7. Новітні зовнішньополітичні комунікативні технології (публічна, громадська, іміджева, культурна, церковна, віртуальна та медіадипломатія, державний брендінг).

Комунікативні технології XX століття стали індустріальними способами організації комунікативних процесів у суспільстві. Вони не терплять жодного дилетантства, мають розроблятися професіоналами і реалізуються на аудиторіях небачених розмірів. До таких технологій, які досягли свого розквіту якраз у XX столітті, можна віднести пропагандистську, рекламну, політичну, переговорну, перформансну, «паблік рилейшнз» тощо. Як окремі складові таких технологій можна розглядати методи, за якими досягається довір'я, щирість, а також різні комунікативні стратегії.

ЗКТ- це системний процес обміну інформаційними потоками на міжнародному рівні, призначений забезпечити формування та підтримання міжнародного іміджу держави й просування її національних інтересів. Існують різні класифікації ЗКТ :

--за методами впливу (психологічні, інформаційно-технологічні, соціальні, соціокультурні тощо);

-- за інтенсивність впливу (слабоінтенсивні та гіперінтенсивні)

-- за функціональністю (спрямовані на забезпечення радикальних змін у свідомості або на створення сприятливого контексту для можливих майбутніх дій);

--за характером впливу ( технології прямого та непрямого впливу)

-- за спрямованістю ( контентні та фонові)

Забезпечення сучасної зовнішньої політики здійснюється традиційними зовнішньополітичними комунікативними технологіями:

I)(інформаційно-аналітична робота територіальних і функціональних департаментв зовн.-політ. відомства держави, дип. заходи дип. представництв в інших державах);

II)медіа та мережевими технологіями

Під публічної комунікацією зазвичай розуміють вид усного спілкування, при якому інформація в обстановці офіційності передається значній кількості слухачів. Для публічних комунікацій характерна передача інформації, що зачіпає суспільний інтерес, з одночасним наданням їй публічного статусу. Публічний статус передбачає повідомлення інформації особою, яка має певним соціальним статусом, тобто формально встановленим або мовчазно визнаним місцем індивіда в ієрархії соціальної групи.Крім того, статус публічності пов'язаний з офіційністю обстановки спілкування, яка передбачає своєчасне оповіщення аудиторії про тему повідомлення і статус виступаючого і запрошення їх у певне місце і час. Офіційне спілкування підпорядковується певному регламенту. При публічному спілкуванні слухачі повинні перебувати в полі зору мовця, тобто це контактне спілкування на відміну від дис-тантного масового спілкування, здійснюваного через ЗМІ.Загалом слухачі, як правило, - це спеціально організована аудиторія, і її параметри повинні бути відомі говорящему (чисельність аудиторії, вік, професія, стать і т.д.). Слухачі є певною мірою зацікавленою аудиторією, спеціально прийшла послухати виступаючого в силу своєї соціальної ролі (наприклад, працівники організації, студенти, парафіяни, прихильники політичної партії і т.д.). Публічне спілкування відноситься до інституціонального (статусно орієнтованого) спілкуванню на відміну від персонального (особистісно орієнтованого). Статусно орієнтоване спілкування має безліч різновидів, що виділяються в тому чи іншому суспільстві відповідно до прийнятих в ньому сферами спілкування і що склалися соціальними інститутами: політичними, діловими, науковими, педагогічними, медичними, військовими, спортивними, релігійними, юридичними і т.д.

Суспільство, в якому ми живемо, проголосило інформацію головною цінністю, сировиною, товаром, стимулятором творчої активності, а тому необхідним атрибутом життя кожного, в професійному становленні та соціалізації особистості в тому числі. До того ж життя істотно символізується, вона проходить у процесах обміну та отримання повідомлень про нас самих та інших. Ф. Уебстер пише: «Ми атаковані знаками з усіх сторін, ми самі себе створюємо із знаків, ми не маємо можливості сховатися від них» [5].  У зв'язку з цим природним продуктом обробки великого обсягу інформації і виразником вимоги суспільної свідомості стає імідж як представлення себе суспільству в тому чи іншому вигляді.  Іміджева комунікація (ІК) в широкому сенсі? - Це взаємозв'язок між особистістю, персоною, персонажем і суспільством, групою, аудиторією для обміну необхідною і достатньою інформацією, забезпечення взаєморозуміння і взаємодії. У вузькому сенсі - це цілеспрямоване донесення інформації з метою формування необхідних уявлень і регуляції громадської думки.  Іміджевої комунікацією вважається весь інформаційний потік, забезпечений публічною персоною, що формується їм інформаційне поле. ІК - це і окремий виступ, інформація в пресі, стаття. Це і візуальний образ медійної особистості, що свідчить або сигналізує про нього невербальними засобами: мімічними і пантомімічними, кольором, фактурою, предметами оточення, людьми, яке провокується ситуаціями і поведінкою, конкретними досягненнями. Це і результативність діяльності, і сліди присутності, і відстрочені результати

Облік всіх перерахованих вище правил надзвичайно важливий при передачі іміджевої інформації. Узагальнюючи, їх можна звести до семи простим законам іміджевої комунікації. Закон сучасності ІК: випереджаючої рефлексії і попереджуючої іміджевої інформації, синхронізації і резонірованія, актуалізації та своєчасності іміджевого сигналу. Закон концентрації емоцій в ІК: перебільшення, спотворення по кутом необхідного зору, метафоризації, сенсу, підкріплення, підказки, опосередкування. Закон музичності ІК: плавності, безперервності, ритмічності, діапазону, модальності і тембрально іміджевого сигналу. Закон стилізації ІК: форми і змісту, тексту і контексту, інтонування іміджевого сигналу на основі провідних соціальних почуттів іміджевого комунікатора. Закон трансформації ІК: звикання / згасання і необхідності періодичного посилення сигналу, його перетворення з урахуванням ситуації і зворотного зв'язку, ретрансляції. Закон мобільності ІК: фокусування і управління увагою, розгортання і згортання, інформаційного вибуху і точкових сигналів, кодування і декодування іміджевої інформації. Закон універсалізації ІК: якості, надійності, результативності, при цьому природності, гармонійності і усереднення іміджевого сигналу. Користуйтеся ними, і результати іміджевої комунікації будуть перевершувати ваші очікування.

Культурна комунікація -процес взаємодії між суб'єктами соціокультурної діяльності з метою передачі або обміну повідомленнями (інформацією, досвідом, душевними станами) за допомогою знакових систем (природних і штучних мов). Основні елементи К. к.: відправник (комунікатор) і одержувач повідомлення (реципієнт); засоби комунікації (код, що використовується для передачі повідомлення в знаково-символічній формі, і канал, за яким передається закодоване повідомлення від комунікатора до реципієнта); результат (ефект) комунікації (зміна в поведінці отримувача, до-рої відбувається внаслідок прийому повідомлення); шум (перешкоди і спотворення в процесі комунікації, к-які перешкоджають досягненню заданого результату). Необхідна умова здійснення К. к. - наявність спільної мови у суб'єктів комунікації. У тій мірі, в якій комунікатор і реципієнт володіють загальним історико-соціокультурним досвідом, вони однаково інтерпретують значення символів, що сприяє взаєморозумінню між ними. Проте значення відносні, і результати К. к. можуть коливатися від повного збігу до істотного розбіжності між суб'єктами в інтерпретації символів. Критерії типології К. к.: 1) характер беруть участь суб'єктів комунікації (автокоммуникации, міжособистісна, особистісно-групова, групова, міжгрупова, міжкультурна), 2) форми комунікації (вербальна - усна, письмова - і невербальна); 3) рівні протікання комунікації ( на рівні повсякденної культури, у спеціалізованих областях соціокультурної практики, у контексті трансляції культурного досвіду від спеціалізованого рівня до повсякденного і т. д.). Особливе місце належить масової комунікації, до-раю є процес трансляції соціально і культурно значимої інформації за допомогою технічних засобів (радіо, телебачення, друк) великій кількості просторово розосереджених людей (масової аудиторії). Ю. П. Сакун

Технології віртуальної комунікації, до числа яких належитьвебінар, представляють собою з'єднання гуманітарних знань зтехнічною інфраструктурою Інтернет-комунікації. Наївно було б вважати, що одне наявність Інтернет-інфраструктури здатневикликати до життя розвиток віртуальної комунікації. Скелет, який хоч і є структурною основою людського організму, не є причиноюйого переміщення в просторі, він скоріше забезпечує протіканняцього процесу. Компанії можуть витратити бюджетні кошти на створення внутрішнього програмного забезпечення, але одне їхнаявність не забезпечить досягнення поставлених цілейрозвитку горизонтальної комунікації.

Підводячи підсумок, сформулюємо найбільш значимі висновки: 1. Проведення вебінару являє собою гуманітарну технологію. Цеозначає, що неможливо розділити процес створення і проведення вебінару на два окремих етапи. 2. Опосередкований характер Інтернет-простору накладаєвідбиток на специфічність віртуального спілкування. У ньому можна виділити особливості обміну інформацією, взаємодії та міжособистісного сприйняття. 3. Навчання в вебінарі може бути побудоване з використаннямциклічної моделі, основними етапами якої є: практика, аналіз, теорія, рекомендації. 4. Для аналізу феноменів групової взаємодії в вебінарі взалежності від того, що є предметом нашого управління (схема, тема, особистість), можна виділити організаційний, змістовний та емоційний аспекти.

Мережева дипломатія – використання глобальної інформаційної мережі в проведенні державами своєї ЗП в умовах «інформаційного суспільства», коли кордони між внутрішньою і зовнішньою політикою стають менш чіткими , ступінь відкритості інформаційних джерел зростає.

Медіа дипломатія – передбачає утвердження і проведення ЗП держави шляхом використання ЗМК та медіа впливу на світову громадську думку. Вперше використали МД у Великорибританії. ( технології – оф повідомлення для ЗМІ, які містять оф позицію країни з тих чи інших міжнародних питань; роз’яснення інф, яка містить спеціальні елементи впливу з метою переконання; інф., яка містить у собі довільні коментарі журналістів; інф., яка надається для ЗМІ для їх подальшої роботи)

технології державного брендінгу (репутаційно-іміджеві стратегії суб’єктів МВ, спрямовані на формування позитивного іміджу держави на світовій арені. Д.Б. як складова зовнішньої політики зумовлюється міжнародною конкуренцією та забезпеченням геостратегічних , геополітичних та національних інтересів у сфері МВ)

КТ забезпечують політичну систему міжнародних відносин, оперативне реагування на зміну ситуації, прогнозування розвитку подій на основі аналізу інформаційних масивів, адекватний вплив на небажані зміни. Розвинені держави створюють розгалужену структуру організацій, що забезпечюють ефективність застосування зовнішньо-політичних комунікацій, зокрема преси, радіо, телебачення.

Виділяють 4 основні стратегії брендингу території (країни):

1.      бр.іміджу  - створення і розвиток суспільного визнання образу конкретної території

2.бр. Привабливості – комплекс заходів для підвищенн привабливості території для людини, її гуманізація.

3.бр. Інфраструктури – для забезпечення двох показників інтересу до території – показник функціонування та показник розвитку (транспорт, житловий фонд, мед. Обслуговування і т.п.)

4.бр. Населення – створення певного образу для вирішення проблем різного характеру – обмеження виїзду власного населення за кордон, заохочення трудової міграції, розвиток толерантності та нац.терпимості у мультинаціональному середовищі і т.п., заохочення туризму.

Всі ці стратегії застосовують певний інструментарій  - Глобальна інформаційна мережа, виставкова діяльність, публічне представництво, видавнича справа, кіно та аудіовізуальні засоби тощо.

Австралія.

Мета створення бренду („Австралія— рай для туристів”) – привернути увагу американських, азіатських і європейських туристів. Проект «Brand Australia» поч. у 95р. під егідою федерального органу, який відповідає за просування австралійського турист. бізнесу міжн. спільноті. Силует кенгуру став осн. Елементом логотипу, в якому також присутній золотий сонячний диск і блакитні хвилі австралійських пляжів. Основні цінності австралійського бренду: унікальна природа, безкрайні простори, вільний дух і оптимізм, задоволення від життя. Вартість – 50 млн.дол. за 5 років.