Володимир Маяковський

(1893-1930)

Мандельштам назвав Маяковського першим серед поетів, творчість яких розрахована «не на вчора, не на сьогодні, а назавжди». Творчість В.Маяковського і по сьогоднішній день залишається визначним художнім здобутком російської поезії початку ХХ ст. Вона не позбавлена ідеологічних перекосів і пропагандистської риторики, але вони не можуть перекреслити об’єктивної значимості і масштабу художнього таланту Маяковського, реформаторської суті його поетичних експериментів, які для сучасників, та й для нащадків поета асоціювалися з революцією у мистецтві. Як і Ахматова, Маяковський став зв’язуючою ланкою між срібним століттям російської поезії та радянською епохою її розвитку, але його життєва доля з самого початку складалася інакше.

Маяковський народився в Грузії, де минули його дитячі роки, після смерті батька у 1906 р., сім’я перебралася до Москви. Жили сутужно, але майбутньому поетові вдалося закінчити гімназію. А далі – захоплення соціалізмом, зближення з лівими, підпільна робота і арешти, революція і декларативна заява Маяковського: “Моя революция. Пошел в Смольный. Работал. Все, что приходилось». Післяреволюційні роки, заповнені поезією і боротьбою за ствердження в масах соціалістичних ідей. Поїздки за кордон, кохання, трагічне самогубство у 1930 р. Ю.Карабчієвський, автор відомої книги “Воскресіння Маяковського”, характеризує пройдений Маяковським шлях так: “Молодий, блискучий поет, людина великого таланту, новатор і реформатор вірша, бунтар і романтик, побачив в революції спочатку також романтику, потім – об’єктивну необхідність і самовіддано кинувся служити їй. Поступово він втягнувся в її круговерть, став глашатаєм насилля і демагогії і служив вже не революції, а владі. Тут він розтрачує усю свою енергію і увесь свій талант, потрапляє в тиски цензури і бюрократії, бачить нездійсненість тих ідеалів, яким служив, страждає муками сумління, каяттям, про все жалкує і у повному відчаї закінчує життя самогубством. Ще одна жертва, скажімо, сталінських років…”

Поетична творчість В.Маяковського розпочинається близько 10-х років ХХ ст., і як поет він формується під впливом кола футуристів, до якого належав разом з Д.Бурлюком, О.Кручених, В.Хлєбніковим та іншими. В 1912 р. разом з ними він видає альманах “Ляпас суспільним смакам”, що містив у собі маніфест російського футуризму. Разом з іншими поетами-футуристами Маяковський закликає до революції у мистецтві, пророкує загибель старої культури і розквіт нової “машинної” цивілізації, приймає активну участь у піблічних виступах футуристів, які епатують слухачів свідомо акцентованою грубістю, нігілізмом, антиестетизмом і майже завжди закінчуюються скандалом а інколи й бійкою або втручанням поліції. Образ, з яким асоціюється поезія Маяковського дуже точно охарактеризувала в своїй статті “Епос і лірика сучасної Росії” М.Цвєтаєва: “Маяковський почав з явища себе світу: з показухи, громоголосся… У Маяковського один читач – Росія… Маяковського потрібно читати усім разом, мало що не хором…, принаймні вголос, і якомога голосніше… Усім залом, усім століттям… Перший в світі поет мас… Перший російський поет-оратор”.

Ораторський тон, публіцистична підкресленість змісту, зверненість до широкої читацької аудиторії, а не до вибраного кола однодумців, - це ті риси, які в повній мірі характеризують вже ранню поезію (до 1917 р.) В.Маяковського. Пафос ранньої поезії Маяковського переважно критичний. В його основі самоствердження і самовияв ліричного “Я” поета, яке вступає у конфлікт із своїм оточенням, виявленим переважно в образах “старого світу” з його типово міщанським, самозадоволеним ставленням до життя (“А ви змогли б?”, “Нате!”, “Вам!”, “Нічого не розуміють”).

• А ви змогли б? (1913). Один з найбільш відомих і водночас показових для ранньої лірики Маяковського вірш, який яскраво ілюструє визначеність його тогочасної проблематики. У цьому коротенькому вірші виявлені щонайменше три головні мотиви його ранньої лірики. Насамперед, це мотив міста і, ширше, мотив нової міської «машинної», за висловом футуристів, цивілізації. Місто уявляється поетові немовби у подвійному світлі. З ондого боку, воно асоціюється з образом страшного пекла, в якому страждають люди («Пекло міста»), в якому людині – «лиф души расстегнули» і «тело жгут… кричи, не кричи» («З вулиці у вулицю»). З іншого боку, в його віршах звучать інтонації захоплення атмосферою міського життя і побуту, з яким футуристи пов’язували майбутнє людства. Його вражають сучасні міста, громади будівель, вулиць, площ, неонові вітрини і вогні реклами, невпинне і галасливе снування вулицями міста різноманітних транспортних засобів, дивують «флейта золоченой буквы” (“Вивіскам”) і “зрачки малеванных афиш» (“Театри”). Саме в контексті цього захоплення і прочитуються асоціативні образи “карти буднів”, “рибин на вивісках строкатих” і заключне риторичне запитання: “А ви ноктюрн змогли б заграти на флейті заржавілих ринв?” Стихія міста, вулиці вимагає, на думку поета, нових слів, нової мови, старі поетичні засоби тут несприйнятні. Ще з більшою очевидністю у Маяковського цей мотив зазвучить в поемі “Хмарина в штанах”:

Пока выкипячивают, рифмами пиликая,

Из любвей и соловьев какое-то варево,

Улица корчится безъязыкая –

Ей нечем кричать и разговаривать.

Цікаво, як символістська поетеса З.Гіппіус рішуче протестувала проти появи в традиційній поетичній лексиці “мови вулиць” футуристів: “Немало слов с подолом грязным / Войти боялись… А теперь / Каким ручьем однообразным / Втекают в сломанную дверь ! / Втекли, вшумели и впылились, / Грохочет уличная рать». І немовби прямою відповіддю служать їй слова Маяковського: “Поэты / размокшие в плаче и всхлипе, / бросились от улицы, ероша космы: / «Как двумя такими выпеть / и барышню, / и любовь, / и цветочек под росами?»

З образом флейти може бути співвіднесений другий важливий смисловий мотив твору. Образ флейти це загальновживана на час Маяковського метафора поезії. Образ флейти вживаний у цьому занченні, зустрічається в цілому ряді творів поетів – сучасників Маяковського: “Где воркует унылая флейта / Про осень, про боль, про любовь» (М.Шагінян), “С конем и флейтою неистов, / Я вторю пению гобоев” (Кудрейко), “И двух миров несходных стык / Рассторгнул я своею флейтой» (Б.Ліфшиць). Образ флейти-поезії стає наскрізним навіть для цілих поетичних збірок або поем: “Очеретяна флейта” Б.Олідорта, “Нічна флейта” М.Асєєва, нарешті, “Флейта-хребет” самого Маяковського. Мотивом флейти Маяковський створює образ власної поезії, яка мислиться ним як альтернатива традиційній абстрагованій від реального життя з його злободенними проблемами ліриці символістів і акмеїстів. Цікаво, що образ флейти стане наскрізним і в поезії О.Мандельштама (“Вік”, “Чорнозем”, “Жбан” та ніш.), де він асоціюється переважно з символом поєднання різних культурних епох історіх людства.

Третій мотив, яикй вводить вірш Маяковського, споріднений з попередніми. Це декларація власних принципів поетичного мистецтва, поданих через своєрідне футуристичне бачення. В цій декларації передусім відчутна полеміка з акмеїстами. Якщо настанови акмеїстів вимагали від поета чіткості, зрозумілості, ясності зображення, “обережного”, так би мовити, і виваженого поводження з фарбами слова, то футуризм, з точки зору Маяковського, вводить в поезію нові принципи і прийоми зображення, які, за його висловом, “змішують фарби” вироблених до них поетичних настанов і правил: “Я вмить закреслив карту буднів, / хлюпнувши фарбами зі склянок…”. “Губ нових порив”, про які пише Маяковський, в полемічній і навіть викличній формі стверджують його поетичну, футуристичну позицію.

Мотиви бунтарства соціального і поетичного найбільш чітко проведені в поемі “Хмарина в штанах”(1915), в якій проголошуються і в образній формі конкретизуються чотири гасла: “Геть ваше кохання”, “геть ваш лад”, “геть ваше мистецтво”, “геть вашу релігію”. Наскрізним лейтмотивом через усю поему проходить образ людини, яка страждає від неповноти і лицемірності буття, що її оточує, яка протестує і прагне до справжнього людського щастя. Для ранніх віршів Маяковського характерні мотиви егоцентризму і богоборництва, мотиви засудження війни та бюрократичного апарату царської Росії, сатиричного осміяння загальноприйнятих суспільних смаків. Образ поета асоціюється в цей час з пророком, месією, який, подібно Христу, несе світло нової істини, прагне до оновлення і перетворення морально деградуючого старого світу. «Поетика раннього Маяковського, - пише О.Мясников, - це поетика грандіозного. В його поезії тих років все напружено до краю. Його ліричний герой відчуває себе здатним і зобов’язаним вирішувати не лише завдання перевлаштування власної душі, але й усього людства, завдання не лише земні, але й космічні. Гіперболізація і складна метафоризація – характерна риса стилю раннього Маяковського /…/ Ліричний герой раннього Маяковського відчуває себе надзвичайно незатишно в буржуазно-міщанському середовищі. Він ненавидить і і з презирством ставиться до усіх, хто заважає Людині з великої літери жити по-людськи. Проблема гуманізма – одна із центральних проблем раннього Маяковського».Водночас поетичний герой ранньої поезії Маяковського не обмежується хрестоматійним образом “агитатора, горлана-главаря”, у нього є й інша іпостась – більш лірична і страждаюча, зв’язана переважно з любовною лірикою. Захоплення жінками часто переростали у Маяковського у серйозне і довготривале кохання, яке завжди несло у собі елементи якогось надриву, трагізму, фатальної нерозділеності, що виливалась у чергову життєву драму. Перше серйозне почуття охопило поета під час його перебування в Одессі, в 1914 р., де він з першого погляду закохався в юну Марію Денисову, яке не відповіла йому взаємністю. Образ Марії асоціюється з Джокондою, а в ліричному виливі почуттів Маяковський створює образи кохання, які стануть хрестоматійними: “Мама! Ваш сын прекрасно болен! Мама! У него пожар сердца! («Хмарина в штанах»). Таку ж високу ліричну патетику і емоційний надрив знаходимо й у вірші Маяковського “Послухайте”, написаному в цей же період (1914 р.).

• Послухайте!(1914). У вірші, побудованому як монолог ліричного героя, риторично звернений до невизначеного з певністю адресата (ним може бути й усе людство), звучать життєстверджувальні, «прометеєвські» мотиви. Проблематику вірша найчастіше тлумачать як декларацію загальної світоглядної позиції поета. Як доказ, наводять заявлений тут елемент активної громадської позиції, мотиви заперечення заскорузглого, «беззоряного світу», величі і благородства душевних поривань людини, сила яких здатна «запалювати зірки» (не з егоїстичних міркувань, а тому, що цього потребує інша людина), мотиви бунтарства (людина тут поставлена майже на рівень Бога, його можливостей). Як одне з можливих літературних джерел вірша наводять твір французького поета-символіста Франсіса Жамма «Молитва на отримання зірки», з яким, як гадають, вірш Маяковського вступає в полеміку:

Боже, дай мне одну золотую звезду,

Может, в ней для души я спасенье найду.

Если ты не захочешь отдать ее мне,

Без обиды, без жалобы все я снесу.

Еслигибель в звезде – подари ее мне,

Как дают бедняку золоченое су.

Я плетусь, каак осел… Вспоминаешь ли ты,

Как ребенком я клал остролистов кусты

Перед яслями в храме, где мать моя встарь

Убирала розетками нищий алтарь.

Если в этой звезде я спасенье найду,

Подари мне одну золотую звезду,

Потому что мне надо сегодня ее

Положить на замерзшее сердце мое.

Усі зазначені мотиви, звичайно, можуть мати місце в художній організації твору Маяковського, але вірш припускає і дещо іншу інтерпретацію. Зокрема, не виключений і навіть вірогідний його зв’язок з темою кохання, на що вказують і лірична схивльованість виявленого тут емоційного пафосу та інтонації а також співзвучність виявлених тут натяків з проблемами особистого характеру, що з’являються у житті Маяковського (переживанні, пов’язані із нерозділеним коханням).

Образ кохання тут змальований опосередковано, зворушливим натяком на космічну за своїми масштабами увагу і турботу, що її виявляє ліричний герой по відношенню до безіменної героїні. Створений Маяковським образ кохання як зірки, що спалахує в небі, є одним з найбільш поетичніших любовних образів не тільки в російській, але й і у світовій поезії.

Ще більша, за висловом поета, “громада-любовь” приходить до Маяковського влітку 1915 р., коли він познайомився з Лілією Юрієвною Брік. Активна фаза їхніх любовних стосунків триватиме до середини 20-х років і знайде відображення в багатьох поетичних творах Маяковського: поеми “Флейта-хребет”, “Люблю”, “Про це», велика кількість ліричних творів, серед яких і “Лілічко! Замість листа…” Вірш був написаний в 1916 р., коли любовний роман Маяковського і Л.Брік ще не був закінчений, але вже з цього твору постає тінь складних, драматичних взаємостосунків між поетом та його коханою і породжений нею напрочуд задушевно ліричний, але водночас і фатально-трагічний образ нерозділеного кохання.

Пізня творчість Маяковського, під якою прийнято розуміти творчість радянського періоду, в площині формальних пошуків та художніх здобутків у цілому не поступається раннім віршам, тоді як зміст цьогочасних поезій фактично зливається з пропагандою ідеологічних гасел правлячого режиму. Б.Пастернак, близький друг Маяковського, писав йому у цей час (1922 р.):

Вы заняты вашим балансом,

Трагедией ВСНХ,

Вы, певший Летучим голландцем.

Над краем любого стиха.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Я знаю, ваш путь неподделен,

Но как вас могло занести

Под своды таких богаделен

На искреннем вашем пути?

Втім, ідеологія не витісняє остаточно поезію з віршів Маяковського, як і раніше, його громадянська лірика вміщує до себе елементи іноді дуже їдкої сатири – тепер переважно на бюрократизм нової чиновницької машини (п’єси “Клоп” і “Баня”), тему поета і поезії, любовну лірику (зв’язану з почуттями поета до Тетяни Яковлевої, російської емігрантки, в яку Маяковський закохався у Парижі (“Я ж навек любовью ранен: еле-еле волочусь”) і якій присвятив вірші “Лист товарищу Кострову з Парижу про суть кохання”, “Лист Тетяні Яковлевій”).

Подальша доля Маяковського склалася трагічно. Незважаючи на свій статус пролетарського поета, членство в ЛЕФі (Лівий Фронт Мистецтв), а потім і в найбільш радикальному літературному угрупованні РАПП (Російська асоціація пролетарських поетів), Маяковський поступово потрапляє в літературну, а далі й ідеологічну ізоляцію. Його сатира (“Клоп”, “Баня”) визнана ідеологічно хибною, йому відмовлено у в’їздних візах до Парижу (на побачення з Т.Яковлевою), його не визнають ні колишні колеги по ЛЕФу, ні нові по РАППу, а його виставку “20 років роботи” ігнорують своїм відвудуванням і могутні партійні чини і впливові літератори. Драматизм положення Маяковського ще більше ускладнили його стосунки з Веронікою Полонською, яка нібито й кохала поета, але відмовлялася залишити заради нього чоловіка. Все це спричинило глибоку душевну кризу, наслідком якої стало самогубство Маяковського. Він вистрілив собі в серце, залишивши знамениту посмертну записку:

Как говорят —

«инцидент исперчен»,

любовная лодка

разбилась о быт.

Я с жизнью в расчете

и не к чему перечень

взаимных болей,

бед

и обид.

За п’ять років до смерті Маяковського до самогубства вдався інший великий поет Сергій Єсенін. В його передсмертних віршах були такі слова: «В этой жизни умирать не ново, / Но и жить, конечно, не новей». Тоді з’являється знаменитий вірш Маяковського на смерть Єсеніна, рядки з якого стали майже хрестоматійними:

Вы ушли, как говорится, в мир иной.

Пустота, - летите, в звезды врезываясь…

Ни тебе аванса, ни пивной –

Трезвость.

В гостро тенденційному, полемічному дусі звучали останні два рядки з цього вірша:

В этой жизни помирать нетрудно,

Сделать жизнь значительно трудней.

«Зробити життя» не вдалося й Маяковському. Його смерть сколихнула країну і викликала значний суспільний резонанс, але впродовж п’яти наступних років ім’я поета було практично викреслено з літератури. І лише в 1935 р., після ініційованої листом Ю.Брік резолюції Сталіна: «Маяковський був і залишається кращим, найталановитішим поетом нашої радянської епохи…» поет був реабілітований, а надалі й канонізований як найвизначніший з радянських поетів.

Велика заслуга Маяковського як поета полягає у тому, що він виступив як справжній реформатор поетичної мови і форм ритмічної організації російського вірша. Значимість цих новаторських перетворень може бути співставлена з тими реформами, які свого часу внесли до російської поезії В.Тредіаковський і М.Ломоносов у ХУІІІ ст. та М.Некрасов у ХІХ ст.

Основні принципи нової поетичної мови, що втілювались у його віршах, Маяковський обгрунтував і теоретично – у своїх численних статтях. У цьому зв’язку поет висуває три основні вимоги:

1) Нове відношення слова до предмета, від слова, як цифри, як точного визначення предмета, до слова-символа і слова самоцільного (або «самовитого», за виразом В.Хлєбнікова). Звідси беруть витоки такі основні ознаки поетичного стилю Маяковського, як підкреслена експресивність (загострена емоційність), підвищена метафоричність, яка використовується для посилення емоційного виразу, для «опредмечення» , конкретизації абстрагованих понять (один з найулюбленіших прийомів Маяковського), для деавтоматизації враження від знайомих понять та вражень тощо. Часто вірші Маяковського будуються як одна велика розгорнута метафора. В цій же функції Маяковський використовує й гіперболи, які фантастично збільшують ознаки зображуваного і тим підсилюють емоційне враження від нього (для більш розгорнутої характристики вчителю доцільно звернутися до статті «Як робити вірші?», в якій Маяковський докладно коментує прийоми власної поетичної техніки).

2) Нові взаємовідношення між словами. Маяковський пропагує «розірваний» синтаксис, який протистоїть логічно упорядкованому чіткому порядку слів у реченні. Найулюбленіші прийоми Маяковського, що розривають традиційний синтаксис, - це різноманітні, іноді дуже складні форми інверсії, порушення форм граматичного підпорядкування слів, так званий «телеграфний» синтаксис, який імітує стиль телеграфних фраз.

3) Нове відношення до слова. Збільшення словника новими словами. Маяковський ввів до російської поезії безпрецедентно велику кількість неологізмів, подібно до Некрасова, демократизував поетичну мову, як в лексичному відношенні (прозаїзми, вульгаризми, професіоналізми і т.д.), так і в інтонаційному – надавши поетичні мові виразних інтонацій прозаїчного мовлення.

Загальна настанова на прозаїзацію поетичного мовлення спричинила реформування і форм її ритмічної організації. Маяковський продовжив вслід за символістами та акмеїстами впровадження в російську поезію принципів тонічного віршування., в якому ритмічною одиницею повторності виступає не стопа (поєднання одного сильного, потенційно наголошеного, і одного (в ямбі та хореї) або двох (в дактилі, амфібрахії, анапесті) слабких, потенційно ненаголошених), а така фразова одиниця, яка фактично прирівнена до так званого повнонаголошеного слова – одного або ж оточеного групою слів, як правило, службових, які немовби прилягають до нього, оскільки не отримують самостійного логічно-смислового виділення. Якщо ритміка силабо-тонічного вірша надає мові мелодійності і наспівності, то тонічний ритм, який сприяє інтонаційній виділеності слів в потоці мовлення, навпаки, зближує мову вірша з прозою. Для того, щоб ще більше посилити інтонаційну виділеність окремого слова Маяковський будує свої вірші у формі драбинки, виносячи слова і їх групи в окремі рядки, що посилює їх смислову вагу та забезпечує розподіленість та точність смислових вражень. Ось як смислову функцію драбинки коментував сам Маяковський в статті «Як робити вірші?»: «Ось чому я пишу:

Пустота…

Летите,

В звезды врезываясь.

“Пустота” стоїть окремо, як єдине слово, що характеризує небесний пейзаж. “Летите” стоїть окремо, з тим, аби уникнути спонукальної форми: “Летите в звезды», і т.д.”

Маяковський запровадив в поезію нові види римування (римуючи початки поетичних рядків, кінець попереднього і початок наступного, кінцеві слова рядків з словами з середини рядків і т.д.) а також обгрунтував смислову функцію рими як такої позиції вірша, на яку повинне виноситись найбільш важливе в смисловому відношенні слово рядка.

Запитання і завдання.

• Охарактеризуйте основні етапи творчої еволюції Маяковського.

• З яким літературним напрямом співвідносив свою поетичну творчість Маяковський? Як це позначилось на його суспільній поведінці та художніх принципах?

• Охарактеризуйте коло тем ранньої лірики Маяковського.

• Розкрийте автобіографічну основу та художню своєрідність віршів Маяковського на тему кохання.

• Розкрийте провідні мотиви вірша Маяковського "А ви змогли б?"

• Охарактеризуйте зміст вірша Маяковського "Послухайте!"

• Визначте основні риси післяреволюційної творчості Маяковського. Як вони зв’язані з трагічною долею поета?

• Поясніть, в чому виявила себе реформаторська суть поезії Маяковського, сформулюйте її основні риси.

• Самостійно опрацюйте статтю поета “Як робити вірші?”, проаналізуйте викладені в ній принципи та прийоми поетичної техніки Маяковського.

• Рекомендована література: Альфонсов В. Нам слово нужно для жизни: В поэтическом мире Маяковского.— Л., 1984; Бебутов Г. Маяковский встречает век двадцать первый: Статьи, воспоминания.—Тбилиси, 1984; В. Маяковский в воспоминаниях современников.—М., 1963; Владимиров С., Молдавский Д. Вл. Маяков­ский. Биография.—4-е изд.—Л., 1974; Волков-Ланнит Л. Вижу Маяковского.—М., 1981; Карабчиевский Ю. Воскресение Маяковского.—М., 1990; Катанян В. Маяковский: Хроника жизни и дея­тельности.—М., 1985; Маяковская А. Детство и юность Владимира Маяковского: Из воспоминаний матери.—М., 1986; Маяковская Л. О Владимире Маяковском: Из воспоминаний сестры.—М., 1968; Маяковский в воспоминаниях родных и друзей.— М., 1968; Михайлов А. Маяковский.—М., 1998; Михайлов А. Мир Маяковского.—М., 1990; О Владимире Маяковском: Л. Брик, В. Ката­нян. Из воспоминаний; К. Симонов. О пользе добросовестности; Н. Карцев. Вместо послесловия//Дружба народов. -1989.- № 3; Перцов В. Маяковский: Жизнь и творчество: В 3 т.—М., 1976; Семья Маяковского в письмах. 1892—1906.—М., 1978; Февральский А. Встречи с Маяковским.— М., 1971; Харджиев Н; Тренин В. Поэтическая культура Маяковского.—М., 1970; Черемин Г. Путь Маяковского к Октябрю.—М., 1975.