично склалася» більшою мірою характеризує систе­му, аніж принципи.

Зайві також наголошення, що принципи є нормами «найзагальнішого, універсального, імперативного характе­ру». Наприклад, існує мало таких конкретних норм між­народного права, як принцип мирного врегулювання спо­рів, особливо у редакції Декларації про принципи міжна­родного права, що стосуються дружніх відносин та спів­робітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 p.

Не всі принципи міжнародного права є універсальни­ми нормами. Практика засвідчує також наявність регіо­нальних принципів (наприклад, принцип непорушності державних кордонів). Окремі вчені висловлюють думку про існування партикулярних (локальних) принципів між­народного права. Звісно, що вони не є основними, але тоді з метою розуміння поняття «принципи міжнародно­го права» доцільно було б дати кілька визначень: «основні принципи», «принципи», «загальні принципи» тощо. Зро­зуміло, що такий підхід суперечить логіці вироблення по­нятійного апарату.

Щодо імперативності як невід'ємної властивості між­народно-правових принципів нижче буде показано, що не всі з них або принаймні деякі з них у повному обсязі є імперативними нормами.

¹ Ушаков Н. А. Проблемы теории международного права. М., 1988. С. 62.

194

195