10. Актуальність проблеми психічного здоровья

Психічні розлади, захворювання, (застаріле Душевні хвороби) — хвороби, які характеризуються порушенням психічної діяльності людини внаслідок розладів функцій головного мозку.

До психічних хвороб відносять зокрема:

шизофренію

маніакально-депресивний психоз

параною

олігофренію

епілепсію

реактивні стани тощо.

Психічні захворювання можуть виникати в результаті ураження головного мозку, яке тягне за собою з порушенням діяльності організму в цілому, та навпаки — внаслідок первинних захворювань тих чи інших органів і їхніх систем, що викликають вторинні порушення психіки людини.

Серед причин, що провокують розвиток психічних захворювань, найпоширеніші: спадкова схильність, інфекції, інтоксикації, психічні травми, захворювання головного мозку (наприклад, травми, пухлини), порушення діяльності залоз внутрішньої секреції та навіть авітамінози. Нерідко психічні захворювання стають наслідком порушення внутрішньоутробного розвитку дитини.

Зростанню захворюваності на психічні розлади сприяють інформаційні перевантаження, політичні й економічні катаклізми в світі, які сіють невпевненість щодо безпеки завтрашнього дня, та, звичайно, постійні стреси. Сучасне життя саме по собі фактично являється суцільним стресом: необхідність постійно пристосовуватися до динамічних змін економічної та політичної ситуації в країні, негаразди на роботі, необхідність щоденного контакту з великою кількістю малознайомих людей, поїздки в громадському транспорті і т.д. Стрес просто стає складовою частиною життя сучасної людини, що тільки сприяє виникненню та поширенню психічних розладів.

Щодо ситуації в Україні, то поширеність психічних розладів у нас на порядок менша від поширеності в країнах Західної Європи. Але, на жаль, це не означає, що наші громадяни менше хворіють на розлади психіки та поведінки. Проблема в тому, що наше населення з острахом йде на прийом до психіатрів. Серед населення досі побутує хибна думка, що до психіатра звертатися "соромно", "буде клеймо на все життя", "виженуть з роботи", а спеціалізованої психіатричної допомоги потребують лише ті, у кого «дах серйозно їде». Насправді ж 90% звернень до лікарів-психіатрів складають пацієнти без порушень мислення, сприйняття та поведінки.

Психічні захворювання в Україні

Психічні захворювання за останні десятиліття розповсюдились, і кількість психічно хворих зростає. В Україні у 1960 році було близько 200 000 важко психічно хворих або 4,7 на 1 000 мешканців. З кількості психічно хворих, що були ліковані у психоневрологічних диспансерах України, припадало 22,5% на неврози, 9,2% на шизофренію, 9% на епілепсію. Психіатричне лікування в Україні ведеться спеціальними установами: психіатричними лікарнями (42 200 ліжок), психоневрологічними диспансерами (39), науково-дослідними інститутами (2), а також загальною амбулаторно-стаціонарною мережею.

За десятиліття 1990—2000 років кількість психічно хворих в Україні зросла на 5%. Пік зростання захворюваності припадає на 1997—1998 роки. На кінець 2000 року кількість психічно хворих в Україні становила 1 202 549 осіб, крім того зареєстровано понад 700 000 пацієнтів з алкогольною та близько 70 000 осіб з наркотичною залежністю. На кінець 2000 року серед психічно хворих відсоток інвалідів дстановила 20,6%.

На кінець 2009 року в Україні допомоги лікаря-психіатра потребували 1 мільйон 171 тисяч 133 осіб, або майже 2,5% відсотка українців. Із загального числа зареєстрованих пацієнтів з психічними розладами 58,6% — особи працездатного віку, 19,4% — діти і підлітки. У порівнянні із 2000 роком число інвалідів збільшилось на 18,7%.

За останні роки ситуація вкрай незадовільна: кількість ліжко-місць скорочена на 30%, тому шпиталізація виступає як крайня міра. Лікування хворих може тривати від кількох днів до 90 днів. Коли симптоматика зникає, лікар не можe затримувати хворого в лікарні. Якщо ж оточуючі вважають хворого небезпечним, тільки рішення суду може примусити до лікування. Тому в 2010 року з'явились повідомлення про те, що в Україні збільшується кількість злочинів, скоєних психічно хворими.

Водночас відповідно до соціологічних досліджень, незважаючи на архаїчну структуру надання психіатричної допомоги, що сама по собі викликає негативне враження, українське суспільство в цілому прихильно ставиться до осіб, які страждають від психічних розладів.

7. Поширеність психічних захворювань з точки зору психотерапії.

Цінність відомостей про поширеність психічних захворювань в цілому і в рамках окремих нозологічних форм загальновідома. Проте точних даних про це ні в одній країні світу немає і визначення реальної чисельності психічних захворювань і їх поширення по нозології залишається актуальним. Складність проблеми пов'язана з виявленням хворих. У психіатричній літературі в останні 10-15 років приділяється достатньо уваги епідеміологічним дослідженням. Разом з тим опубліковані дані дуже неоднорідні, а часом і суперечливі, що ускладнює їх аналіз.

Необхідно відзначити, що сучасні епідеміологічні показники поширеності психічних розладів в основному відображають статистичні дані 3 видів: госпітальної статистики, амбулаторних служб психіатричної допомоги (в тому числі і загальносоматичної мережі), суцільних досліджень населення. Але жоден з них не відображає справжньої поширеності психічних розладів.

Дані так званої госпітальної статистики, які використовуються в багатьох країнах, тобто відомості про хворих, які перебувають у стаціонарах, більш-менш порівнянні. Однак вони стосуються лише 1.2-7.2% всіх хворих.

У колишніх соціалістичних країнах, де основною формою психіатричної допомоги були диспансери, відомості про кількість психічно хворих в населенні насправді відображали число хворих, які перебувають під диспансерним наглядом. Суцільні обстеження вибіркових груп населення показали, що значна частина хворих (не тільки з відносно легкими психічними розладами, але іноді і з важкими психозами) залишаються поза полем зору диспансерної служби. Так, було встановлено, що тільки 10.6-18.6% із всіх виявлених при суцільному обстеженні психічно хворих перебувають на обліку в психоневрологічному диспансері (ПНД).

Однак у країнах, де активне виявлення хворих не практикується, в поле зору психіатрів виявляється ще менша їх частка. У США, за даними сімейних лікарів, у 1/3 пацієнтів виявляються психічні порушення, але тільки 2-4% з них потрапляють до психіатра. Отже, на величинах епідеміологічних показників відбивається спосіб виявлення психічно хворих - активний або пасивний.

Останнім часом багато авторів підкреслюють необхідність децентралізації психіатричної допомоги і наближення до населення. Аналіз літератури показав, що розширення амбулаторних форм допомоги в загальносоматичної мережі сприяє виявленню нових категорій хворих, які раніше не потрапляли до психіатрів. Наприклад, за даними вітчизняних досліджень, організація амбулаторної психіатричної допомоги в районній поліклініці дозволила виявити майже в 10 разів більше хворих з психічними розладами прикордонного рівня, ніж спостерігалося в ПНД, що обслуговує ту ж територію. Деякі дослідники у половини амбулаторних хворих, які звернулися до лікарів загальної практики, виявили психічні відхилення, які потребують втручання психіатра. При цьому хворі воліли отримувати психіатричну допомогу в спеціалізованих відділеннях установ загального профілю. За допомогою спеціального опитувальника було з'ясовано також, що 40% хворих взагалі не звернулися б за психіатричною допомогою, якщо б вона не забезпечувалася у загальномедичному центрі.

Найбільш вичерпні відомості про кількість психічно хворих дають поголовні обстеження населення, хоча і вони, зрозуміло, не відображають істинної поширеності психічних розладів. Це пояснюється насамперед тим, що все одно не вдається виявити всіх хворих. Крім того, в залежності від діагностичних критеріїв, прийнятих в тій або іншій науковій школі, виявлені контингенти важко порівнянні з їх розподілом у залежності від нозологічних форм. При аналітичному вивченні спеціальної літератури можна звернути увагу на невідповідність методологічних прийомів обстеження населення. Деякі дослідники поняття «психічно хворий» застосовували лише до тих, у кого виявлялися психічні розлади в момент обстеження, інші - і до тих, у кого такі розлади були в минулому. Особливі труднощі виникали при ідентифікації психічних розладів прикордонного рівня, невротичних реакцій і настільки легких психічних відхилень, що їх констатація залежала від розсуду дослідника.

Серйозно розходяться оцінки ролі соціальних факторів в її виявлення і структурі психічних розладів в різних верствах населення. Щоб переконатися в цьому, досить переглянути деякі публікації останніх років. Окремі автори вважають, що на частоту психічних розладів не впливають ні рівень індустріалізації, ні суспільний лад. На відміну від них більшість дослідників відзначають значний вплив культуральних і соціальних особливостей населення на цей показник і навіть на клінічну картину психічних розладів. Наприклад, поширеність психічних розладів серед міського населення, на думку ряду дослідників, в 2-3 рази вище, ніж серед сільського. У той же час при високому рівні організації допомоги при спеціальних дослідженнях з'ясувалося, що ці показники дуже подібні, а за деякими захворюваннями в селі вони навіть вище. Крім того, соціальна активність осіб з психічною патологією сприяє їх виявляємості.

Залишається спірним питання про вплив соціально-економічного стану суспільства на поширеність психічних захворювань. Деякі автори вважають, що високі цифри поширеності психічних захворювань серед нижчих верств населення (безробітні, люди з низьким рівнем освіти та ін) пов'язані з несприятливими умовами життя, і вважають, що при створенні гарних умов частота психічних розладів серед цього контингенту буде не вище, ніж в інших соціальних групах. Однак не слід забувати і припущення про те, що, навпаки, розлад може бути причиною незадовільного соціального стану («теорія соціального дрейфу»).

З урахуванням викладеного розглянемо більш докладно наявні в літературі дані про поширеність психічних захворювань. У тих роботах, де наводяться відомості з госпітальною статистикою і враховується лише найбільш важкий контингент хворих, показники частоти психічних розладів дуже низькі і складають в розвинених країнах 1-3 особи на 1000 населення. За даними вітчизняних дослідників, госпітальний контингент складає 1.2 млн. хворих, тобто 4.1 на 1000 населення. У країнах, де є переважно державні форми психіатричної допомоги, показники поширеності психічних розладів в якійсь мірі корелюють з розвиненістю психіатричної мережі. Так, у Китаї на психіатричному обліку перебуває 0.54% населення, в Болгарії - 1.43%, у Польщі - 4.0%, в Чехословаччині - 8.1%, в нашій країні в даний час враховано 1.81 - 2.04% населення.

У тих роботах, де показники поширеності психічних захворювань отримані методом поголовного обстеження, ці показники виявилися на порядок вище і, незважаючи на згадані відмінності, більш співставні по різних країнах.

Особливої ​​уваги заслуговують результати декількох міжнародних досліджень з виявлення психічно хворих серед вибіркових груп пацієнтів лікарів загального профілю. Згідно з їх даними, поширеність психічних захворювань склала: в Англії 22%, у Німеччині 32.7%, в Баварії 23.2%, в Австралії 14.8%, в Норвегії 26.6%, у Нігерії 22.4%. У геріатричної практиці ці цифри ще вище - від 30 до 50%. При проведенні загальномедичних оглядів населення в Канаді психічні відхилення виявлені у 49.9% жінок і 50.1% чоловіків.

Було проведено поголовне дослідження в 3 районах США. Враховувалися випадки, коли психічний розлад малося хоча б один раз в житті, включаючи і на момент обстеження. Виявилося, що при такому підході психічними розладами страждає 29-38% населення (без наркоманій - 18.6-29.5%). У публікаціях дослідників скандинавських країн наводяться показники поширеності психічних розладів, отриманих шляхом експертної оцінки. У Швеції їх число склало 31%, в Нідерландах - 7,3%, у Фінляндії - 17%. Подібні дослідження, проведені в Тайвані, також виявили поширеність психічних розладів, складову серед міського населення 22-25%, серед сільського - 30%.

У вітчизняній літературі результати вперше проведених великомасштабних епідеміологічних досліджень вибіркових груп населення наведено в роботі В.Г. Ротштейна. Поширеність психічної патології по різних регіонах нашої країни, згідно з отриманими ним даними, склала 5.2%. При порівнянні з наведеними вище цифрами число хворих виявилося значно нижче. Цей факт пояснюється тим, що на той період часу навіть при огляді населення в поняття «психічно хворий» включалися лише випадки з виразністю патології, що підлягає врахуванню у ПНД. У більш пізніх публікаціях регістр психічних захворювань поповнено більш легкими психічними відхиленнями, що, безсумнівно, позначається на показниках їх поширеності. Наприклад, при активному виявленні порушень психічної діяльності при комплексному огляді пацієнтів міської поліклініки поширеність психічних захворювань склала 9.5% у чоловіків і 13.3% у жінок. У соматичному стаціонарі психічні відхилення виявлені у 40% хворих. Одним з нових джерел виявлення психічних хворих виявилися суцільні обстеження, що проводяться багатьма психіатрами на виробництвах і в наукових установах. Наведемо результати лише деяких подібних досліджень. Поширеність психічних розладів складає, за даними різних робіт, від 188 до 270 на 1000 працюючих. З них на частку психотичних захворювань припадає 13.7-18.6% випадків. Крім того, були виявлені легкі, швидко проходять прояви прикордонних розладів у вигляді невротичних реакцій, які склали 718-868 випадків на 1000 працюючих.

Базисним матеріалом для визначення шляхів оптимізації системи спеціалізованої допомоги хворим, а також профілактичних заходів можуть служити дані про поширеність серед населення осіб не тільки з вираженою психічною патологією, але і з потенційним ризиком розвитку психічного захворювання. Дослідження Г.В. Логвинович і В.Ф. Лебедєвої показали, що поширеність цих захворювань серед населення складає 21%.

Обговорення питання про поширеність усіх психічних захворювань хотілося б завершити даними, які були отримані у відділі організації служб психічного здоров'я Наукового центру психічного здоров'я РАМН в самий останній час. Крім зазначених вище категорій хворих, що спостерігаються диспансерної службою та виявлених при суцільних обстеженнях населення, необхідно враховувати контингенти, у яких відзначаються або були в минулому психічні відхилення, важко зараховують до якої-небудь із діагностичних рубрик. Оцінити кількість осіб з подібним станом значно важче, ніж число явних хворих. Експертним шляхом встановлено, що їх кількість становить приблизно 10% населення.

Спеціального обговорення заслуговує проблема поширеності психічних розладів непсихотичного рівня, зокрема невротичних. Це пояснюється відзначається багатьма дослідниками зростанням їх числа у всьому світі. Шляхом аналізу епідеміологічних даних за 25 років по 60 країнам світу було встановлено, що среднеежегодний показник приросту рівня поширеності невротичних розладів склав 10.8%, у тому числі в країнах, що розвиваються - 30.4%, в розвинених країнах - 8.4%, в країнах Східної Європи, включаючи колишній СРСР - 5.4%.

Публикуемая інформація про поширеності неврозів відрізняється широким діапазоном показників. Згідно з різними літературними джерелами, невротичними розладами страждають: в західноєвропейських і скандинавських країнах від 10 до 22.95 населення, США 7.6% чоловічого населення і 16.9% жіночого населення.

За даними диспансерного обліку, в нашій країні поширеність неврозів серед населення складає всього 0.4-0.5%. Однак це далеко не повна реєстрація, тому що хворі з прикордонним рівнем розладів (психопатіями, неврозами, реактивними станами) не звертаються за допомогою в ПНД. Навіть у Москві, де толерантність населення до психічних захворювань низька, а диспансерне спостереження досить якісне, є велика кількість невиявлених хворих. При поголовне обстеженні поширеність невротичних розладів склала 20-33% серед міського і 33.3-40% серед сільського населення.

За даними зарубіжних авторів, найбільш поширеними є невроз страху і фобії, які складають приблизно 20% всіх неврозів, ними страждає не менше 7.8-23.3% населення. Поширеність неврозу нав'язливості серед населення країн Західної Європи та США становить від 0.6 до 1.9-3.3%. У нашій країні найбільш поширеним невротичним розладом є неврастенія, якою страждають 15.7-41.9% населення.

Існує певний вплив організаційної структури психіатричної допомоги та проводиться щодо психічно хворих політики на Виявлення психічної патології серед населення. Наявність цієї залежності може бути підтверджено наступним фактом. Багато авторів відзначають, що в нашій країні до 1985 року спостерігалося неухильне збільшення числа що звернулися за допомогою в ПНД. Потім почався спад первинної обращаемости, який, по всій видимості, пояснювався незадоволеністю населення даної формою медичного обслуговування. Особливо помітною була тенденція до зменшення частоти первинного звернення в ПНД хворих із прикордонними станами. У 1988 році було опубліковано нове положення про облік психічно хворих в ПНД, згідно з яким весь контингент отримують спеціалізовану допомогу в ПНД підрозділяється на осіб, які підлягають диспансерному обліку і динамічному спостереженню, з одного боку, і консультативних хворих, з іншого. Тим не менш захворюваність психічними розладами, згідно зі статистичними даними ПНД за 1988-1989 роки, знизилася на 6.7% і становила на 1990 рік 2.04%. У цілому по країні частка хворих з непсихотичними формами розладів серед вперше взятих під спостереження знизилася з 56% у 1987 році до 49.4% в 1989 році, а частка хворих з психозами і слабоумством зросла з 23.2% до 26.9%. За цей час показник врахованої захворюваності непсихотичними психічними розладами знизився з 23.1 до 4.1 на 1000 населення. Наведені показники наочно ілюструють той факт, що для хворих з прикордонним рівнем психічних розладів така організаційна форма психіатричної допомоги, як ПНД, в даний час є неадекватною їхнім потребам.

Багато пацієнтів (58.6%), зняті з диспансерного спостереження, припиняють відвідувати ПНД. З цього числа лише 1/3 звертається за допомогою до психіатра до районної поліклініки, решта випадають з поля зору психіатрів. Як відомо, в останні роки отримали розвиток такі форми амбулаторної психіатричної допомоги, як спеціалізована допомога в загальносоматичних госпіталях, міських поліклініках, консультативних центрах на підприємствах і в установах. Розширення мережі амбулаторних структур не тільки призвело до збільшення обертаністю за допомогою, але і сприяло зміні нозологічної структури виявляються психічних розладів. Аргументом на користь цього твердження служить ряд публікацій, в яких наголошується, що частка осіб з непсихотичними формами психічних розладів у загальносоматичної практиці досить висока і становить від 15.9 до 51.5%.

У нашій країні 38 мільйонів людей страждають різними розладами «додіспансерного» рівня і в переважній більшості випадків лікуються у лікарів загальної практики. Хворобливість психічними розладами пацієнтів міської поліклініки становить 176 на 1000 населення (за даними одного з досліджень), що в 10 разів перевищує офіційну статистику. За експертними даними, в курсовому або динамічному спостереженні та лікуванні у психіатра потребують 48 чоловік з кожної 1000 населення.

Як зазначалося вище, в залежності від організаційних структур психіатричної допомоги виявляються різні категорії хворих. В одній з робіт вивчалася поширеність прикордонних нервово-психічних розладів, зокрема депресії, серед пацієнтів різних медичних установ. При суцільному дослідженні в одному з науково-виробничих установ поширеність депресій склала 261 на 1000 населення, а в ПНД - лише 6.4. Число хворих з депресією в загальносоматичної поліклініці склало 680 на 1000 звернулися до терапевта. Встановлено, що в населенні у загальномедичній мережі переважають психогенні депресії, а в ПНД - ендогенні.

Підводячи підсумок наданого аналізу досліджень, що стосуються поширеності психічних розладів і їх виявлення, необхідно відзначити, що до 40% населення мають ознаки будь-якого порушення психічної діяльності. На частку осіб, які потребують систематичної психіатричної допомоги, доводиться 3-6% населення, а найбільш важкі пацієнти становлять 0.3-0.6%.

На сучасному етапі для клінічної, соціальної та організаційної психіатрії вкрай важливо проведення досліджень, що дозволяють в умовах соціальної та економічної нестабільності виявити фактори, що сприяють формуванню різних видів психічних порушень.

Приблизно 2 відсотки населення ураженні серьйозними психічними захворюваннями. Причини виникнення цих захворювань невідомі, але, можливо, їх багато, і це не є вина людей чи їхніх родин. Додатково, крім самого захворювання мозку, психічно хворі особи на певний період часу можуть бути функціонально неспроможними здійснити базові життєво важливі дії: соціальні відносини і стосунки, концентрація уваги та ухвалення рішень, догляд за собою, працевлаштування, домашні справи, освіта і рекреація. Проблеми психічно хворих людей супроводжуються і дискримінаціями, якими можна пояснити їхню обмежену участь у відпочинковій роботі в досвіді рекреаційної громади. Додатковою ганьбою є також проблеми бідності серед багатьох з них. Високий відсоток психічно хворих людей - це безробітні та в економічно несприятливому становищі. Це результат взаємодії між змінами, які вони пізнають у роботі та нездатності чи браку інтересу роботодавця пристосувати їх до роботи

Психічно хворі особи - найбільш представлена група неповносправних, якій потрібні послуги громадських парків, рекреаційних і комерційно-рекреаційних надавачів. Помилкові судження суспільства стосовно їхніх потреб та можливостей, їхнє небажання відкривати себе невідомому та потенційно неприємному середовищу, помилкові судження преси і брак вірної інформації про хороші і підходящі шляхи заважають надавати необхідні та доступні послуги цим мешканцям.

Першим кроком до розуміння людей з психічними захворюваннями - усвідомлення, що це є справді захворювання. Вони поділяються на два головні різновиди: психози і неврози. Психози характеризуються манією, галюцинаціями, порушеннями процесів мислення, значними обмеженнями в судженнях та поняттях, а також неспроможністю об' єктивно оцінити реальність.

Важливо розуміти різницю між психічним захворюванням і розумовою відсталістю. Інтелектуальна недостатність - це неповносправність, яка сповільнює розвиток інтелектуального потенціалу особи. Розумова відсталість відбивається на рівні розумових здібностей. Останнім часом розумову відсталість не вважають пожиттєвою неповносправністю, більше говорять про можливість особи незалежно жити в суспільстві, ніж про розумові здібності. На сьогодні немає методів лікування розумової відсталості. На відміну від неї, психічне захворювання не вважається розвитковою неповносправністю і безпосередньо не пов'язане з розумовими здібностями. Однак ознаки, які асоціюються з психічними захворюваннями, можуть бути властиві і людям з інтелектуальною недостатністю. Психічні захворювання можна лікувати і часто успішно. При правильній діагностиці та лікуванні психічного захворювання його симптоми можуть зникати.

Важливо відзначити, що є два різні прояви у психічно хворих осіб. Часто бувають поєднані захворювання, коли спостерігають два і більше розлади в одного пацієнта. Наприклад, в особи із затримкою психічного розвитку також може бути психічне захворювання. По-друге, під час лікування у пацієнта може виникнути синдром зміни, який веде до зміни основного діагнозу.

Є три основні причини виникнення психічних захворювань. Деколи вони є наслідком біологічних розладів. З другого боку, певні стани бувають викликані чимось, що сталося ще в ранньому дитинстві. І нарешті, вони можуть виникнути, якщо особа не може адекватно впоратись із стресогенною ситуацією, що веде до розвалу механізму адаптації (Kalat, 1990).

Ріхтер (1984) пропонує розглядати психічні захворювання не як наслідок особистих проблем, а як відповідь на стан навколишнього середовища, створений суспільством, в якому кожен учасник переживає складний період. Ми можемо визначи шкідливий і прискорювальний фактори довкілля, які можуть викликати психічні захворювання. Шкідливий (предиспонуючий) фактор - це стан, що може викликати психічні захворювання. Прискорювальний фактор - це специфічна подія, яка дає початок хворобі. Наявність того чи іншого фактора необов'язково спричинять початок психічної хвороби. Наприклад, смерть близького друга може бути, а може й не бути прискорювальним фактором. Це взаємодія між особою і різними аспектами її оточення, що визначає - почнеться захворювання чи ні.