36. Структура Конституції Великобританії

Британська Конституція існує у так званому "матеріальному значенні" і являє собою сукупність нормативно-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод, доктринальних джерел, які встановлюють права і свободи людини, визначають порядок формування і повноважень органів публічної влади, а також принципи взаємовідносин між державою, суспільством і людиною. Британська Конституція у своєму роді є унікальною за особливістю форми, структури та порядку внесення змін.

Відсутність у державі Конституції у вигляді єдиного писаного акта та, навпаки, наявність великої кількості конституційних угод дозволяють стверджувати, що Конституція є неписаною за формою і складається з таких частин:

—  статутне право;

—  прецедентне право;

—  доктринальні джерела або труди авторитетних науковців у галузі юриспруденції;

—  конституційні угоди.

До статутного права входять:

1)  так звані "історичні правові акти", що були прийняті до XX ст., але розглядаються як діюче право — Велика Хартія Вільностей 1215 p., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 року тощо;

2) парламентські закони — Акти про Парламент 1911 та 1949 років, Акт про перів 1958 та 1963 pp., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне представництво 1989 p., Акт про права людини 1998 р., Акт про Шотландський парламент 1998 р. тощо;

3)  акти делегованого законодавства, які були прийняті виконавчою владою шляхом делегування Парламентом своїх прав. До цієї групи входять акти, які видаються міністрами Корони, місцевими органами влади, публічними корпораціями.

Прецедентне право, як складова частина британської конституції, являє собою сукупність судових рішень з конституційних питань, які надалі є обов'язковими при розгляді аналогічних проблем. Водночас прецедентне право формується тільки рішеннями вищих судових інстанцій — Палати лордів і Верховного суду, який складається з трьох самостійних судових установ: Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. На сучасному етапі сфера дії прецедентного права досить обмежена. Як правило, це право регулює питання, що стосуються привілеїв Корони. Необхідно зауважити, що сьогодні все більше судових рішень отримують статутне оформлення. Так, наприклад, до 2000 р. прецедентне право регулювало значну частину інституту прав людини. Однак 1998 р. Королевою був промульгований Акт про права людини (набрав чинності 2000 p.), який імплементував Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод до національного права та гарантував судовий захист прав і свобод, встановлених зазначеною Конвенцією.

Конституційні угоди складають важливу частину неписаної британської Конституції. Вони регулюють дуже широке коло суспільних відносин, що пов'язані з процесом здійснення державної влади. Це відносини між Монархом, законодавчою та виконавчою владою, між членами уряду; між палатами Парламенту.

Щодо специфіки структури британської Конституції, то вона полягає в її несистематизованості. У зв'язку з тим, що конституція складається з різнорідних за формою, сутністю і змістом складових частин та не має чіткої класичної структури (преамбула, основна частина, заключні та перехідні положення), її можна віднести до групи некодифікованих конституцій.