93. Співвідношення понять „конституційне право” і „державне право” у конституційному праві зарубіжних держав.

З позицій сьогодення присутність у назві терміну "конституційне" більшою мірою відповідає проблематиці, яка складає сутність та зміст даної дисципліни. Абсолютна більшість фахівців прихильна до того, що потрібно говорити про конституційне, а не про державне право¹. Термін "державне право", вважає більшість авторів, веде до того, що, з одного боку, виникає можливість значно ширше тлумачити термін "державне право", а з другого — звузити це поняття. Так, у джерелах цієї галузі права можуть міститися норми, що не стосуються конституційного права (норми фінансового, адміністративного, сімейного, цивільного та ін.). Але часто різні терміни несуть в собі один і той самий зміст. Так, у Німеччині йдеться щодо "державного права", а у більшості країн світу (США, Франції, Росії) щодо "конституційного права".

94. Структура парламентів та їх палат у зарубіжних країнах

За своєю структурою вищі представницькі органи є одно та двопалатними (бікамеральними).

Двопалатна структура парламенту властива як унітарним так і федеративним державам, проте принципи формування верхньої палати федеративної країни відмінні, порівняно з унітарною державою, що має у своєму складі верхню палату.

Нижня палата у двопалатному парламенті називається по-різному: палата представників (Австралійський Союз, США, Японію та ін.), палата депутатів (Італія, Мексика), Національна рада (Австрія); Державна Дума (Російська Федерація), Народна палата (Індія); Сейм (Польща), палата громад (Великобританія, Канада), Віче республік (Союзна Республіка Югославія), Національні збори (Франція) і т. ін.

Найбільш поширені назви верхньої палати парламенту — Сенат (Бразилія, Аргентина, Іспанія, Італія, Польща, Румунія, Франція та ін.); палата сенаторів (Мексика); палата радників (Японія); Рада штатів (Індія); палата лордів (Великобританія); Федеральна рада (Австрія); Віче громадян (Союзна Республіка Югославія); Рада Федерації (Російська Федерація

Однопалатна система парламенту є характерною для мононаціональної держави, що займає, як правило, невелику територію. Джерела її виникнення різноманітні. В одних країнах однопалатна структура парламенту була встановлена разом з утворенням незалежної держави. Так, у Болгарії після закінчення болгаро-турецької війни була прийнята Тирновська Конституція 1879 p., яка передбачала однопалатні Народні збори. Така сама структура парламенту закріплювалася конституціями (1947, 1971 pp.) та нині діючою (1991 p.).

95. Склад і структура урядів зарубіжних держав (див. Вище пит. №92)

96. Правове регулювання лобізму у зарубіжних державах

Лобізм (англ. lobbi — кулуари) — це могутній механізм безпосередньої дії (тиску) приватних і суспільних організацій на законодавчий процес і урядову політику в інтересах певної соціальної чи національної групи, підприємницької організації, партії, фірми або корпорації. Лобісти — приватні чиновники, які репрезентують інтереси окремих соціальних або національних груп, спілок, партій, фірм або корпорацій. Як правило лобісти — це у недалекому минулому професійні чиновники й політики, що мають добре налагоджені зв'язки у коридорах влади, вміють впливати на депутатів, міністрів, керівників міністерських підрозділів, щоб схилити їх до прийняття чи провалу певних законів, рішень, адміністративних актів тощо. Оскільки їхній вплив здійснюється не в залі засідань парламентаріїв чи офісах міністерств, а здебільшого у коридорах влади, то їх назвали лобістами. Американські журналісти досить влучно, як на наш погляд, назвали лобістів "групами тиску". Лобісти, дійсно, уміло "тиснуть" на представників публічної влади, чиновників держапарату, щоб вибороти необхідний для їх патронів політичний курс, державні замовлення, дешеві джерела сировини, ринки збуту продукції та ін. Одними з методів дій лобістів є організація ними відповідної кампанії через засоби масової інформації, проведення демонстрацій, маршів, пікетувань чи інших публічних акцій. Не менш дійова і така форма "тиску", як відмова у підтримці при обранні, призначенні чи просуванні у різних державних або суспільних структурах чи бізнесі. Як подяку за надану послугу лобісти можуть організувати парламентаріям та іншим впливовим особам публічну лекцію з надзвичайно щедрим гонораром за неї, безкоштовний відпочинок у фешенебельних і екзотичних місцях за рахунок зацікавлених осіб чи організацій тощо.

Інтернаціоналізація діяльності промислових і банківських угруповань, кількісне зростання ТНК зумовили посилення впливу лобістів на зовнішню політику держав, на міжнародні відносини. А розширення масштабів діяльності лобістів призвело до створення лобістських організацій, що спеціалізуються у тій чи іншій сфері. Такі організації діють професійно за замовленням.

Лобістський професіоналізм, вільна орієнтація лобістів у питаннях юриспруденції, зв'язки з ключовими фігурами законодавчої влади, управління і суду коштують вельми дорого. Інколи лобісти користуються і недозволеними методами тиску на депутатів, міністрів, спікерів палат, лідерів партійних фракцій, застосовуючи погрози, шантаж, підкуп, провокації. Це призвело до того, що багато держав встановили правове регулювання діяльності лобістів. Так, згідно з прийнятим у 1976 р. у США федеральним законом про регулювання лобізму, особи й організації лобістів зобов'язані реєструватися у клерка палати представників і секретаря Сенату і подавати їм відомості про те, на кого вони працюють, які цілі переслідують їх клієнти і які витрати зазнають на лобістські заходи. До кінця 1995 р. у Конгресі США було зареєстровано 32 тис. лобістів. Лобізм практикують не тільки підприємницькі організації, партії, великі фірми і корпорації. До послуг лобістів вдаються і багато інших організацій, проте, за будь-якими показниками лобістської роботи панівне становище посідає великий бізнес. Найбільш сильним і впливовим є лобі ВПК. На міжнародному рівні лідирує японське і сіоністське лобі.