Конституційне право зарубіжних країн

Питання на екзамен:

1. Наука конституційного права зарубіжних держав (предмет, методи, джерела)

Наука конституційного права є єдиною юридичною галузевою нау­кою, проте предмет її подвійний. Предмет цієї науки становить, по-пер­ше, відповідна галузь національної правової системи, по-друге, галузі конституційного права зарубіжних країн. Наука вивчає конкретний зміст галузі (галузей) конституційного пра­ва, її окремих інститутів і норм, на підставі чого визначаються зако­номірності розвитку самої галузі. До кола питань цієї науки входить також реалізація конституційно-правових норм, її предмет охоплює механізм дії таких норм. Іншими словами, предмет науки конституційного права стано­вить не тільки нормативний матеріал, а й державна практика, що існує на його основі і навіть склалася поза сфе­рою юридичної регламентації.

Наука конституційного права, як і кожна юридична наука, має свої специфічні методи дослідження. За умов необхідності вивчення відповідних галузей права великої кількості країн майже універсального значення набу­ває порівняльно-правовий (компаративний) метод. Використання цього ме­тоду створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного досліджен­ня галузей конституційного права окремих країн, так і для визначення за­гальних закономірностей розвитку теорії і практики зарубіжного консти­туціоналізму в цілому.

 

Важливу роль у вивченні конституційного права відіграють систем­ний і структурно-функціональний методи. Конституційно-правові інсти­тути утворюють певну систему, в рамках якої кожний з них займає своє місце, і всі вони взаємодіють. Системний метод допомагає визначити місце і роль кожного з державних інститутів у механізмі здійснення влади. Вод­ночас на основі цього методу можна дослідити державний механізм як ціле, що, в свою чергу, розширює уявлення про його окремі ланки.

 

Структурно-функціональний метод також сприяє глибшому вивчен­ню змісту галузі конституційного права та її конкретних інститутів. Відповідна характеристика державних органів розкриває не лише консти­туційні повноваження, а й зміст владної діяльності цих органів, їхні ре­альні функції. Тільки за допомогою структурно-функціонального методу можна з'ясувати фактичне співвідношення органів законодавчої і виконав­чої влади у конкретній країні, справжню компетенцію уряду тощо. В цілому структурно-функціональний  метод  допомагає  визначити,  наскільки теорія тієї чи іншої конституційної системи відповідає її практиці.

Джерела конституційного права.

Під джерелами конституційного права слід розуміти відповідні нормативні акти.

Основоположними джерелами конституційного права зарубіжних країн, які містять вихідні нормативні приписи, є конституції. Як правило, вони закріплюють лише головні правові принципи і важливі нормативні установлення в кардинальних сферах життєдіяльності суспільства: правовий статус громадян, систему та повноваження органів державної влади, основні принципи виборчої системи та виборчого права тощо. Причому конституції інколи залучають лише загальні приписи і не торкаються деяких нагальних проблем у сфері державного життя, тим самим залишаючи їх вирішення на розсуд уряду чи адміністрації.

Іншу групу джерел зарубіжного конституційного права утворюють законодавчі акти, що поєднують у собі органічні та парламентські закони.

Важливе значення в системі джерел конституційного права зарубіжних країн мають підзаконні нормативні акти. До цієї групи належать нормативні акти глав держав та уряду:

У багатьох зарубіжних країнах джерелом конституційного права є правовий звичай. Це норми, які складалися у практиці здійснення державної влади, відігравали роль прецеденту, але не дістали законодавчого або судового закріплення. Не можна не звернути уваги на специфічну форму звичаєвого права, яке містить окремі норми конституційного права. До них належать два джерела: Біблія — основа канонічного права — та Коран, що визначає загальний зміст мусульманського права.

Джерелами конституційного права є також правотлумачні акти, що офіційно роз'яснюють відповідні приписи конституції та конституційних законів. Ця форма джерела права, поширена в англосаксонських державах. Тлумачення закону здійснюється або главою держави, або судами. Предметом тлумачення є як окремі статті конституції, так і приписи конституційних Законів.

Предмет конституційного права зарубіжних країн.

До предмета конституційного права слід вважати належними ті відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв'язків «держава - особа» і «особа - держава», тобто в самій сфері державного владарювання. Однією з найважливіших особливостей цих відносин є те, що суб'єктом переважної більшості з них прямо чи опосередковано виступає держава. Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами вла­дарювання. Таке визначення предмета конституційного права відмежовує цю галузь від решти публічно-правових галузей. Так, предмет адміністра­тивного права також становлять відносини державного владарювання. Але ці відносини не мають безпосередньо політичного характеру.

 

До предмета конституційного права належить і частина суспільних відносин, які слід визначити як соціально-політичні відносини владарю­вання. Вони виникають у структурі зв'язків «суспільство - держава - особа» і відображають загальну природу політики, лінії її взаємозв'язків з економічною організацією суспільства і звичайно не регулюються консти­туційним правом. Сказане передусім характерне для країн з так званими старими конституціями, тобто прийнятими у XVIII-XIX ст.ст. Проте і в країнах, де конституції були прийняті після другої світової війни, також здебільшого не пішли далі встановлення загальних положень соціально-політичного характеру і широко не регулюють відносини, безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства.