40.Способи творення термiнiв.

Українська наукова мова має давні традиції термінотворення, її терміносистеми формувалися на власній мовній основі, засвоюючи те, що вже було напрацьовано. Співвідношення національного та міжнародного було й залишається каркасом у концептуальному підході до термінотворення.

Для термінологічної системи характерні такі способи творення:

1) морфологічний спосіб (за відповідними словотвірними моделями);

2) семантичний, що реалізується за допомоги розвитку спеціальних значень у словах природної мови; 3) різні типи запозичень (словотвірне та семантичне калькування).

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація - використання наявного в мові слова для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.

2. Словотвірний - утворення термінів за допомоги префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ - спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.

3. Синтаксичний - використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.

4. Запозичення - називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, ліверидж, бюргшафт, дисиміляція.

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни переділяють на:

1) однокомпонентні, терміни, наприклад: паритет, резолюція, субстрат, паралінгвістика.

2) двокомпонентні терміни - май часті ше це словосполучення іменник + іменник, наприклад: ректифікація кордону, стратегія спічкування, дискурс культури, універсамі культури; або прикметник + іменник, наприклад: унітарна держава, цивільна відповідачьність;

3) трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник, наприклад: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія;

б) прикметник + іменник + іменник, наприклад: структурний тип речення, адитивний синтез кольору, маскультурний код мови, пасивний словник мовця;

в) іменник + прикметник + іменник, наприклад: форма релігійного світогляду, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник, наприклад: категорія числа іменника, позолота обрізів видання;

4) багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів, наприклад: автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.

41.Стандартизацiя термiнологii.

В Україні упорядкування і стандартизацію термінології здійснюють Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики Держспожив-стандарту України, Академія наук України, галузеві науково-дослідні інститути, вищі навчальні заклади і науково-технічні товариства. Розроблено комплекс стандартів термінології в основних галузях знань та галузях народного господарства.

Кожна держава особливо дбає про стан національної фахової мови, який віддзеркалюється у державних стандартах. Технологія творення термінологічних стандартів в ідеальному випадку повинна бути тривалим і практично виваженим процесом. Адже термінологічний стандарт – це результат спочатку лексикографічного усталення, визначеного наявними словниками та їхнім ”часом життя”, а потім практичного унормування усталеної термінології, відображеної у підручниках, навчальних посібниках, наукових працях, монографіях тощо. Попри це термінологічні стандарти, опираючись на досвід, повинні передувати галузевим, або, принаймні, виходити з ними одночасно, але вже з узгодженою (хай навіть не цілком усталеною) термінологією. У ширшому аспекті процес унормування стандартизації національних термінологій повинен переходити у загальносвітовий процес гармонізації – встановлення відношень еквівалентності між термінологіями держав у рамках одної чи кількох мов, що необхідно для кращого порозуміння на всіх рівнях міждержавних стосунків – політиці, науці, культурі, торгівлі, спорті тощо.

Згадані етапи термінологічного стандартотворення в Україні змушені були відбуватися у надто стисненому часовому режимі. Особливо важкими були перші роки становлення держави і, зокрема, створення Держстандарту України. Саме тоді у 1992 році за спільним наказом Держстандарту і Міністерства освіти України на базі Львівської політехніки був створений Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ) – ТК 19. Відтоді для розроблення українських термінологічних стандартів зразу розпочато організаційну роботу, скеровану на залучення якомога більше інженерів і вчених, представників різних регіонів України переважно з вищих навчальних закладів, Академії наук, провідних науково-дослідних інститутів та інших галузевих організацій. Завдяки самовідданій праці цих фахівців і за участі філологів-експертів став можливим безпрецедентний (всупереч світовому досвіду) факт розроблення за період з 1992–1996 рр. понад 600 Державних стандартів України на терміни та їх визначення. У цьому процесі велику помічну роль відіграли термінологічні міжнародні стандарти ISO та IEC.