21. Основні ознаки терміну.

Системність: кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінальне значення, а за межами своєї терміносистеми він може мати зовсім інше значення.

Точність: термін повинен якнайповніше й найточніше передавати зміст поняття, яке він позначає, неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями

Прагнення до однозначностіу межах своєї терміносистеми: якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів – однозначні, це зумовлено їх призначенням, але повністю усунути багатозначність не вдається.

Наявність дефініції: кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.

Кодифікація термінів – це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.

22. Основні правила бібліографічного опису джерел.

Покликання – уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання – це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Наприклад:« У сучасній науковій традиції існує кілька підходів до вивчення дискурсу як одного з найважливіших понять лінгвістики» [5, 12]

Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але готують до початку її написання.

Способи розташування: Абетковий, За типами документів, Хронологічний, За ступенем використання.

23.Особливостi конфесійного стилю.

Конфесійне мовлення - обслуговує культово-професійні потреби священнослу­жителів — дияконів, священиків, єпископів, інших ду­ховних осіб, а також (меншою мірою) парафіян, тих, хто вірить у Бога.

Лексика конфесійного стилю тематично спеціальна, стандартна, лепто незвична, особлива, чітко відмежована від лексики інших сти­лів. Лексичні особливості:

1. Центральні, основоположні: Бог, Ісус.

2. Назви служителів релігії: патріарх, митрополит.

3. Назви таїнств, елементів християнської обрядо­вості: хрещення, миропомазання.

4. Назви постів: Різдвяний піст.

5. Назви різних конфесійних реалій, понять: літургія, вівтар.

6. Деякі поняття-назви неправославних релігій: індульгенція, кірха

Граматичні (морфологічні, синтаксичні) особливості:

1. Переважання розповідних, до того ж стандартно- стійких. здебільшого синтаксично повних, простих і складних речень найрізноманітнішої будови: як він наближався до сходу з гори Оливної.

2. Синтаксична схожість початкових структур, час­то з тим самим службовим словом: А як молитися, то…;

24. Особливості наукового тексту I професійного наукового викладу.

Основна функція наукового стилю – інформативна (повідомлення, пояснення, з'ясування, обґрунтування, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ).

Основне завдання – передавання інформації.

Загальні ознаки– поняттєвість, об'єктивність, точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість, узагальнення, абстрагованість, висновки.

Мовні ознаки– усна і писемна форми, широке використання термінів та іншомовної лексики, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків, цитат, переживання складних речень.

Форма наукового стилю– монологічна.

Класифікація наукового стилю- власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний.

Науковий текст– спосіб репрезентації наукової, інформації, результат наукового дослідження.

Особливості наукового тексту

1. Відображає ту чи іншу проблему, висуває гіпотези, орієнтує на нове знання.

2. Він має раціональний характер, складається із суджень, умовиводів, побудованих за правилами логіки науки і формальної логіки;

3. Широке використання понятійного, категоріального апарату науки

Структура наукового тексту:

1. Вступна частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження.

2. Дослідна частина тексту описує дослідження і його результати.

3. Висновкова частина тексту регламентує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.