«Нові селянські поети». Поети поза літературними угрупованнями

Помітне місце в строкатій і розмаїтій картині російського поетичного модернізму початку ХХ ст. посідала також і група так званих “нових селянських” поетів, яка в своїй творчості спиралася на традиції поетів-реалістів ХІХ ст і, зокрема, на творчість, Некрасова. Утворена в 1915 р., вона вбирала до себе поетів, які прийшли в літературу з села – це М.Клюєв, С.Єсенін, П.Орєшин, О.Ширяєвець, С.Кличков, до яких приєдналися і окремі міські письменники С.Городецький, О.Ремізов, Вяч. Іванов. За задумом С.Городецького, який об’єднав усіх їх на недовгий час в групі “Краса”, поезія цієї групи повинна була в умовах війни пробудити інтерес до самобутності російського народу, до його національних витоків та традицій, до усної народної творчості та історичного минулого.. У віршах поетів групи ідеалізувалося життя, побут та праця сучасної і минулої сільської Росії, її представників, відвторювались пейзажні картини, найчастіше поєднані з темами батьківщини та кохання, широко використовувались мотиви, образи та художні засоби фольклорної поетики. Соціально-критичні мотиви у віршах цих поетів, як правило, не набували загострених форм, натомість одним з найбільш типових мотивів було протиставлення ідеалізованого патріархального побуту російського села як своєрідної природної норми життя “зіпсованому” цивілізацією життю міста. Найбільш талановитим серед нових селянських поетів був Сергій Єсенін, якого пізніше назвуть “останнім поетом старого села”.

Значна частина російських поетів рубежа двох століть не була чітко пов’язана з тією або іншою художньою орієнтацією і перебувала поза літературними угрупованнями (М.Волошин, М.Цвєтаєва, Саша Чорний та інші).

 Сергій Єсенін (1895-1925). «Прізвище Єсенін – російське, кореневе, - писав сучасник поета, письменник Олексій Толстой, - і ньому звучить язичницьке коріння – овсень, таусень, осінь, ясен – пов’язані з плодючістю, з дарами землі, з осінніми святами».

Сергій Олександрович Єсенін народився 21 вересня 1895 року в селі Константиново Рязанської губернії в селянській родині. Тут він закінчив спочатку земське училище, а потім сільську школу. В 1912 році Єсенін приїхав до Москви. Деякий час працював у типографії І.Ситіна, відвідував Суриківський літературно-музичний гурток, поглиблював освіту в Народному університеті. Єсенін багато читає, зближується з літературним середовищем Москви (О.Блоком, С.Городецьким, А.Бєлим, М.Клюєвим) і починає писати сам. В 1914 році з’явився перший надрукований його вірш «Береза». В 1916 році з’явилася перша його віршова збірка «Радуниця». В автобіографії, яка вийшла пізніше, Єсенін пригадував, що про його першу збірку «багато писали. Всі в один голос стверджували, що я талант». Поетика ранньої творчості Єсеніна виходила з традицій фольклорної творчості. В автобіографії Єсенін зауважував: «Вірші почав писати, взявши за взірець частівки. На вірші надихали пісні, які я чув навколо себе…» Крім ліричних творів Єсенін пише у цей час і дві поеми «Пісня про Євпатія Коловрата»(1912), в якій він звернувся до епохи нашестя на Русь татарського війська хана Батия, і «Марфа-посадниця»(1914), в якій змальовує трагічні події останніх днів існування Новгородської республіки ХУ ст. з її багатими традиціями народної вольниці.

Під час першої світової війни поет був мобілізований до війська, але безпосередньої участі в бойових діях не приймав. У війську він служив санітаром, а після лютневої революції втік з армії до рідного села.

Жовтневу революцію Єсенін сприйняв крізь призму своїх, за його словами, селянських ілюзій: «Небо – как колокол, / Месяц – язык, / Мать моя – родина, / Я – большевик». Своє ставлення до революційних подій Єсенін інтерпретує через міфологічні образи та біблійні легенди, в яких звучать космогонічні, богоборницькі мотиви («Перетворення», 1917; «Іонія»,1918; «Йорданська голубиця»,1918). Майбутнє своєї країни він уявляє як ідилічне царство селянського добробуту і достатку. Але ці його ілюзії швидко тануть під тиском вражень від нової соціалістичної епохи. В одному з листів 1920 року Єсенін писав: «Мені зараз дуже сумно через те, що історія переживає важку епоху змертвління особистості як живої, адже наступає зовсім не той соціалізм, про який я мріяв… Тоскно стає у ньому».

Головне місце в ліриці 20-х років Єсеніна посіла тема Росії. «Моя лірика, - писав він, - жива однією великою любов’ю – любов’ю до батьківщини. Почуття батьківщини – основне в моії творчості». Образ Росії передусім асоціювався для нього з життям, звичаями та побутом села., які він ідеалізував і оспівував. Себе Єсенін називав «останнім поетом села» і найбільше скаржився на те, що місто неухильно наступає на село, знищуючи його матеріально і духовно, руйнуючи століттями створювану національно-патріархальну культуру. Одним з найбільш показових у цьому зв’язку творів Єсеніна є його знаменитий вірш «Сорокоуст»(1920). Його творчу історію Єсенін розкривав так: «Розчулює мене… лише жалість за те, що відходить, миле, рідне, звірине і незламна сила мертвого, механічного. Ось Вам наочний приклад цього. Їхали ми від Тихорецької на П’ятигорськ, як раптом чуємо крики, виглядаємо у вікно, і що ? Бачимо, як за потягом що є сили біжить маленьке лошатко, так біжить, що нам відразу стало зрозуміло, що він чомусь вирішив обігнати його. Біг він дуже довго, але поступово почав втомлюватись, і на якійсь із станцій його спіймали. Епізод для когось, можливо, незначний, але для мене він дуже показовий. Кінь сталевий переміг коня живого. І це маленьке лошатко було для мене наочним милим образом села, що вимирає.

…Милый, милый, смешной дуралей,

Ну куда он, куда он гонится?

Неужель он не знает, что живых коней

Победила стальная конница?

Неужель он не знает, что в полях бессиянных

Той поры не вернет его бег,

Когда пару красивых степных россиянок

Отдавал за коня печенег?

По-иному судьба на торгах перекрасила

Наш разбуженный скрежетом плес.

И за тысячи пудок конской кожи и мяса

Покупает теперь паровоз.

Не менш значне місце в ліриці Єсеніна 20-х років займає й любовна лірика, серед якої особливо виділяються два цикли, з яких один (1923 року) присвячений актрисі Августі Міклашевській а інший – “Перські мотиви” (1924-1925) вмістив враження поета від перебування на Кавказі. З великих за обсягом творів Єсеніна у цей період виділяються поеми “Пугачов”(1921), в якій поет створив романтизований образ мужицького бунтаря, “Анна Снєгіна”(1925), що має автобіографічну основу і відбиває враження поета від років Першої світової війни і революції, “Чорна людина”(1925), яка була написана практично за місяць до смерті під впливом маленької трагедії Пушкіна “Моцарт і Сальєрі”. За легендою, незадовго до смерті Моцарта до нього з’явився загадковий чоловік у чорному вбранні, який замовив композиторові реквієм. Аналогічні, пов’язані із смертю, мотиви зазвучали в ліриці Єсеніна, починаючи з 1916 р.: “И вновь вернулся я в отчий дом, / Чужою радостью утешусь, / В зеленый вечер под окном / На рукаве своем повешусь». З’являються вони й пізніше, а за рік до смерті поета зазвучали особливо часто: «Мы теперь уходим по-немногу / В ту страну, где тишь и благодать. / Может быть, и скоро мне в дорогу / Бренные пожитки собирать»(1924); «И тебе в вечернем синем мраке / Часто видится одно и то ж: / Будто кто-то мне в кабацкой драке / Саданул под сердце финский нож»(1924); «Я знаю, знаю. Скоро / Ни по моей, ни чьей вине / Под низким траурным забором / Лежать придется так же мне»(1925).

В ніч з 27 на 28 грудня 1925 року Єсенін вдався до самогубства. За деякими припущеннями, поета було вбито агентами НКВС.

• Базанов В. Сергей Есенин и крестьянская Россия. —Л., 1982; В мире Есенина: Сб. ст.—М., 1986; Воспоминания о Сергее Есенине.- М., 1965; Галкина -Федорук Е. М. О стиле поэзии Сергея Есенина.- М., 1965; Жизнь Есенина: Рассказывают современники.—М., 1988; Есенин и русская поэзия. Сб. статей под ред. В. Г. Базанова. -Л., 1967; Иванов Г. К. Есенин в музыке. Справочник. -М., 1963; Кошечкин С. П. Раздумья о поэте. -М.,1974; Марченко А. Поэтический мир Есенина. -М., 1972; На родине Есенина. М., 1969; Наумов Е.И. Сергей Есенин. Личность. Творчество. Эпоха. - Л., 1969; Прокушев Ю. Л. Юность Есенина. -М., 1963; Прокушев Ю. Л. Сергей Есенин. Поэт. Человек. Книга для учителя. -М., 1973; Прокушев Ю. Л. Есенин, какой он был. -М., 1973; Шнейдер И. И. Встречи с Есениным. Воспоминания. - М., 1974; Юшин П. Ф. Сергей Есенин. Идейно-политическая эволюция. -М., 1969; Эвентов И. Сергей Есенин.— М., 1987.

 Марина Цвєтаєва (1892-1941). Серед поетів, які не ототожнювали себе з визначеними добою “срібного століття” літературними напрямами, слід особливо виділити Марину Цвєтаєву, другу, поряд з Ахматовою, талановиту поетесу, яка формувала жіноче обличчя російської поезії ХХ ст. Багато в чому схожими є й їх життєві долі, сповнені важких випробовувань і трагічних втрат. Н.Я.Мандельштам у своїх спогадах "Друга книга” писала: “Я не знаю долі більш страхітливої, ніж у Марини Цвєтаєвої”. І це дійсно так. Вона рано втратила матір, роки революції і громадянської війни розлучили її з чоловіком, офіцером Білої армії, який після поразки білих емігрував за кордно. В роки громадянської війни від голоду помирає одни із її доньок. Зустріч з чоловіком у еміграції і народження сина на деякий час повертають їй втрачену душевну рівновагу, але важкі умови життя, постійні поневіряння і безкінечні переїзди з однієї країни до іншої, прохолодне і навіть вороже ставлення до неї з боку еміграційної більшості (через її терпиме ставлення до Радянської Росії) постійно створюють напружену психологічну атмосферу. Потрапивши до еміграції, Цвєтаєва спочатку живе у Берліні, який їй не сподобався. За її словами, це був світ «після Росії – пруський, після революційної Москви – буржуазний, не сприйнятний ні очима, ні душою: чужий». Цвєтаєва перебирається до Чехії, яка їй дуже сподобалась. З листопада 1925 року Цвєтаєва оселяється у Франції, але враження від цієї країни у неї ненайкращі: «Париж мені духовно нічого не дав»; «Париж не для мене». Якимось чином причетний до вбивства у Парижі одного з троцкістів, тікає з Франції і повертається у Росію її чоловік, а вслід за ним й донька Аліна. В 1939 р. в Росію повертається й сама Цвєтаєва, хоча й з важким почуттям: “Тут я не потрібна. Там я неможлива”, - пише вона з Росії у Францію. В серпні того ж року заарештовують її доньку, яка довгі роки приречена буде провести в таборах і на засланні й повністю буде реабілітована лише у 1955 р. В жовтні того ж року заарештовують, а через два роки розстріляють й її чоловіка. На початку війни, евакуйована разом з сином до містечка Єлабуга на Камі, 31 серпня 1941 р. Цвєтаєва в стані глибокої депресії покінчить з собою. В посмертній записці вона просила вибачення і пояснювала свій вчинок тим, що була загнана у глухий кут. Через три роки, в 1944, в боях під Вітебськом загине й її син. Могилу самої Цвєтаєвої, яку намагалися розшукати після війни, так і не знайшли.

Залишились вірші Цвєтаєвої, які ще довго пробивали дорогу до читача: попри усі старання доньки і друзів поетеси, їх почали друкувати лише з 60-х років ХХ ст.

Творчий спадок Цвєтаєвої чималий. Це більш, ніж 800 ліричних віршів, 17 поем, 8 п’єс, близько 50 прозових творів, понад 1000 листів. Основні дореволюційні віршові збірки і цикли “Вечірній альбом”(1910), “Чарівний ліхтар”(1912), “З двох книжок”(1913), “Версти”(1916), “Лебединий стан”(1917-1920). Вже тут з’являються теми й мотиви, які далі стануть нескрізними у її творчості: історія, кохання, поезія. Росія, власна біографія, - і все це пропущено через пристрасні емоційні переживання й роздуми. В ранній творчості Цвєтаєвої, за спостереженнями Олексія Соколова, «панує лірика самотності, відірваності від оточення і водночас лірика спрямованості до людей, до щастя. Цвєтаєва була, за її слоами, завжди «чужою», тобто цілком незалежною і в житті і в літературі. До літературних традицій у неї вже з самого дитинства також було своє, оригінальне ставлення. «Скажу, як є, - писала вона Анні Тесковій в 1928 році, - що я в кожному колі – чужа, усе життя. Серед політиків, як і серед поетів». Життєвим девізом Цвєтаєвої стало гасло:» одна – з усіх – за всіх – проти всіх». Позиція абсолютного морального максималізму пізніше і заведе її у складні життєві ситуації. Аналогічною з самого початку її творчості була і її літературна позиція – романтичне бунтарство проти всіх, засноване на максималізмі ідеалів. З цим, очевидно, пов’язане довільне суміщення в її творчості самих різноманітних літературних традицій». Цвєтаєва не зараховувала себе ні до символістів, ні до акмеїстів, і завжди вважала, що в питаннях художніх пріоритетів вона «сама по собі». Художні особливості ранньої лірики Цвєтаєвої, на думку О.Соколова, визначає «вміння намалювати хараактер із деталей побуту, пейзажу, яскрава афористичність, експресія виразу почуття і думки, поєднання розмовних інтонацій з високою урочистою лексикою. Тоді ж окреслились притаманні поезії Цвєтаєвої контрасти лексичних рядів, поєднання прозаїзму і високої патетичної лексики, побудова вірша на одному виділеному слові і словотвір від одного й того ж або близького йому фонетичного кореня. Поезія Цвєтаєвої – уся врозмаїтті поетичних пошуків, вікриттів нових можливостей російського вірша – від вишукано-романтичних стилізацій до вияву високого драматизму людського існування». В еміграційний і радянський періоди творчості Цвєтаєвої загальна тональність її віршів стає більш похмурою і песимістичною, водночас більш глибокою і філософічнішою. В Берліні вийшли друком дві збірки віршів Цвєтаєвої «Психея»(1923) і «Ремесло»(1923). В ліриці Цвєтаєвої цього періоду розкрита психологія кохання, туга за батьківщиною, тема покликання поета, трапляються численні замальовки із сценок еміграційного життя, роздуми над сенсом життя, переосмислення і інтерпретації вічних тем і образів (Гамлета і Офелії, Христа і Магдалини, Федри і Іпполіта). Як ні у кого з інших російських поетів, у Цвєтаєвої надзвичайно багато поетичних, літературно-критичних, епістолярних відгуків на творчість інших поетів (Пушкін, Блок, Пастернак, Рільке та інші). В роки еміграції Цвєтаєва створює й кілька поем «Поема гори»(1924), «Поема кінця»(1924), «Поема Сходинок»(1926), в яких відбилися її філософські погляди на сутність та призначення людського існування а також еміграційні враження, пронизані трагічною гіркотою того непорозуміння, яке її оточувало. Зверталася Цвєтаєва й до драматургії, в якій розроблювала мотиви античної міфології, і до прози, переважно мемуарної і літературно-критичної.

Ще в поетичній юності, немовби передбачаючи долю свого творчого спадку М.Цвєтаєва написала: “Разбросанным в пыли по магазинам / (где их никто не брал и не берет!), / Моим стихам, как драгоценным винам, / Настанет свой черед. “ (“Моїм віршам, написаним так рано…”). Її пророцькі слова збулись. Нині Цвєтаєва – одна з найбільш шанованих поетів срібного століття російської поезії.

• Белкина М. Скрещение судеб.—М., 1988; Бродский Я. О Марине Цветаевой//Новый мир. - 1991. - № 3; Воспоминания о Марине Цветаевой: Сборник. Неизданные воспоминания современников.— М., 1992; Козлова Л. Вода родниковая: К истокам личности Марины Цве­таевой.—Ульяновск, 1992; Козлова Л. Одинокий дух: Марина Цветаева: Душа и ее путь.— М., 1992; Кудрова И. Версты, дали... Марина Цветаева:1922-1939.—М., 1991; Марина Цветаева в Москве: Путь к гибели.—М, 1992; Лосская В. Марина Цветаева в жизни.—М., 1992; Павловский А. Куст рябины: О поэзии Мари­ны Цветаевой.—Л., 1989; Рогозинский В.В. Так спас ли город "человек в зеленом"? (Урок сотворчества по поэме М.Цветаевой "Крысолов")// Відродження. - 1993. - №8; Саакянц А. Марина Цветаева: Страницы жизни и творчества (1910—1922).—М., 1986; Цветаева А. Воспоминания.— М., 1983; Швейцер В. Быт и Бытие Марины Цветаевой.—М., 1992; Эфрон А. О Марине Цветаевой: Воспомина­ния дочери.—М., 1989

Запитання і завдання.

• Розкрийте зміст поняття “срібне століття” російської поезії, визначте його хронологічні межі.

• На яке ідейне підгрунтя спиралася російська поезія “срібного століття”?

• Визначте основні художні ознаки символізму. Яким був розвиток російського символізму. В чому полягало його значення?

• Яким був внесок Д.Мережковського у становлення російського символізму?

• Охарактеризуйте творчість В.Брюсова.

• В чому полягало значення творчості А.Бєлого для розвитку російської поезії срібної доби?

• Охарактеризуйте акмеїзм як літературний напрям, його світоглядні та художні засади.

• Яке місце серед поетів-акмеїстів посідає М.Гумільов?

• Охарактеризуйте трагічність долі і своєрідність поезії О.Мандельштама.

• Що таке футуризм? Охарактеризуйте його авангардистську суть, ідейні та художні принципи, школи та представників російського футуризму.

• В чому слід вбачати заслуги В.Хлєбнікова в розробці ідей російського футуризму? З’ясуйте суть його концепції зарозумілої мови.

• Яке місце займали в російській поезії “срібного століття” “нові селянські” поети?

• Розкрийте трагічність життєвої і поетичної долі М.Цвєтаєвої.

• Якою була доля митців “срібного століття”?

• Бавин С., Семибратова И. Судьбы поэтов серебряного века. - М., 1993; Белый Андрей. На рубеже двух столетий.— М., 1989; Белый Андрей. В начале века.—М., 1989; Белый Андрей. Между двух революций.— М., 1990; Борецький М. Російська модерністська поезія "срібної доби"//Всесвітня література. - 1999. - №3; Долгополов Л. На рубеже веков. - М.,1985; Ермилова Е. Теория и образный мир русского символизма- М.,19189; Михайлов А.И. Пути развития новокрестьянской поэзии. - Л., 1990; Ніколенко О.М. Межа ХІХ-ХХ століть: основні тенденції та напрямки розвитку література//Зарубіжна література. - 1999. - №9; Неженец Н.И. Поэзия народных традиций. - М., 1988;Русская литература ХХ века. Часть 1. – М., 1991; Русская литература конца ХІХ – начала ХХ века (90-е годы). – М., 1968; Русская литература конца ХІХ – начала ХХ века(1901-1907). – М., 1971; Русская литература конца ХІХ – начала ХХ века(1908-1917), - М,,1972; Сарычев В. А. Эстетика русского модернизма. Проблема "жизнетворчества". - Воронеж, 1991; Серебряный век.- К., 1994; Соколов А. Г. История русской литературы конца XIX — начала XX века.—М., 1984; Соколов А. Г. Судьбы русской литературной эмиграции 1920-х годов. - М., 1991.