34. Конституційно-правовий статус парламенту Польської Республіки

Законодавчу владу в Республіці Польща здійснюють Сейм і Сенат.

Сейм контролює діяльність Ради Міністрів в межах, передбачених Конституцією і законами.

Сейм складається з 460 депутатів. Вибори до Сейму є загальними, рівними, прямими, пропорційними і відбуваються таємним голосуванням.

Сенат складається із 100 сенаторів. Вибори до Сенату є загальними, прямими; проводяться таємним голосуванням.

Конституція передбачає можливість функціонування Національних зборів (ст. 114). Це спільне засідання Сейму та Сенату, яке відбувається під головуванням Маршала Сейму, в його відсутність — Маршала Сенату. Національні збори приймають присягу Президента Республіки перед зайняттям ним посади (ст. 130); заслуховують звернення Президента (ст. 144 п. 8), визначають стійку нездатність Президента Республіки виконувати свої функції внаслідок стану здоров'я (ст. 131 п.4), а також можуть схвалити рішення про притягнення Президента до відповідальності за порушення Конституції, закону. За ці дії Президент несе відповідальність перед Державним Трибуналом.

Національні збори прийняли тепер діючу Конституцію.

Компетенція Сейму закріплена, головнім чином, Конституцією 1997 року та іншими нормативними актами, в тому числі Регламентом Сейму.

Вона є основним критерієм для визначення правового положення і ролі Сейму в державному та політичному житті, його взаємовідносин з іншими державними органами.

До компетенції Сейму належить затвердження програми діяльності уряду і винесення йому вотуму довіри, контроль за його діяльністю; утворення Конституційного трибуналу, Державного трибуналу, Найвищої Палати контролю, обрання Уповноваженого з прав громадян. Він виконує також ряд зовнішньополітичних функцій.

Сейм від імені Республіки Польщі приймає рішення про стан війни і укладення миру.

Сейм може приймати постанову про стан війни тільки в разі збройного нападу на територію Республіки Польща або в разі необхідності виконання міжнародних договорів про сумісну оборону від агресії. Якщо Сейм не може зібратися на засідання, рішення про стан війни приймає Президент Республіки.

Головною функцією Сейму є законодавство. Він приймає Конституцію, конституційні закони (разом із Сенатом та Президентом), постанови.

Конституція широко, без будь-яких обмежень (які є, наприклад, в конституціях Франції, США, Австрії та Болгарії), закріплює повноваження Сейму в законодавчій галузі. "Сейм, — говориться у ст.120 Конституції, — приймає закони більшістю голосів у присутності не менш як половини загальної кількості депутатів, якщо Конституція не передбачає іншого". Так само Сейм приймає постанови, коли закон чи постанова Сейму не передбачає іншого.

Право законодавчої ініціативи, тобто право на внесення пропозиції про прийняття нового закону або внесення змін у чинний закон, яку обов'язково повинен розглянути Сейм, мають, відповідно до ст. 113 Конституції, депутати, Сенат, Президент та Рада Міністрів.

35. Конституційно-правовий статус монарха (на одному із прикладів Великобританії, Іспанії).

Конституція Великобританії встановлює монархічну форму правління. Хоча Монарх входить до складу Парламенту, в англійській правовій доктрині прийнято ставити главу держави на перше місце у системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви. У зв'язку з тим, що Монарх — фігура політично нейтральна, він виступає як гарант стабільності у державі та суспільстві. Згідно з Актом про престоло-наслідування 1701 р., у Великобританії діє кастильська система престолонаслідування, яка передбачає, що королівський трон передається за спадщиною старшому сину колишнього Монарха, а якщо синів немає, то старшій доньці: З 1952 р. трон займає Єлизавета II — 42-й Монарх Великобританії та шоста у британській історії Королева. Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, відповідно до конституційної угоди, Монарх "царствує, але не править". Королівські прерогативи не походять від Парламенту і поділяються на особисті та політичні. До особистих прерогатив відносять:

—  право на атрибути монаршої влади (корона, мантія, трон, скіпетр і держава, титул);

—  право на утримання за рахунок державного бюджету за цивільним листом, який нараховує близько 8 млн фунтів стерлінгів;

—  право мати королівський двір і власність;

—  право на королівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому в юридичній літературі їх прийнято називати "сплячими прерогативами". На сучасному етапі Монарх використовує такі прерогативи за порадою з Прем'єр-міністром і Урядом. Водночас за надзвичайних умов Монарх має можливість користуватися політичними прерогативами у повному обсязі. Наприклад, з метою збереження стабільності у державі та суспільстві після виборів до Парламенту Єлизавета II 1974 р. сформувала лейбористський Уряд, хоча ця партія не мала явної переваги у Палаті громад.

У зв'язку з тим, що політичні прерогативи досить широкі, їх поділяють на повноваження у сфері внутрішньої та зовнішньої політики. У галузі внутрішньої політики існують такі королівські прерогативи:

а) у сфері управління — право формувати уряд, керували збройними силами, управляти власністю Корони тощо; ⁽ б) у судовій галузі прерогатива Монарха базується на принципі "Монарх — джерело справедливості", тому британське правосуддя здійснюється від імені Монарха;

в)   у законодавчій сфері — право абсолютного вето (з 1707 р. Монарх не користується цим правом); право скликати Парламент та розпускати Палату громад; право відкривати чергову сесію Парламенту;

г)  у галузі зовнішньої політики королівські прерогативи полягають у тому, що Монарх є главою Британської Співдружності, оголошує війну та укладає мир, укладає міжнародні угоди, визнає зарубіжні держави тощо.