Габріель Гарсіа Маркес

(нар. 1928 р.)

Про цього письменника нині у світі написано стільки, що обсяг цього написаного у кілька разів перевищує обсяг його власного творчого спадку. «Його книги осяяні іскристою іронією та вірою в те, що людські цінності нетлінні. У свіоїй творчості Гарсіа Маркес заглиблювався в суть не лише латиноамериканця, але й будь-якої іншої людини» (Р.Макмаррі). Г.Г.Маркес – це один з найвідоміших письменників сучасності, найяскравіший представник літератури “магічного реалізму”. Він народився 6 березня 1928 р. в провінційному колумбійському містечку Аракатака. Серед головних чинників та життєвих обставин, що визначили майбутній світогляд та коло творчих інтересів, сам письменник пізніше назве благодійний вплив материних батьків, в родині яких він виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеним оповідачем; дідусь Ніколас, полковник у відставці, ветеран громадянської війни 1899-1903 рр. – був мужньою і доброзичливою людиною) а також фантастичну атмосферу місцевості, де він жив, історія та побут якої були овіяні численними міфами та легендами.

Початкову освіту Маркес здобув в єзуїтському інтернаті, а в 1946 р. вступив на юридичний факультет Боготського університету. З кінця 40-х років Маркес пробує свої сили у журналістиці, працює репортером в Картахені (1948-1952), пізніше в Боготі, а з 1955 р. як кореспондент газети “Ель Еспектадор” працює у Європі (Рим, Париж). З 1961 р. Маркес мешкає в Мексиці, де спочатку заробляє на прожиття сценаріями та журнальними статтями, а після того, як здобувають успіх його художні твори, усі творчі сили віддає літературно-художній діяльності. Серед тих, хто найбільшою мірою вплинув на формування Маркеса як письменника, були Фолкнер (і саме його літературне графство Йокнапатофа, аналогії до якого в творчості Маркеса можна знайти у його казковому міфі про Макондо), В.Вульф, А.Камю, Е.Хемінгуей та інші.

Перші літературні спроби Маркеса відносяться ще до часів його навчання у інтернаті, де він пробує писати вірші. Вдруге Маркес звертається до літератури з середини 40-х років, поєднуючи свої творчі пошуки з журналістикою. Втім, надто серйозно до своїх тодішніх занять літературою Маркес ще не ставився, жартома зазначаючи, що свої перші оповідання написав виключно з метою розвіяти скепсис критика і романіста Саламеа Борди щодо спроможності молодого колумбійського покоління висунути із своїх рядів власних письменників. Перші художні публікації Маркеса дійсно не були вдалими. Це насамперед стосується першої його повісті “Опале листя”(1951), в якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку.Оповідь у творі ведеться від особи дванадцятирічного хлопчика, відсторонений погляд на життя якого немовби співставляється з світобаченням інших персонажів. Цей твір був знаменний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчості Маркеса, а саме – тему самотності, відчуженості людини у світі.Тема самотності в «Опалому листі» розкривається у зв’язку з долею зайшлого лікаря, який оселився у Макондо. В своїх стосунках з мешканцями селища він приречений на цілковиту самотність і врешті решт вдається до самогубства. Вже у цій повісті в повній мірі виявили себе риси магічного реалізму, притаманного творчості Маркеса у цілому. Повість отримала негативні відзиви у критиці, після чого Маркес відчув деяке охолодження до літератури і знову переключив свою увагу на журналістику. Подальша письменницька кар’єра Маркеса також не була рівною і зазнавала як успіхів, так і тимчасових відступів. Оджне з його оповідань 1955 р. “Якось після суботи” отримало національну премію Колумбії. На хвилі цього визнання в 1959 р. з’являється його збірка оповідань “Похорон великої Мами”, а в 1966 р. роман “Лиха година”, за який він отримав престижну літературну премію і контракт з одним із аргентінських видавництв на майбутні твори. Характеризуючи ці твори, Ю.Покальчук пише: «Лиха година» написана в суворо реалістичній ма­нері, сказати б традиційній, якби не гротескність образів і ситуацій, що доводяться автором до граничних з нереальним, але не виходять за рамки реальності. При всьому тому атмосфера повісті химерна, таємнича, насторожена. Як і в попередніх творах читач відчуває — щось відбувається, щось велике і незвичайне. /…/ Виразна і сама назва повісті «Лиха година», що свідчить про спрямування твору, ставлення автора до описуваної ним дійсності. Теми людської розділеності, відчуження людини від людини, від суспільства присвячені й оповідання Гарсіа Маркеса із збірки «Похорони Великої Мами». Доброта і співчутливість не тільки не можуть вижити в людині, що існує в соціальне несправедливому суспільстві,— саме вони й караються. І тому найменші вияви поряд­ності виступають тут протиприродними. Гарсіа Маркес і в оповіданнях широко користується гротеском, умовно кажучи, крупним планом подає дрібні деталі з життя того або іншого персонажа, подеколи здрібнюючи, на перший погляд, оповідь, а по суті ство­рюючи відповідний настрій, саме оту атмосферу, що й захоплює, і заворожує читача. Сама реальність, з якої черпає свій матеріал Гарсіа Маркес, в чомусь у нього вже майже казкова, міфічна у своїх гротескних проявах. Самодержавна правителька всього Макондо Вели­ка Мама (оповідання «Похорон Великої Мами») об'єд­нала під своєю владою незчисленні маєтки і безліч родичів, слуг і челядників, що давно вже очікували її смерті. Але смерть в оповіданні не має забарвлення трагічності. Смерть тут поруч з народженням живого, смерть же Великої Мами — це і звільнення багатьох людей від рабської залежності, початок нового життя, нової ери в Макондо”. Незважаючи на очевидні літературні успіхи Маркеса його повість “Полковникові ніхто не пише”(1958), яка пізніше була визнана однією з найкращих в творчому доробку письменника, на той час залишиться практично непоміченою. Справжня письменницька слава приходить до Маркеса в 1967 р., коли з’являється його роман “Сто років самотності”, що мав приголомшуючий успіх і ставився критикою за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд з сервантівським “Дон Кіхотом”. В навіяному біографічними і, зокрема, образами дитинства письменника, а також історичним контекстом життя країни романі змальовані шість поколінь роду Буендіа – від його заснування і до повного виродження. Причиною цього виродження стає його замкнутість, ізольованість від часу та проблем, якими живуть інші люди, а в більш глибокій смисловій перспективі роману вимирання роду Буендіа символічно знаменує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає основною запорукою виживання і розвитку. Саме у зв’язку з романом Маркеса “Сто років самотності” чи не вперше з’являється й термін “магічний реалізм”, який критика з того часу почала широко застосовувати щодо як творів самого Маркеса, так і інших латиноамериканських прозаїків. В перспективі творчості самого Маркеса роман “Сто років самотності” став найбільш значним і глибоким розкриттям однієї з центральних його тем самотності й відчуженості людини (варіації цієї теми містяться й у інших творах Маркеса: “Полковникові ніхто не пише”, “Лиха година”, “Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь”, “Кохання під час чуми”, “Похорони великої Мами” та інш.).

Ще одна магістральна тема творчості Маркеса – це проблема влади, її філософського та психологічного обгрунтування та причин її переродження у некеровану законами і мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через багато творів письменника, з яких в першу чергу слід назвати збірку "Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жарстоку бабку"”1972), роман "Генерал в лабіринті”1989) і особливо головний, за визначенням самого письменника, його роман "Осінь патріарха"(1975). Визначний внесок письменника у розвиток латиноамериканської літератури ХХ ст. був відмічений в 1982 р. Нобелівською премією: “за романи та оповідання, в яких фантазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту”. До основних стильових рис Маркеса відносять взаємопроникнення елементів реальності та фантастики, поєднання філософських здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та образами індіанської, негритянської та іспанської міфології, експресивний метафоризм, важіння до символічних узагальнень та притчової манери оповіді, лаконізм та "снайперська точність мовлення". Багато з цих рис знаходимо у одному з кращих оповідань Маркеса “Стариган з крилами”, що увійшло до збірки “Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорстоку бабку”(1972).

• Стариган з крилами (1972). Фабулу оповідання складає розповідь про те, як одного разу після бурі рибалка Пелайо та його дружина Елісенда знайшли на березі моря якогось старого брудного чоловіка, який, на перший погляд, нічим не відрізнявся від звичайної літньої людини, якби не пара великих крил, що були у нього за спиною. Дивний незнайомець намагався вибратись із багнюки, але важкі крила заважали йому, і він остаточно знесилів. Пелайо спочатку сприйняв його за мореплавця, але сусідка пояснила йому, що це янгол, якого, очевидно, було послано за маленькою хворою дитиною і який, через старість, не втримався під дощем і впав на землю. Янгола помістили до хліву, де він жив разом з курами, годуючись залишками їжі і стійко терплячи усі негаразди та людські образи. Дитина не почувалася більше хворою, і Пелайо хотів було відпустити янгола, але, помітивши, що незвичайна істота викликає інтерес у сельчан, вирішив підзаробити на янголі, показуючи його за гроші. Втім, люди швидко втратили інтерес до незвичайного старого, оскільки в селищі з’явився атракціон з жінкою-павуком, подивитсь на яку коштувало дешевше і, крім того, вона охоче відповідала на усі запитання, тоді як янгол лише мурмотів щось незрозуміле і не реагував на прохання і дії людей. Дуже швидко про янгола забули, а в очах Пелайо і Елісенди він перетворився на перешкоду, адже не приносив більше заробітку. Старий був дуже хворим, лікар, який оглянув його, висловив переконання, що жити йому залишилось недовго, але, всупереч його припущенням, янгол поступово почав відроджуватись до життя, і одного ранку, злетівши в небо, він залишив світ людей.

Художній світ оповідання Маркеса побудований на поєднанні елементів реального (буденний побут і психологія мешканців невеличкого рибальського селища) і фантастичного (образи янгола та жінки-павука), при цьому фантастичне мешканцями селища сприймається як щось цілком реальне, земне. Більше того, лікар, який оглянув янгола і знайшов, що його крила є надзвичайно органічним продовженням тіла, навіть здивувався, чому таких крил немає у решти людей. Письменник, проте, не має наміру акцентувати увагу читача на подібних логічних парадоксах і не ставить за мету поміняти місцями реальний і уявний світи. Фантастичне в оповіданні Маркеса спрямоване на підкреслення і загострення тих духовних, моральних аномалій, які визначають реалії і саме існування значної частини людства. Тому фантастичне в оповіданні письменника виконує функцію своєрідного філософського гротеску, який збільшує і доводить майже до абсурду картину духовної безкрилості і моральної ницісті людини, що замкнулася в колі вузькоегоїстичних матеріальних інтересів і грубих тілесних задоволень. Фабула оповідання фактично стилізована під біблійну ситуацію: появу перед людьми Божого вісника, адже “янгол” з грецького – це і є вісник, посланий Богом до людей. Можна гадати, з яких причин він був посланий на землю, але головне не в цьому, а в тому, що люди навіть не намагалися цього зрозуміти. Поява Божого вісника завжди вважалась найбільшим, найсокровеннішим ДИВОМ з можливих проявів ірреального буття, але для героїв Маркеса це навіть не диво, а звичайний стариган, от хіба що з крилами, втім поява жінки-павука своєю дивовижністю відразу затьмарює в їхніх очах постать янгола. Ці люди живуть і мислять лише тілесними і матеріальними уявленнями, і старий, що так нагадує звичайну стару і безпорадну людину, яка до того ж безсильна задовольнити їх прагнення, зв’язані з розвагами і спробами зцілення, втрачає в їхніх очах будь-яку цінність. Так письменник підводить читача до логічного парадоксу: янгол, що уособолює світ вищих моральних цінностей і духовних орієнтирів людства, виявляється зайвим в світі людей. Чи не тому у нього такі важкі крила? (на цій якості крил янгола письменник неодноразово акцентує увагу читача). Ситуація, що виникла, нагадує описувану в “Братах Карамазових” Достоєвського “Легенду про Великого Інквізитора”, який цинічно намагається переконати Христа, що у світі, яикй живе його ім’ям, напсравді для нього немає місця. Оповідання Маркеса, таким чином, переростає масштаб зображуваного безпосередньо і перетворюється на морально-філософську притчу, в якому маленьке рибальське селище постає моделлю усього людства, що втратило крила, тобто високі духовні ідеали і справжні моральні орієнтири. Втім, фінал оповідання якщо й не сприймається як беззаперечно оптимістичний, то, принаймні, символічно натякає на цю можливість: старий не помер, як пророкували, а знайшов в собі сили, що відродили його до нового життя, допомогли йому розправити важкі крила і здійнятися в небо, тобто повернутися до Бога. Можливо така розв’язка символічно натякає і на можливість духовного прозріння і окрилення людини? Чи ж розчарований янгол залишає цей світ назавжди, переконавшись у безнадійності сподівань на його відродження?

Запитання і завдання.

• Охарактеризуйте творчий шлях Маркеса.

• Визначте коло провідних мотивів творчості Маркеса.

• Знайдіть ознаки “магічного реалізму” в оповіданні Маркеса “Стариган з крилами”.

• Розкрийте філософсько-етичний сенс образу янгола в оповіданні.

• Проведіть дискусю по таким питанням: З якою метою янгол приходив на землю? Що символізує його відродження? Яким символічним змістом наповнений образ крил янгола?

• Рекомендована література: Ботнер В.С. "Осяйте нас у цій зневірі". Гарсіа Маркес. "Сто років самотності" та Ф.Кафка "Перетворення" //Зарубіжна література. - 1997. - №4; Земсков В. Б. Г. Гарсиа Маркес.—М., 1986; Ніколенко О.М., Марченко Н.Г. Чи потрібні янголи на землі? Габріель Маркес і Лев Толстой. Порівняльний аналіз оповідань "Стариган з крилами" та "Що живить людей"// Зарубіжна література. - 1999. - №6; Ніколенко О.М. "Чи повернеться янгол?" Вивчсення оповідання Г.Маркеса "Старий з величезними крилами"// Зарубіжна література. - 1998. - №6; Ненько І. Заклик до всепланетарної солідарності ("Сто років самотності")//Всесвітня література. - 1999. - №2; Силкіна В.І. "Янголи втомилися від людських гріхів…" Урок-роздум за оповіданням Габріеля Грсіа Маркеса "Стариган із крилами"Зарубіжна література. - 2000. - №1; Штейнбук Ф. Г.Маркес//Всесвітня література. - 1999. - №2.