Глава XV Міжнародно-правова відповідальність

8

Відповідальність за правомірну діяльність

До репарацій вдавалися за рішенням Кримської конфе­ренції 1945 р. (Німеччину було зобов'язано відшкодувати СРСР збитки в 20 млрд доларів, згодом уряд ФРН прий­няв рішення про сплату компенсацій громадянам колиш­нього СРСР, яких було вивезено в неволю до Німеччи­ни), після війни США в Індокитаї та бомбардувань НАТО Югославії. Репарація часто призначалася і за окремі між­народні правопорушення (в 1996 р. Міжнародний суд ООН прийняв рішення про сплату США Ірану компен­сації у 131 млн доларів за збитий у 1988 р. пасажирський літак).

Іноді державу-порушницю обмежують у правах роз­поряджатися власними матеріальними ресурсами за скоєння особливо небезпечних міжнародних злочинів. Такі дії ще називають надзвичайною репарацією. Вона застосовується не тільки для відшкодування збитків, а й щоб запобігти новим правопорушенням у майбутньо­му. Іноді репарація виступає у вигляді нагороди дер-жаві-жертві за рахунок держави-порушниці. В такий спосіб рішенням Потсдамської конференції 1945 р. від Німеччини відокремлено Кенігсберг і частину Східної Пруссії.

Реституція — це повернення майна в натурі державі-жертві правопорушення, незаконно вивезеного з її тери­торії державою-порушницею або її співучасницею. Рести­туція в натурі може бути у формі повернення майна, ху­дожніх цінностей, бібліотек, промислового обладнання, наукових лабораторій, транспортних засобів тощо. Таке повернення може здійснюватись у формі реституції in integrum, коли держава-порушниця не тільки відновлює попередній стан, а й несе витрати, пов'язані з цим (звіль­няється захоплена територія, виводяться війська, техніка, демонтуються установки тощо).

Якщо понесені збитки не можна покрити реституцією в натурі, то потерпіла держава має право на компенсацію. Компенсація може не тільки охоплювати реальні мате­ріальні збитки, понесені державою-жертвою, а й включа­ти проценти, втрачену вигоду.

Різновидом реституції є субституція, що полягає в за­міні неправомірно знищеного або пошкодженого майна, будинків, художніх цінностей, транспортних засобів та ін. на рівноцінні.

486

Відповідальність за правомірну діяльність

Як і будь-яке правило, так і правило «фактичною під­ставою для міжнародно-правової відповідальності є між­народне правопорушення» має свої винятки. Міжнародне право в окремих випадках допускає міжнародно-правову відповідальність, коли держава (або інший суб'єкт) здій­снювала правомірні дії. Як приклад часто вказують на можливість огляду іноземних торговельних кораблів вій­ськовими кораблями (ст. 22 Конвенції про відкрите море 1958 р. і ст. 110 Конвенції ООН з морського права 1982 р.) у разі достатньої підозри, що судно веде піратський про­мисел, несанкціоноване радіомовлення тощо. Коли ж до­статня підозра виявилася безпідставною, то необхідно від­шкодувати судну заподіяні збитки.

Такого типу відповідальність одні вчені називають аб­солютною, другі — об'єктивною, треті — відповідальні­стю за правомірну діяльність. Гадаємо, що термін «об'єк­тивна» найменше підходить для такого типу відповідаль­ності. На відміну від негативної відповідальності, яка справді об'єктивно виступає за некомпетентну реалізацію свободи волі суб'єкта і є закономірною для нього за по­рушення норм міжнародного права, відповідальність за правомірну діяльність об'єктивною вважатися не може. Те саме стосується й терміна «абсолютна відповідальність», якою вона не є в розумінні терміна «абсолютний».

Приклад Чорнобильської АЕС показує, що відкриття ядерної енергії, технічні й техногенні досягнення на рівні генної інженерії приносять людству не тільки переваги, а й збільшують ризики катастроф. І освоєння космосу, і використання ядерної енергії та технологій можуть при­звести до непередбачених (під кутом зору розвитку науки на сьогодні) результатів. Припинити відповідну діяльність означало б зупинитися на шляху прогресу. Держави обра­ли інший варіант: продовжувати поліпшувати безпеку ко­ристування об'єктами підвищеної небезпеки, а в разі ви­никнення непередбаченої шкоди — відшкодувати збитки, незважаючи на відсутність безпосередньої вини.

487