Футуризм

Якщо акмеїзм, за великим рахунком, усвідомлював себе продовжувачем культурних традицій, закладених в російську поезію символізмом, то футуризм, який з’являється одночасно з акмеїзмом, рішуче розриває ці традиції і вже не продовжує, а протиставляє себе поетиці символізму.

Футуризм (від лат. futurum — майбутнє) — авангардистська течія в літе­ратурі й мистецтві 10—30-х років XX століття. Батьківщиною футуризму була Італія. У 1909 році італійський поет Філіппо Томмазо Марінетті друкує в паризькій газеті «Фігаро» перший маніфест футуризму. Сформований напрям швидко набуває популярності у Європі. Футуристська естетика базується на антитрадиційності. Футуризм відмовляється від художньої спадщини («Ми вщент рознесемо всі музеї, бібліотеки»), протиставляє старій культурі нову антикультуру («Стара література оспівувала лінощі думки, захоплення й бездіяльність. А ми оспівуємо зухвалий натиск, лихоманковий деліріум, стройовий крок, небезпечний стрибок, ляпас і мордобій»). Футуристи намагаються оновити мистецтво, літературні форми. Футуризм вважає за необхідне цілковите знищення синтаксису й пунктуації, відміну прикметників і прислівників, вживання дієслова лише в неозначеній формі. Футуристи бажа­ють створити так звану «бездротову уяву» та «вільні слова», завдяки чому можна виконати завдання мистецтва, як бачать його футуристи, — залишити у творі лише «неперервний ряд образів». Саме тоді зможе народитися велике мистецтво. Література ж, на думку Марінетті, має «влитися в життя і стати невід'ємною її частиною» .

Марінетті та його соратники прагнули також до синтезу різних мистецтв (насамперед літератури й живопису). Вони вдаються до звуконаслідування, шукають нові засоби виразності (як звукові, так і графічні), мріють створити книгу, яка б навіть своєю зовнішньою формою могла впливати на людину.

На початку 1910-х років футуризм виникає і в Росії. Появу російського футуризму — незалежно від італійського угруповання — знаменують «Пролог егофутуризму» (1911 р.) І. Сєверяніна та збірка «Ляпас громадському смаку» (1913 р.) поетів-кубофутуристів. Народження футуризму в Росії зумовила криза російського символізму і водночас бажання молодих, радикально настроєних поетів відмежуватися від акмеїзму (якщо перших вони знаважливо називали «символятиною», то других – «зграєю Адамів»). Російські футуристи, так само, як і італійські, знищують «кордони між мистецтвом і життям, між обра­зом і побутом», вони орієнтуються на мову вулиці, на лубок, рекламу, міський фольклор і плакат.

У російському футуризмі співіснувало декілька груп, що постійно ворогували між собою, вели літературні баталії. Нескінченною ворожнечею дорікав російським футуристам сам Ф. Марінетті, а Бенедикт Лівшиць, активний учасник цих воєн, називає російський футуризм «потоком різнорідних та різноспрямованих воль». Футуризм у Росії складався з чотирьох угруповань: «Гілея», або кубофутуристи, — В. Хлєбников, Д. і М. Бурлюки, В. Маяковський, В. Каменський, О. Гуро, О. Кручоних, Б. Лівшиць; «Асоціація егофутуристів» — І. Сєверянін, І. Ігнатьєв, К. Олімпов, В. Гнєдов; «Мезонін поезії» —В. Шершеневич, Р. Івнєв, С. Третьяков, Б. Лавреньов; «Центрифуга» — С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв, Божидар.

Обличчя російського футуризму визначали поети-кубофутуристи — найбільш радикальна й продуктивна група (назва запозичена від так званих художників-кубістів, що намагалися епатувати глядача, розкладаючи зображуване в найпростіші геометричні фігури – куби (звідки й назва), лінії, циліндри, прямокутники тощо. Саме діяльність кубофутуристів, або «будетлян» (що означає «провісник майбутнього»), як називав їх Хлєбников, нерідко ототожнюється взагалі з футуристами в Росії. «Будетляни», як і митці групи Марінетті, оголошують війну традиції: у знаменитому маніфесті «Ляпас громадському смаку» вони вимагають «скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого... з Пароплава сучасності». Пориваючи з минулим, яке уявляється їм тісним («Академія та Пушкін незрозуміліші за ієрогліфи»), кубофутуристи оголошують себе «обличчям нашого Часу». Висувають вони й «нові принципи творчості». Так, поети-кубофутуристи відкидають правопис, пунктуацію, «розхитують» синтаксис. Вони розробляють нові типи рим (фонетична рима) опрацьовують нові ритми («Ми перестали шукати розміри в підручниках — кожний рух народжує новий вільний ритм поетові»), експериментують у галузі віршової графіки (фігурні вірші, візуальна поезія, автографічна книга). Футуристи наголошують на «словотворчості і словоноваціях» без обмежень. Одним з головних принципів футуристів було «слово як таке», або «самовите» слово, що видозмінює реальну мову. Таким чином, створюється мова «зарозуміла», яка, за висловом Велимира Хлєбникова, є «майбутньою світовою мовою в зародку. Тільки вона може з'єднати людей». Слово, звільняючись від змісту, стає самоцінним. Виникає «зсув» сенсу, адже, як писав О. Кручених, «слово ширше за сенс».

Основні принципи зарозумілої мови були вироблені на початку XX ст, в поетиці російських футуристів, зокрема відомих теоретиків футуризму- Олексія Кручених та Веліміра Хлєбнікова. Передісторія появи самого терміну, за словами Кручених, була такою: "В кінці 1912 р. Д.Бурлюк якось сказав мені: напишіть цілий вірш з "невідомих слів". Я й написав "Дыр бул щыл"'. В футуристичному маніфесті "Слово як таке" О. Кручених помістив цей вірш як зразок нового підходу до слова, що протиставляється ним класичній літературі, насамперед ХІХ ст. і, за його думкою, її перевершує, задовольняючи сучасні естетичні смаки: Ми подали зразок іншого звука і словосполучення:

Дыр, бул, щыл,

Убещур

Скум

Вы со бу

Р л эз

“До речі, - писав Кручених, - у цьому п'ятивірші більше російського національного, ніж у Пушкіна".

“Весною 1913р., за порадою М.Кульбіна, я, - пише Кручених, - (з ним же) випустив "Декларацію слова як такого" /...), де вперше була проголошена зарозуміла мова і подавалась більш повна її характеристика та обгрунтування". Зокрема, там писалося, що "думка та мовлення не встигають за переживанням натхненного, тому митець може виражатися не лише загальною мовою (поняття), але й особистою (творець індивідуальний) і мовою, що не має чіткого окресленого значення (не застиглою), зарозумілою". "Таким чином,- коментує процес зародження зарозумілої мови Жан-Філіпп Жаккар,- спочатку це "невідомі" слова, які стоять у витоків зарозумілості, потім поява суміші звуків та букв, неможливих для фонетичної системи російської мови (щ + ы; ш + щ). а потім змінюється й значення слова в процесі поглибленої роботи над фонетикою". Експерименти над словом, що призвели до появи зарозумілої мови, проводились в основному з опорою на звукову сторону мовлення, з наданням звукам мови і окремо взятому звуку виключного значення: "Ще в 1913 р.,-писав О.Кручених,- ми намітили "теорію відносності слова": настанова на звук через приглушення значення, тиск на підсвідомість, -омолодіння слова!"; "Зарозумілість...загострена фонетика - розгадування через звук, або виявлення звуком нашої підсвідомості".

Розглянемо творчість основних представників футуризму.

 Велемир Хлєбніков (1885-1922). Неоціненний внесок у розвиток ідей футуризму вніс визначний російський поет Велемир Хлєбніков.»Хлебников – хляби созвучий мятежные, / превозмогание косности космоса. / Надобно сердце неслыханно нежное, / чтобы предтечею стать Маяковского/ …Думали: музы запущенный хлев, / ритмов расхристанных душный склеп. / Вышло: сиротство судьбы одолев, / Хлебников – века насущный хлеб», - писав про поета Зіновій Вальшонок. “Колумбом нових поетичних материків” назвав його Маяковський, з гіркотою констатуючи прижиттєву невизнаність поета: “Поетична слава Хлєбнікова безмірно менша від його значення”.

Хлєбніков був ні на кого не схожим, виділявся поетичною екстравагантністю навіть серед футуристів, яких він називав будетлянами. Його поезія – це каскад нескінченних художніх експериментів і творчих пошуків, спроба віднаходження кореневих, найбільш сутнісних закономірностей історичного розвитку людства і буття кожної окремої людини, спроба побудови універсальних законів мислення і мови і таких же вічних законів космосу, який асоціювався для нього з величезною зоярною книгою із вписаними до неї у вигляді таємничих символів знаками природи. Ідеї Хлєбнікова відбиті у його численних поетичних і прозових творах “Гра в пеклі”(1912), “Світ з кінця”(1912), “Вчитель і учень”(1912), “Слово як таке”(1913), “Битви”(1917), “Ізборник віршів”(1907-1914), “Творіння”(1901-1908), “Помилка смерті”(1917), “Зангезі”(1922) та інших.

Спектр творчих зацікавлень поета надзвичайно широкий: це й історія Русі, її вірування та фольклор, загальнослов’янська міфологія, азіатські релігійні та міфологічні мотиви, автобіографічний елемент, перспективи розвитку людської цивілізації тощо.

Хлєбніков створив чимало зразків експериментальної лірики, в якій виявили себе принципи нової словотворчості. Це й вірш, повністю побудований на однокореневих словах, поєднання яких створює незвичайний звуковий ефект і складну гру емоційно-смислових значень: “О, рассмейтесь, смехачи! / О, засмейтесь, смехачи! / Что смеются смехами, что смеянствуют смеяльно, / О, засмейтесь усмеяльно! / О, рассмещищ надсмеяльных – смех усмейный / смеячей!…” і т.д.( в прозаїчному уривку «Любхо» Хлєбніков використовує понад чотирьохсот слів, споріднених з коренем «люб»). Це й вірші-звукообрази, які створюють пластичний, майже наочний портрет народжуваного через вірш і артикульованого звука: “Бобэоби пелись губы. / Вээоми пелись взоры. / Пиээо пелись брови. / Лиэээй – пелся облик. / Гзи-гзи-гзэо пелась цепь”. Це й вірші-“перевертні”, які читаються і зліва направо, і справа наліво. В такій формі він написав цілу поему «Разін»:

Сетуй утес!

Утро черту!

Мы, низари, летели Разиным.

Течет и нежен, нежен и течет.

Волгу див несет, тесен вид углов…

У пошуках суто слов’янських слів Хлєбніков часто звертався до української мови: “хата”, «вырей», «чоботы», «онучи», «Горинож», «что ты робишь печенеже?». Українська тематика звучить і в окремих його творах – “З пісень гайдамаків” (1912), “Курган”(1915). Знайомий поета Д.Петровський розповідав, що “Хлєбніков, по материнській лінії був українцем, …чим і пояснюється велика кількість утворених від українських коренів слів у його творах. Українська мова, яка до цього часу залишається більш безпосередньою і свіжою, такою, що зберігає звукову символіку, була необхідна Хлєбнікову, що експериментував у цей час з мовою”. Цікаво, що Хлєбніков не лише був знайомий з творчістю Т.Шевченка, але й у своїх листах, написаних з війни (1914 р.) проводив аналогії між своєю важкою солдатською долею і солдатчиною Т.Шевченка часів його заслання. Але чи не найбільш цікавим і значним був внесок поета у розробку створюваної футуристами зарозумілої мови. Зарозуміла мова – це, як відомо, специфiчний рiзновид індивiдуальної словотворчостi, що вбирає до себе слова i словотворчi звороти, якi характеризуються ослабленiстю або й повною вiдсутнiстю предметних значень, букв.-мова, що лежить за межами рацiонального розумiння /узвичаєних його норм/, безпредметна мова. Експерименти над мовою проводили усі футуристи, але концепція зарозумілої мови Хлєбнікова була найбільш аргументованою і глибокою. «…слово, - писав він, - звукова лялька, словник - зiбрання iграшок.Але мова природно розвивалася з небагатьох одиниць абетки; приголоснi та голоснi звуки були струнами цiєї гри в звуковi ляльки. А якщо брати сполучення цих звукiв у довiльному порядку,наприклад: бобэоби або дыр бул щ (ы) л, або Манч! Манч! (або) чи брео зо! - то такi слова не належать до жодної мови, але водночас щось говорять, щось невловиме, але iснуюче /.../ ...цi довiльнi сполучення (звукiв), гра голоса поза словами,отримали назву зарозумiлої мови. Зарозумiла мова -означає те, що лежить за межами розумiння. /.../ Те, що в закляттях, замовленнях зарозумiла мова пiдпорядковує i витiсняє зрозумiлу, доводить, що у неї особлива влада над свiдомiстю, особливi права поряд з зрозумiлою. Але є шлях зробити зарозумiлу мову зрозумiлою.

Якщо взяти одне слово, скажiмо "чашка", то ми не знаємо, яке значення має для цiлого слова кожен окремо взятий звук. Але якщо зiбрати усi слова з першим звуком Ч (чаша,череп,чан,чулок i т.д.), то усi iншi звуки одне одного взаємознищують, i те загальне значення, яке є у цих слiв, i буде значенням Ч. Порiвнюючи цi слова на Ч, ми бачимо, що всi вони значать "одне тiло в оболонцi iншого"; Ч - означає "оболонка". I, таким чином, зарозумiла мова перестае бути зарозумiлою. Вона перетворюється в гру за усвiдомленою нами абеткою - новим мистецтвом, на порозi якого ми стоїмо.

Зарозумiла мова виходить з двох передумов:

1) Перша приголосна простого слова керує усiм словом - наказує iншим.

2) Слова, що починаються на одну приголосну, об’єднуються одним i тим же поняттям i немовби летять з рiзних бокiв в одну i ту ж цятку свiдомостi.

Якщо взяти слова "чаша" i "чоботи", то обома словами керує, наказує звук Ч. Якщо зiбрати слова на Ч: чулок, чоботи, черевики, чувяк, чуни, чуп (а) ки, чохол i чаша, чара, чан, челнок, череп, чахотка, чучело, - то бачимо,що усi цi слова зустрiчаються у цятцi такого образа. Буде це чулок або чаша, в обох випадках обсяг одного тiла (ноги або води) заповнює пустоту iншого тiла, яке служить для нього поверхнею. Звiдси чара як чарiвна паличка, щосковуе волю зачарованого - воду у вiдношенi чари, звiси чаять, тобто бути чашою для вод майбуття. Якщо виявиться, що Ч у всiх мовах має одне i те ж значення, то вирiшується питання про свiтову мову: усi види взуття будуть називатися на Че ноги, усi види чашок - Че води, ясно i просто. Принаймні, "хата" означає хата на лише по-росiйськи, але й по-єгипетськи; хижина, халупа, хутор, храм, хранилище, - ми бачимо, що значення (Х) - "смуга перешкоди мiж точкою i iншою точкою, що рухається до неї". Значення В в обертаннi однiєї точки наколо iншої, нерухомої. Звiдси - вир, вол, ворот, вьюга, вихрь i багато iнших слiв. М - "подiл однiєї величини на безконечно малi частки". /.../ Таким чином, зарозумiла мова є майбутньою свiтовою мовою в зародку. Тiльки вона може об’єднати людей. Зрозумiлi мови вже роз’єднують".

Ось характерний зразок практичного використання зарозумiлої мови у самого Хлєбнiкова (монолог Зангезi з однойменної "надповiстi", площина XIX): "К Зангези подводят коня. Он садится.

Зангези

Иверни выверни,

Умный игрень!

Кучери тучери,

Мучери ночери,

Точери тучери, вечери очери.

Четками чуткими

Пали зари.

Иверни, выверни,

Умный игрень!

і т.д.

Спектр творчих зацікавлень Хлєбнікова надзвичайно широкий. За оцінкою С.Бавіна, «усю творчість Хлєбнікова можна розцінювати як велетенський фрагмент словесного вираження природно-космічного і земного буття. Історія Русі у співвіднесеності з історією Польщі (поема «Марина Мнішек»), з історією Азії ( поема «Хаджі-Тархан»), з сучасністю (поема «Сільська дружба»); міфологія індуїстська (вірш «Мене приносять на слонових…») і слов’янська (вірші «Перуну», «Ніч в Галіції»); те ж розмаїття – в повістях: азіатські мотиви – в «Мисливці Уса-галі», російські – в «Миколаї», південнослов’янські («чорногорські») – в «Загартованому серці»… В багатьох із названих творів помітно виділяється і елмент автобіографізму, що легко поєднується з надзвичайно широкими історичними узагальненнями». Серед творів Хлєбнікова – численні «епоси» – слов’янський фольклорний епос («Лісова діва», «Віла і Лісовик», «Шаман і Венера», драма-казка «Сніжимочка» та інші), азіатський («Труба Гуль-мули», «Ази і узи», «Тиран без Те»), фантастична лірико-філософська повість «Ка» – про людський дух, що поєднує часи, народи, міфологічні і історичні уявлення про душу, вторчість, кохання. Це, нарешті, стаття «Ряв про залізниці», в якій Хлєбніков розмірковує про розвиток цивілізації у зв’язку з розвитком транспорту в країнах Європи, Америки, Росії.

В 1921 році романтик-фантазер Хлєбніков приєднався до частин Червоної Армії, які здійснювали похід до Персії з метою надати допомогу іранським революціонерам. В тому ж 1921 р. Хлєбніков сказав: «Люди мого завдання часто вмирають, коли їм виповнюється тридцять сім років». Наступного року він помер у віці 37 років.

• Григорьев В. Грамматика идиостиля. В.Хлеб­ников.—М., 1983; Дуганов Р. Велимир Хлебников: Природа твор­чества.—М., 1990; Маринчак В.А. "Самовитое слово" В.Хлебникова //Русская речь. - 1978. - №2; Степанов И. Велимир Хлебников; Жизнь и творчество.—М., 1975; Тартаковский П. Русские поэты и Восток. Бунин, Хлебников, Есенин.—Ташкент,1986; Ярський Б.О. "Слыл он чудаком…" Урок-сопереживание по изучению поэзии В.Хлебникова // Зарубіжна література. - 1997. - №8.