Глава II Історія міжнародного права і його науки

Досить продуктивною в дослідженні міжнародно-право­вих проблем була школа вчених Київського університету. її засновником з повним правом можна вважати професора К. О. Неволіна, дослідження якого свідчать про глибоке опрацювання наукової спадщини західноєвропейських за­сновників міжнародного права, зокрема Ф. Вітторіа, Д. Сото, Ф. Суареса, Б. Аяли, А. Джентілі, Гуго Гроція та їхніх по­слідовників С. Пуффендорфа, X. Вольфа, Р. Зьоча, 1. Мо-зера і багатьох інших.

Особливо заговорили про київську школу міжнародно­го права завдяки діяльності учня К. О. Неволіна професо­ра В. А. Незабитовського (1824—1883), якого називатимуть наприкінці XIX ст. «найбільш глибоким мислителем у науці міжнародного права» і «вченим, рівних якому за аналітич­ним розумом і тонким відчуттям немає в Російській ім­перії». Розроблена ним концепція державної території стане наріжною в буржуазній науці міжнародного права, а його погляди на міжнародну правосуб'єктність держави згодом поділятимуть і радянські вчені.

Авторитет київської школи міжнародного права зміц­нювали доцент Р. 1. Базінер (який багато зробив для дослі­дження питань нейтралітету, законів та звичаїв війни, Ві­денського трактату 1815 p., але через несприятливе ставлен­ня до нього керівництва університету змушений був поли­шити викладацьку та науково-дослідницьку роботу і стати приватним бізнесменом); професор П. М. Богаєвський (на батьківщині й за кордоном його було визнано кращим фа­хівцем з питань права та історії діяльності Червоного Хрес­та); професор М. Д. Іванишев (учень К. Ф. Савіньї, один з найбільш шанованих у Російській імперії прихильників історичної школи права, викладав міжнародне право в Київ­ському університеті в перші роки його існування); доцент, а згодом директор департаменту міністерства закордонних справ Росії М. Р. Кантакузін-Сперанський (увійшов в істо­рію науки як глибокий дослідник законів та звичаїв війни, питань кодифікації міжнародного права); професор М. К Рен-ненкампф (ректор Київського університету, дослідник пра­ва морської війни); професор Л. В. Романович-Славатин-ський (викладав міжнародне та конституційне право, дослі­джував історію міжнародно-правових поглядів); П. Я. Тут-ковський (дослідник історії міжнародного права); професор О. О. Федотов-Чеховський (перший штатний викладач

102

8

Розвиток науки міжнародного права в Україні

міжнародного права Київського університету); професор О. О. Ейхельман (німець із Прибалтики, який переїхав до Києва і вже відтоді вважав Україну своєю батьківщиною; в уряді УНР був товаришем міністра закордонних справ, ав­тор проекту конституції УНР; з 1884 р. очолював кафедру міжнародного права Київського університету, є автором близько 20 монографій і понад 250 наукових статей німець­кою, російською та українською мовами, значний науко­вий спадок залишив у рукописах, досліджував питання те­орії, історії та системи міжнародного права тощо, емігрував після перемоги радянської влади в Україні).

Трохи пізніше дослідження міжнародного права розпо­чалося в Одеському (Новоросійському) університеті. Пер­ший викладач міжнародного права А. А. Гладкий та його наступник М. С Власьєв невдовзі померли. Дослідження міжнародного права в університеті розпочав М. Р. Канта­кузін-Сперанський, але дуже скоро переїхав до Києва.

Викладання міжнародного права доручалося тим, хто погоджувався на цю справу, аж поки в 1884 р. приват-до­центом кафедри міжнародного права буде обрано енергій­ного фахівця Г. О. Івановського. Випускник Київського університету, учень В. А. Незабитовського і Л. В. Романо­вича-Славатинського, він дуже швидко зарекомендує себе талановитим дослідником міжнародного права (особливо міжнародного кримінального права та історії права міжна­родних договорів). Але відразу після захисту дисертації на одержання ступеня магістра (1889) та обрання екстраорди­нарним професором цієї кафедри його запросять до іншого університету з більш сприятливими умовами роботи. 1896 р. Г. О. Івановський дасть згоду Петербурзькому університе­тові й назавжди залишить Одесу.

Його замінить не менш обдарований професор П. Є. Ка­занський. Блискучий дослідник міжнародного адміністра­тивного права, на працях якого, за твердженням італійсько­го вченого А. Рапісарді-Мірабеллі, вчилися покоління захід­них адміністративістів-міжнародників, П. Є. Казанський досліджував міжнародне адміністративне право, писав під­ручники з міжнародного права, перекладав. Слава й талант П. Є. Казанського дуже швидко викликали заздрість у його колег. Перший, хто кинув у нього «науковий камінь», був його вчитель, професор Московського університету Л. О. Ко-маровський. Почалося цькування вченого з європейським

103