Глава VII Міжнародне і внутрішньодержавне право

над правилами національного закону, не відповідає чин­ним конституційним вимогам статей 8, 9 і має бути при­ведений у відповідність із ними.

Подібні настанови є в конституціях інших європейських країн, наприклад у статтях 96.1, 95.1 Конституції Іспанії 1978 p., де йдеться про те, що законно укладені та офіційно опубліковані в Іспанії міжнародні договори складають час­тину її національного законодавства, а укладанню міжна­родного договору, який містить настанови, що суперечать Конституції, має передувати перегляд останньої.

Аналізуючи настанови Конституції щодо теми, яка роз­глядається, вітчизняні фахівці з міжнародного права неодно­разово висловлювали критичні зауваження до змісту ст. 9. Обгрунтованими, наприклад, є міркування про те, що в ній не вирішене питання про співвідношення національного законодавства з: нормами міжнародного звичаєвого права; загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права; міжнародними договорами, які не потребують рати­фікації Верховною Радою; обов'язковими рішеннями між­народних органів та організацій; судових установ та ін.¹ Ук­раїнські вчені-міжнародники висловлюють також думку про те, що існують численні аргументи на користь встановлен­ня конституційних настанов, які регламентують перевагу міжнародного права над внутрішнім², що сприятиме ін­теграції України в міжнародне співтовариство³.

Така ідея все більш привертає увагу вітчизняних уче-них-правознавців, та сьогодення свідчить про те, що, на­приклад, конституційні акти та/або практика більшості держав-учасниць Європейського Союзу не передбачає прямої дії або пріоритету норм міжнародного права у своєму національному праві. Так, міжнародні договори Англії, Бельгії, Данії, Ірландії, Італії, Фінляндії, Швеції не стають автоматично частиною їх національного права. Для імплементації міжнародно-правих норм у національ­но-правові системи такі держави застосовують різні фор-

¹ Див.: Мережко О. О., Неліп М. І. Становлення правової системи Ук­ раїни в контексті сучасного міжнародного права. К., 1998. С. 10—13.

² Денисов В. Н. Проблеми створення публічного порядку в зовніш­ ньополітичній діяльності України // Суверенітет України і міжнарод­ не право. К., 1995. С 28

³ Мережко О. О., Неліп М. І. Становлення правової системи України в контексті сучасного міжнародного права. С. 14.

282

Національне законодавство України, ц судова практика та міжнародне право

ми їх інкорпорації, тобто базуються в цьому питанні на доктринальних положеннях дуалістичної теорії співвідно­шення, відповідно до якої існування двох окремих, неза­лежних правових систем виключає можливість переваги норм будь-якої з них. За Конституцією Іспанії, її міжна­родні договори складають частину внутрішнього законо­давства країни, але питання співвідношення між ними вона не вирішує. Конституція Німеччини фіксує наста­нову про те, що лише загальні норми міжнародного пра­ва є частиною федерального права і мають перевагу над законами. Конституція Франції зумовлює пріоритет на­лежним чином ратифікованих або схвалених договорів та угод над внутрішніми законами, застосуванням останніх іншою стороною і т.д. 1 лише конституції двох країн-учас-ниць Європейського Союзу — Голландії та Греції визна­ють безумовний примат їхніх міжнародних договорів над настановами свого національного законодавства.

Що ж до судової практики застосування норм міжна­родного права, то вона може бути поділена на дві части­ни — судову практику Конституційного Суду України та судову практику судів загальної юрисдикції, зокрема ді­яльність Верховного Суду України. Пункт 7 ст. 7 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачає, що в разі розбіжностей між договором, поданим на рати­фікацію, і Конституцією України договір надсилається до Конституційного Суду України для отримання висновку про його відповідність Конституції України. Рішення Конституційного Суду є загальнообов'язковим і оскар­женню не підлягає.

Конституційний Суд вирішує й інші питання. Так, у мо­тивованій частині рішення Конституційного Суду України в справі за конституційним зверненням громадян України щодо офіційного тлумачення ст. 55, 64, 124 Конституції Ук­раїни (справа за зверненням жителів міста Жовті Води), зок­рема, зазначається: «Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов'язанням України, які виникли, зокрема, у зв'язку з ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим, 1950 p.), що згідно зі ст. 9 Конституції України «є частиною національ­ного законодавства України»¹.

¹ Вісник Конституційного Суду України. 1998. № 1. С 36.

283