- •1)Підходи до визначення понятття здоров’я
- •2)Ідея системності щодо інтерпретації поняття здоров'я.
- •4.Рівні здоров’я. Моделі здоров'я.
- •5)Місце психологічної науки у вивченні здоров’я суспільства
- •8) Уявлення щодо душевного здоров’я в античній філософії
- •10. Актуальність проблеми психічного здоровья
- •11.Особистість та її психічне здоров’я.
- •12. Поняття «нормоцентрізму» та нозоцентрізму»
- •14.Захист від стресу та збереження психічного здоровя
- •15. Копінг стратегії та захист від стресу
- •17)Концепція життєвих сил людини, як основа психологічного здоров’я.
- •19. Психологічне здоров’я :контекст деструктивного особистісного розвитку
- •20.Поняття про деструктивний розвиток особистості
- •21.Развитие самосознания и самоценности
- •23 Соціальне здоров’я. Роль школи, сім’ї та суспільства у формуванні здоров’я людини. .
- •24. Поняття психогігієни та психорегуляції як факторів психології здоровья
4.Рівні здоров’я. Моделі здоров'я.
Перманентні стани і рівні здоров'я людини
Ці стани - довгострокові. Вони пов'язані зі станом здоров'я душі і тіла. Але сучасної класифікації ще не існує. Людство у своєму розвитку нагромадило величезну кількість критеріїв здоров'я: а) здоровий дух у здоровому тілі (Ювеиал); б) душевне здоров'я забезпечує духовний стан; в) єдність тіла і духу - критерій здоров'я; г) здоров'я - певна цінність людини; д) здоров'я - умова творчості тощо. Звідси випливає завдання створення класифікації станів здоров'я людини. Спільні ознаки станів розподіляються так, що утворюють систему класів кожної сукупності, споріднених між собою. З цього погляду цінною є класифікація станів здоров'я Авіценни, що не втратила своєї актуальності протягом майже тисячоліття. В основу розподілу станів покладено принцип дихотомії - поділу на дві частини, що визначаються протилежними властивостями: 1. Тіло гранично здоровее 2 Тіло здорове, але не до межі. 3. Тіло і не здорове, і не хворе. 4. Тіло хворе, але швидко набирає сили. 5. Тіло хворе, але не до межі.6. Тіло гранично хворе. Що з цього випливає? Останніх два стани здоров'я - компетенція закладів охорони здоров'я, А перших чотири стани здоров'я ніяку науку і практику не цікавлять, залишені напризволяще: тому вони мають стати предметом психогігієнічного дослідження і практики розвитку таланту здорової людини. Зрозуміло, у людини з гранично можливим станом здоров'я існує особливий стан людської душі і духу. Здоровий дух - неодмінна умова благополучного існування тіла. Хвороба для людини - зло, обмеження її можливостей, спричинене захворюванням, що підсилює первинну недугу відповідним розладом психічного оптимуму. Ці істини були відомі дуже давно. Наприклад, нідерландський філософ XVII століття Бенедикт Спіноза, розглядаючи проблему душевного здоров'я, стверджував: ті, хто керується розумом, завжди перебувають під впливом доброго настрою. Враховуючи це, придивімося уважніше до класифікації станів здоров'я за Авіценною і спробуймо його метафоричні визначення перекласти на мову сучасної психологічної науки. Що ж ми дістанемо? Нові назви психічних станів і їх предметне визначення. А якщо предметне, то воно відкриває можливість для психодіагностики тих чи інших елементів структури цих предметів, які, у свою чергу, складаючи цілісність єдності, мають між собою певні розбіжності. Отож, визначення розбіжностей у станах і буде критерієм якості здоров'я людини. Наші дослідження дають підстави розглядати рівень енергії як критерій психічного здоров 'я людини. Ми розрізняємо п'ять станів енер-гопотснціалу і відповідно рівнів здоров'я: 1) оптимальний, 2) стан норми, 3) стан стомленості, 4) втоми, 5) перевтоми. Тобто перші три перманентні стани здоров'я розрізняються точно методами психодіагностики. А далі йдуть стани на межі норми і патології. Кількість енергії в її загальному розумінні визначає життєдіяльність і здоров'я людини. Оптимальний енергопотенціал - умова, яка дає змогу виявити потенційні, приховані можливості мислення, почуттів, уяви та психомоторики і наявність достатніх сил для творчої роботи. Малюк або дорослий, які перебувають у стані "свіжості", вранці вистрибують із ліжка, завжди перевиконують завдання і мають нестримне прагнення до перетворення невідомого на відоме. Люди з оптимальним оперативним потенціалом трапляються рідко. Більшість людей живуть у стані перевитрат енергії, живуть з енергетичним боргом. У них пасив оперативного енергопотенціапу — дефіцит енергетичного балансу: відновлення витраченої енергії відбувається повільно, оскільки здатність її "заробляти" власними розумовими або психомоторними діями втрачена внаслідок перевтоми або хвороби. Людина боїться розв'язувати задачі і долати труднощі. Працює за формулою: скільки б'єш, стільки і їдеш. Оперативний стан відображає: а) витрачення енергії, б) відновлення і в) нагромадження енергії понад витрачену на роботу її кількість. За наявності оптимально побудованої навчально-виховної технології три стани існують у неподільній єдності, і людина може, працюючи, відновлювати і нагромаджувати свою енергію, тобто виконувати роботу невтомно: наприкінці роботи можна мати більше енергії, ніж на початку робочого дня. Вона здатна за цих умов, працюючи, отримувати додаткову енергію, збагачувати свій потенціал для творчої дії. |
истема «людина – середовище існування» представляється ієрархічною
структурою, що складається з декількох рівнів, які характеризуються
різною організацією безпеки життєдіяльності, в частковості, стосовно
суспільної структури. Кожний з елементів системи, що складають ці рівні,
характеризується різним ступенем надійності в організації безпеки
життєдіяльності. У свою чергу, сукупність елементів кожного рівня
ієрархічної структури та їх властивості, як відокремлено, так і в
сукупності при існуванні системи, являють собою інтегральний показник
безпеки життєдіяльності.
Розглядаючи таку ієрархічну стуктуру в плані здоров'я людини випливає,
що вона має наступні чотири основних взаємозалежних рівні:
1 – глобальний рівень, який характеризує здоров'я населення Землі в
системі «людина – біосфера». У цій системі формування здоров'я населення
Землі здійснюється, з одного боку, природними законами розвитку
біосфери, а з іншого боку – діяльністю людини, яке приводить у дійсний
час до подальшого розвитку її кризового положення. У такий спосіб цей
комплексний показник складається зі складових, котрі відбивають рівень
технічного й екологічного рівня розвитку держав і регіонів, їхнього
психологічного клімату.
2 – суспільний чи державний рівень, який характеризує стан здоров'я
держави в цілому чи декількох держав, об'єднаних у співтовариство і які
характеризуються одним рівнем розвитку. Цей рівень здоров'я є наслідком
впливу на населення стійкої багаторічної системи матеріального і
психологічного стану, який досягнутий у суспільстві. Розглянутий рівень
ієрархічної структури є інтегральним показником здоров'я суспільства,
що, зокрема, побічно виражається через середню тривалість життя людини,
наприклад, у державі.
3 – здоров'я соціальної групи індивідуумів. Під соціальною групою в
цьому випадку розглядається виробничий, суспільний чи сімейний колектив
людей, який знаходяться у відносно рівних умовах середовища
життєдіяльності. Цей рівень здоров'я може служити показником структурної
характеристики суспільства, його соціального складу, системи розподілу
матеріальних і духовних цінностей.
4 – здоров'я індивідуума. Цей рівень є диференціальним показником
здоров'я суспільства. Первинною основою його є індивідуальні,
фізіологічні і психічні властивості кожної людинаи, його спадковість. У
процесі розвитку на здоров'ї індивідуума відбиваються його спосіб життя,
соціальний, родиний стан і т. п., що можуть впливати як позитивно, так і
негативно на цю характеристику людини. Тому здоров'я індивідуума
фактично відбиває умови життєдіяльності не тільки окремої людини, але і
відповідної групи людей, суспільства в цілому.
