Глава XII Міжнародний правотворчий процес

На жаль, кодифікаційні результати Комісії міжнарод­ного права далекі від очікуваних (дві конвенції в галузі права міжнародних договорів, Женевські конвенції 1958 р. з морського права, дві конвенції щодо правонаступницт-ва — мало не повний перелік з найбільш значущих дже­рел сучасного міжнародного права). Більш відчутною є кодифікаційна робота Міжнародної Організації Праці, яка підготувала близько 200 конвенцій і приблизно таку ж кількість відповідних рекомендацій.

Кодифікаційні роботи можуть проводитись і спеціаль­но скликаними міжнародними конференціями. Найбіль­шого успіху вдалося досягти на НІ Конференції ООН з морського права, яка майже за десять років кодифікувала галузь міжнародного морського права.

РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Игнатенко Г. В., Малинин Р. А.

Новые тенденции в международном нормотворчестве // Советский

ежегодник международного права, 1986. М., 1987.

Лихачев В. Н.

Установление пробелов в современном международном праве.

Казань, 1989.

Лукашук И. И. Международное «мягкое» право // Государство и право. 1994. № 8—9.

Лукашук И. И. Функционирование международного права. М., 1992.

Международное право / Под ред. Ю. М. Колосова, В. И. Кузнецова. М., 1999.

Ушаков Н. А.

Проблемы теории международного права. М., 1988.

Degan V. D.

Sources of International Law. The Hague; Boston; London, 1997.

Cassese Antonio and Weiler Joseph H. H. Change and Stability in International Law. Berlin; New York, 1988.

Поняття реалізації норм міжнародного права

В сучасних доктринах між­народного права не бракує термінології для забезпечення процесу реалізації норм міжнародного права. Кількість термінів є настільки знач­ною, шо за ними часто втрачається сам об'єкт терміноло­гічного визначення. В одних авторів — це «функціону­вання міжнародного права», «міжнародно-правове регу­лювання», «міжнародно-правовий вплив»; в інших — «між­народне правоздійснення», «імплементація норм міжна­родного права», «реалізація норм міжнародного права», «здійснення міжнародного права», «застосування», «вико­нання», «дотримання», «використання», «міжнародне пра-возастосування» тощо.

Зауважимо, що численний термінологічний апарат ви­користовується здебільшого стосовно одного й того само­го правового стану, хоч є далеко не синонімічним. Часто проблема криється в переплутуванні форм, способів, за­собів, стадій реалізації норм міжнародного права.

Функціонування міжнародного права являє собою уп­равлінські, регулятивні, інформаційні, виховні та інші впливи на міжнародні відносини, зокрема на їх суб'єктів.

429

Ьь,

Глава XIII Реалізація норм міжнародного права

Отже, міжнародно-правовий вплив — то є форма зв'язку міжнародного права з його суб'єктами та об'єктом. Він не завжди буває суто правовим. Та частина міжнародно-правового впливу, що є правовою за змістом, називається міжнародно-правовим регулюванням.

Міжнародно-правове регулювання за своїм змістом є владним впливом суб'єктів міжнародного права (насам­перед держав) на свої взаємовідносини за допомогою юридичних норм. Часто функцію регулювання ототожню­ють із функцією управління. Але це робиться не тому, що управлінські й регулятивні функції права — тотожня фор­ма його прояву. Скоріше, наука міжнародного права ще не дослідила особливостей його управлінської дії у світо­вому співтоваристві. Бо ж на сьогодні більше, ніж теза «управління є необхідною функцією соціальної системи», науковці, на жаль, не можуть сказати.

Поки що сутність такого впливу права на соціальне середовище обмежується констатацією факту: «Підхід до міжнародного права як до елемента системи управ­ління відкриває нові можливості перед теорією і прак­тикою» '.

Іноді маловивчену форму прояву міжнародного пра­ва називали терміном, який використовували зарубіжні автори в дослідженні цього явища. Але часто не зверта­лося уваги на те, що цей термін вони використовували в певному контексті й щодо специфічних форм прояву міжнародного права. Так, у вітчизняну науку були за­несені терміни «імплементація» та «інкорпорація», які нібито точніше відображають процес реалізації норм міжнародного права. Найвагомішим аргументом на ко­ристь такого запозичення його прихильники (А. С. Га-вердовський, М. Г. Осмолеску та ін.) називають те, що ряд конвенцій мають спеціальні статті під назвою «ім­плементація». Але, по-перше, це ще не доказ, бо про­блема перекладу ніколи не замінить правової. По-дру­ге, навіть у високоавторитетних міжнародно-правових актах трапляються недоліки термінологічного характе­ру. Наприклад, Віденська конвенція про право міжна­родних договорів у частині, присвяченій здійсненню норм міжнародного права (ч. III «Дотримання, застосу-

¹ Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М, 1996. С. 159.

430

Форми та способи реалізації норм міжнародного права

вання і тлумачення договорів»), використовує терміни «дотримання» і «застосування» як рівнозначні. Зали­шається тільки подивуватися, як це зробив провідний фахівець у галузі права міжнародних договорів І. І. Лу­кашук: «Але ж бо готувалася (Віденська конвенція) фа­хівцями найвищого класу».

Реалізація норм міжнародного права є втіленням у життя норм міжнародного права через поведінку (дії або утримання від дій) суб'єктів міжнародного права, їхню діяльність щодо практичного здійснення міжнародно-пра­вових розпоряджень. Суть реалізації полягає у втіленні узгоджених правил поведінки (норми права) індивідуаль­ними діями суб'єктів міжнародного права.

У механізмі міжнародно-правового регулювання реа­лізація норм міжнародного права є окремою стадією втілення прав та обов'язків суб'єкта в його поведінку. Саме на цій стадії можна дати найповнішу відповідь на те, чи досяг міжнародний правотворець бажаного ре­зультату під кутом зору структури реалізації норм між­народного права, бо більшість фахівців вважають, шо на сьогодні вона склалася в головний компонент — у підсистему системи механізму міжнародно-правового регулювання.

Форми та способи реалізації норм міжнародного права

Серед численних досліджень реалізації норм міжнарод­ного права у вітчизняній юридичній науці найпоширені­шим є погляд на реалізацію як на явище, яке відобра­жається в чотирьох основних формах: застосуванні, вико­ристанні, виконанні й дотриманні права. Для становлення такого твердження характерні принаймні дві особливості. По-перше, спочатку класифікація особливостей реалізації правових норм не досить чітко уявлялася деякими вчени­ми. Тому в одних наукових дослідженнях під виконанням, використанням, дотриманням і застосуванням розуміли форму реалізації, в інших — спосіб, а в деяких навіть

431