Фрідріх Дюрренматт

(1921-1990)

Швейцарський письменник Фрідріх Дюрренматт народився в сім’ї сільського пастора у Конольфінгені (кантон Берн). Мати Дюрренматта – дочка заможного фермера. Коли у 1964 році письменник побував у Радянському Союзі (з нагоди святкування 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка), він у одному з своїх виступів не без іронії пояснював похмурі сторони своєї творчості: смерть була звичним явищем його дитинства, адже у приході постійно когось ховали і відспівували. Освіту Дюрренматт отримав у двох швейцарських університетах – Цюріхському і Базельському. Студентом він вивчає філософію і теологію, філологічні і природничі науки, займається живописом.

Закінчивши університетський курс, Дюрренматт працює художником-гравером, тоді ж він починає писати. Ранні оповідання письменника були створені у роки Другої світової війни і були наповнені похмурими фарбами, містикою, відчуттям жаху і порожнечі. Деякі з них за сюжетами й образами нагадують твори Ф.Кафки. Книга перших оповідань Дюрренматта “Місто” вийшла у 1952 році. Таку ж назву мав і незавершений роман письменника.

Відголосками війни сповнені і перші дві п’єси Дюрренматта – “Бо сказано...” (1947) і “Сліпий” (1948). Обидві змальовують переломні історичні епохи. Дія першої з них відбувається в Німеччині ХУІ століття і присвячена тодішнім релігійним суперечкам. Друга ж, як і драма Брехта “Матінка Кураж та її діти”, була присвячена часам Тридцятирічної війни. У 1949 році Дюрренматт пише “неісторичну історичну комедію” “Ромул Великий”, дія якої віднесена до У століття н.е. Головний герой п’єси – історична особа, однак драматург поводиться із історичними фактами вельми вільно. Він пародіює як античні й класичні п’єси (трагедії Шекспіра, Корнеля), присвячені героям і правителям, так і сучасні політичні “драми”. Ромул Дюрренматта розуміє, що колись великій Римській імперії приходить кінець, і він сам жадає її загибелі. Добрий імператор не бажає вести державні справи: замість них він ... розводить курей. Наприкінці комедії виявляється, що головний супротивник Ромула – германський вождь Одоакр також займається розведенням курей і ненавидить агресію. У 1950 році Дюрренматт створює нову комедію – “Шлюб пана Міссісіпі”, близьку поетиці й проблематиці театру абсурду. Її головним героєм був граф Юбелое, своєрідний Дон-Кіхот, здатний лише на безкорисливе, але смішне кохання.

У 1950-і роки Дюрренматт створює низку детективних романів: “Суддя та його кат” (1951), “Обіцянка” (1958) та ін. В це десятиліття він створює свої найкращі драми - “Ангел приходить у Вавілон” (1953) ,“Геркулес та Авгієви конюшні” (1954), “Граємо Стріндберга” (1955), “Гостина старої дами” (1956), “Аварія” (1956), “Франк V”, (1959), “Фізики” (1960). Чимало розмірковує Дюрренматта і над проблемами театру й драматургії (стаття “Нотатки про комедію”, 1952, книга “Проблеми театру”, 1955, “Промова про Шіллера”, 1959). Швейцарський письменник стає лауреатом багатьох міжнародних літературних премій – Мольєрівської (1957), Шіллерівської (1958), Бюхнерівської (1988) та ін.

• Фізики (1960). Однією з найвідоміших комедій Дюрренматта була п’єса “Фізики”, яка обійшла театри всього світу. Її дія відбувається у психіатрічній клініці, причому драматург дотримується в ній усіх трьох класичних єдностей: часу, місця й дії. “Дії, що розгортається серед божевільних, личить тільки класична форма”, - із гіркою насмішкою зауважує автор У “привелійованій” клініці пацієнтами скоєно вбивства медичних сестер. Одним з них є фізик-атомщик, що вважає себе Ейнштейном. Другий називає себе Ньютоном. Поряд з божевільними “Ейнштейном” і “Ньютоном” тут знаходиться і цілком здорова людина. Це фізик Мебіус, який колись подавав надії стати найвидатнішим вченим “всіх часів і народів”. Однак він прийшов до думки, що світ втратив розум і виправити його неможливо. Тому він добровільно запирає себе у божевільні. Мебіус вважає, що досягнення науки перетворюються на злочини. А значить слід надягти маску божевільного і не брати участь у цьому “прогресі”. “Борг генія, - каже Мебіус, - залишатися невизнаним”. “Або ми залишимось у божевільні, або божевільнею стане світ. Або ми назавжди зникнемо з пам’яті людства, або зникне саме людство”, - каже він.

Проте сюжет цієї комедії, яку Дюрренматт називає “пародією на трагедію”, має незвичайний поворот. Хазяйка клініки, лікар-психіатр Матільда фон Цанд, як виявляється, є главою могутнього воєнного концерну. Довги роки вона перезнімала записи Мебіуса, і тепер його відкриття й долі людства – в її руках.

Своєю проблематикою “Фізики” перегукуються з драмою Брехта “Життя Галілея”, в якій видатний вчений, подібно Мебіусу, не бореться, а відступає. Трагічна комедія Дюрренматта примушує також пригадати вислів головного героя роману Т.Манна “Доктор Фаустус”: людство не доросло до тих одкровень, яке йому може дати геній. Сам Дюрренматт писав стосовно комедії “Фізики”: “Будь-яка спроба одиночки вирішити для себе те, що с тосується всіх, приречена на провал”.

У наступні роки письменник створює комедії “Метеор” (1966), “Портрет планети” (1970), “Відстрочка” (1977), “Ванна” (1980), “Ахтерлоо” (1983), повісті “Падіння” (1971) і “Зимова війна в Тибеті” (1981), роман “Правосуддя” (1985), новелу “Доручення” (1986). Загалом же твори Дюрренматта різних жанрів склали 30 томів.

Ф.Дюрренматт зауважив одного разу, що “парадокс – феномен сьогоднішнього мислення. Сьогоднішня драматургія – драматургія парадоксів”. Це визначення цілком можна застосувати і до його власних п’єс. У них парадокс – не просто дотепна гра, а засіб наблизитися до болючих проблем сучасної епохи. “У парадоксальному, - відзначав швейцарський драматург, - виявляється дійсність”.

Дюрренматт писав комедії. Він вважав, що лише цей драматичний жанр можливий у театрі ХХ сторіччя (“сьогодні нам личить тільки комедія”), обгрунтовуючи неможливість створення трагедії в сучасній літературі відсутністю справді трагічного героя (“розклад нашого століття, що танцює останній танець білої раси, не знає ні винних, ні відповідальних”). Саме комедії можуть адекватно відобразити сучасну дійсність. Але Дюрренматтові комедії трагічні, вони наближаються до жанру трагікомедії чи трагіфарсу. Недаремно він говорив, що комедія – це “своєрідна форма вираженні відчаю”. “Комедія – пастка для глядача, - зазначав Дюрренматт. – В комедії можна висловити те, чого не висловиш в іншому жанрі. Я з хитрощами підвожу глядача до серйозних роздумів”.

• Гостина старої дами (1956). Найвідомішою п’єсою Дюрренматта є “Гостина старої дами”. Прикметно, що автор визначив її жанр як “трагічну комедію”. Основу її змісту складає гріхопадіння мешканців вигаданого провінційного містечка Гюллен. Сюди, до свого рідного міста, після сорока рока років відсутності прибуває “стара дама” Клер Цаханасян, найзаможніша жінка світу. Вона має мету реалізувати план помсти. Колись вона, юна Клер Вешер, дочка бідного кам’янщика, і молодий Альфред Ілль кохали одне одного. Вона чекала від нього дитину. Але любов була розчавлена: Альфред одружився з іншою – дочкою заможного крамаря. Дитина померла через рік у притулку, а Клер стала проституткою. В одному з притонів вона зустріла старого банкіра Цаханасяна, який одружився з нею. Після його смерті Клер успадкувала його величезні кошти і перетворилася на справжню володарку світу. І ось, прибувши в Гюллен, пропонує мешканцям міста, - захудалого міста, де все майно давно закладено, де єдиний завод багато років простоює, а повз вокзалу не зупиняючись мчать потяги, - мільярд за ... вбивство Альфреда Ілля.

Ця жахлива пропозиція викликає обурення у гюлленців. “Ми поки ще живемо в Європі, - говорить мер. – Ми ще не стали язичниками... Ми краще житимемо бідними, ніж заплямованими кров’ю”. І кожен городянин спочатку проявляє благородні пориви... Але поступово один з мешканців Гюллена з’являється у нових жовтих черевиках, другий палить дорогу сигару, а ставлення до Альфреда Ілля змінюється, починаючи з членів його сім’ї, котрі від співчуття переходять до роздратування. І ось уже старий міський вчитель говорить Іллю: “Я скажу вам.. дуже важливу річ. Вас уб’ють. Я знаю це з самого початку. І ви теж знаєте це давно, хоча жодна людина в Гюллені не хоче цьому вірити. Занадто великою є спокуса, занадто безвихідними є наші злидні”... Через деякий час цей самий вчитель, посилаючись на античних класиків, обгрунтовує необхідність убивства на урочистих зборах гюлленців.

П’єса Дюрренматта гротескна. Гротескна сама стара Клер Цаханасян, якій щоранку пригвинчують протези (“Ось я і змонтована!”), гротескні її чоловіки № 7 , № 8 і № 9, що послідовно змінюють один одного, гротескна її свита, що складається з маріонеточних Кобі і Лобі, Робі і Тобі, Мобі і Бобі. Однак гротеск не тільки комічний, але й трагічний. Сам драматург зазначав, що гротеск – це “образ безобразного, обличчя безликого світу”. Він наголошува на тому, що “трагічне й комічне часто змикаються”, як на сцені, так і в житті, а гротеск здебільшого є трагікомічним.

У п’єсі Дюрренматта у гротескній формі вирішується зовсім не комічна тема механічного світу. Гроші, що надають владу не лише над земними благами, але й владу вбивати, перетворили нещасливу дівчину на таку собі криваву язичницьку богиню, що вимагає і прймає людські жертви. Влада грошей зробила мирних гюлленців зрадниками і катами, вона перетворила прокурора на лакея Бобі, гангстерів-бойовиків – на покірних носіїв паланкіну мільйонерши, а колишніх приятелів Ілля – на сліпих євнухів Кобі і Лобі. Цаханасян перетворює людей на механічних іграшок, на роботів, що виконують лише потрібні для їх володарки функції. Так, вона купує собі “для представництва” чоловіків. Це люди різних професій і національностей, але відрізняються лише номерами. Дюрренматт вказує, що усіх трьох може грати один актор. Клара немов “заводить” ляльку, і та починає рухатись. Ось як вона демонструє Альфреду свого нового чоловіка:

Клара. Підійди, Мобі, привітайся...

Сьомий чоловік кланяється.

Клара. Ну-мо, замислися, Мобі.

Сьомий чоловік замислюється.

Клара. Сильніше! Сильніше!

Сьомий чоловік сильніше нахмурює лоба.

У фіналі трагічної комедії Дюрренматт ми бачимою як у безликих роботів перетворилися усі гюлленці. Вони втрачають свою індивідуальність і людське обличчя, промовляють лише стандартні фрази і кліше. У сцені вбиства Альфреда Ілля більше немає Бургомістра, Священика, Вчителя, а є безликий колектив, машина для вбивства. Тільки Ілль, що вступає в утворений громадянами коридор, щоб убити його “всім разом”, - залишається живою людиною. Тема автоматизації людини і суспільства зближує п’єсу Дюрренматта з творами театру абсурду, насамперед – з трагіфарсами Ежена Йонеско.

“Гостина старої дами” – чудовий зразок дослідження суспільної психології. На зміну поширеній приказці “не у грошах щастя” приходить твердження “ми не можемо терпіти серед нас злочинця”. Процедуру перших гюлленських зборів, які одностайно відкинули страшну пропозицію, повторює хід других із протилежним рішенням. Отже, “трагічна комедія” Дюрренматта – не просто фантатсичний гротеск. Вона присвячена поширеному в реальності ХХ століття явищу – здатності людей, натовпу змінювати під пресом обставин свої переконання. “Гостина старої дами” – притча, яку можна тлумачити і як антифашистський твір, і ширше. Для драматурга важливим було з’ясувати , за словами Н. Павлової, “саму здатність людей приймати злочин за норму, розкрити соціальну психологію, що пояснює інертність або пряме сприяння злу”. П’єса Дюрренматта доводить загибельність для людей їх бадужості, егоїзму, ницості. Адже, як говорить у творі вчитель, одного прекрасного дня у місті може з’явитися ще якась “стара дама” і тоді розплачуватись доведеться не тільки Альфреду Іллю.

За часів перебудови відомий актор і режисер Михайло Козаков зняв за п’єсою Ф.Дюрренматта фільм “Візит дами”. Ролі Цаханасян та Ілля виконували не менш відомі актори Катерина Васильєва і Валентин Гафт.

Запитання і завдання:

• Охарактеризуйте творчий шлях Ф.Дюрренматта.

• Чому Дюрренматт вважав, що лише комедія “личить” ХХ століттю?

• Дюрренматт назвав парадокс феноменом сьогоднішнього мислення. Чи можна сказати, що драматургія Дюрренматта – це драматургія парадоксу?

• Чому герой п’єси “Фізики” Мебіус стає добровільним затворником психіатрічної лікарні? Чи погоджуєтесь ви з його втечею від світу?

• Чому Дюрренматт назвав свою п’єсу “Гостина старої дами” “трагічною комедією”?

• Як у п’єсі “Гостина старої дами” замльована влада грошей? Чи випавданою є метаморфоза, яка відбувається в душах мешканців Гюллена?

• Чи можна, на вашу думку, назвати цю п’єсу притчею?

• Охарактеризуйте образи головних героїв “Гостини старої дами” – Клер Цаханасян і Альфреда Ілля.

• Рекомендована література. Затонский Д.В. Театр Фриша и Дюрренматта // Затонский Д.В. Зеркала искусства. – М.,1975; Затонський Д.В. Дюрренматт і детективи // Затонський Д.В. Шлях через ХХ століття. – К.,1978; Павлова Н.С. Фридрих Дюрренматт. – М.,1967; Павлова Н.С. Концепция современной пьесы в творчестве Дюрренматта // Литература Швейцарии. – М.,1969; Павлова Н.С., Седельник В.Д. Швейцарские варианты: Литературные портреты. – М.,1990.