Глава X Правонаступництво держав

її праву на продовження участі в багатосторонніх дого­ворах, відповідно, і зберіганню членства у міжнародних організаціях. Про те, що ця проблема мала більшою мі­рою політичний, аніж правовий, характер, свідчить те, що 4 листопада 2000 р. у відповідь на прохання нового президента СРЮ В. Коштуніци до Генеральної Асамблеї ООН державі було повернуто її членство в ООН.

Особливу увагу Віденська конвенція 1978 р. надала правонаступництву нових незалежних держав. Після Дру­гої світової війни принцип рівноправності і самовизна­чення народів, закріплений у Статуті ООН, став одним з основних принципів міжнародного права. Це активізува­ло в 60—70-х роках процес здобуття колоніальними і за­лежними країнами незалежності. Урегулювання числен­них проблем, пов'язаних із цим, було основним завдан­ням, що постало перед Комісією з міжнародного права ООН у ході підготування проекту Конвенції. Це знайшло відображення в преамбулі Конвенції, де йдеться про те, що в основу домовленості лягли глибокі зміни в міжна­родному співтоваристві, зумовлені процесом деколоні­зації, з урахуванням того, що інші чинники можуть у май­бутньому призводити до випадків правонаступництва дер­жав. Примітно, що Конвенція не виконала свого основ­ного призначення, бо «нові незалежні держави» цілком її проігнорували, і тільки «інші чинники в майбутньому», як прозорливо відзначили її укладачі, дозволили їй набра­ти чинності.

Термін «нова незалежна держава» для мети даної Кон­венції означає: «держава-наступниця, територія якої без­посередньо перед моментом правонаступництва держави була залежною територією, за міжнародні відносини якої була відповідальна держава-попередниця» (ст. 2, п. If).

Ст. 16 затвердила загальне правило правонаступницт­ва таких держав щодо договорів, відповідно до якого нова незалежна держава не зобов'язана зберігати в чинності якийсь договір або ставати його учасником лише тому, що в момент правонаступництва держави цей договір був чинним щодо території, яка є об'єктом правонаступни­цтва держав. У цій нормі закріплено принцип звичаєвого міжнародного права «tabula rasa», принцип «чистої дош­ки», що застосовувався з початку XX ст. стосовно право­наступництва до нових держав, які створювалися на те-

Правонаступництво держав щодо державної власності

риторії держав, що існували раніше, за досягнення ними незалежності*. Він означає, що нова незалежна держава не пов'язана договорами, укладеними колишніми держа-вами-метрополіями**.

Участь таких держав у багатосторонніх угодах регу­люється ст. 17, у якій ідеться про те, що нова незалежна держава може шляхом повідомлення про правонаступниц­тво встановити свій статус учасника будь-якого багато­стороннього договору, що на момент правонаступництва держав був чинним стосовно території, яка є об'єктом правонаступництва держав. Якщо існують умови, що по­требують для участі такої держави в багатосторонньому договорі згоди всіх інших держав, то така згода необхід­на. Таким чином, набуття статусу учасника багатосторон­нього міжнародного договору для нових незалежних дер­жав має в основному повідомний характер. Правонаступ­ництво щодо двосторонніх угод має погоджувальний ха­рактер, позаяк двосторонній договір вважається чинним між новою незалежною державою та іншою державою-учасницею в тому разі, якщо вони чітко про це домови­лися або висловили мовчазну згоду (ст. 24).

Слід зазначити, що Віденська конвенція 1978 р. у своїх ключових статтях одним з основних засобів розв'язання суперечливих проблем правонаступництва припускає на­самперед укладання угоди між заінтересованими сторона­ми, а в разі відсутності такої — застосування її норм.

Правонаступництво держав щодо державної власності

Щодо правонаступництва державної власності, ар­хівів та оорпв застосовуються норми міжнародного зви­чаєвого права, основні з яких кодифіковані у Віденській

* Такий принцип застосовувався, наприклад, у процесі досягнення незалежності колишніми іспанськими колоніями на американському континенті.

** Цей принцип не торкається юридичної чинності загальновизна­них норм міжнародного права (ст. 5) і договорів про територіальні ре­жими (ст. 11, 12).

380

381