14. Принципи економічного районування

У науковій літературі обґрунтовується і використовується ряд факторів і принципів економічного районування. До основних принципів належать такі:

1. загальний (інтегральний, міжгалузевий) економічний район мас бути великою економічно цілісною територією, на якій є значні природні ресурси, необхідні для визначення його господарської спеціалізації, забезпечення сучасного і перспективного розвитку:

2. розміри території великих економічних районів мають відповідати вимогам скорочення перевезення масових вантажів у межах району до економічно доцільних відстаней, наближатися до їх моно-масштабності, а величини економічних потенціалів районів повинні бути близькими між собою. Отже, економічний потенціал району може визначатися:

• кількістю населення

• розмірами валового внутрішнього продукту

• валової продукції промисловості і сільського господарства

• вартістю основних виробничих фондів

• показниками виробництва продукції на душу населення, на 1000

3. економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка утворюється розвиненими внутрішніми виробничими зв'язками, і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

4. на території економічного району повинен бути сформований досить потужний господарський комплекс, основу якого становлять територіальний комплекс з такою галузевою структурою:

• профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до складу галузей промисловості і сільського господарства;

• галузі, які розвиваються як суміжні з галузями попередньої групи і забезпечують комбіновану переробку сировини, а також галузі, що обслуговують потреби галузей спеціалізації економічного району (добування і забезпечення сировини, виробництво напівфабрикатів, обладнання, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів, тари тощо);

• галузі, які забезпечують потреби населення промисловими і продовольчими товарами, необхідними матеріалами, інвентарем, особливо в сільській місцевості.

15. Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів

Територіальна структура народногосподарського комплексу складається з багатьох елементів - певних форм територіального зосередження матеріального виробництва і невиробничої сфери, об'єднаних за ознакою галузей промисловості (промисловий комплекс, сільськогосподарський комплекс, комплекс обслуговування тощо).

Усі комплекси становлять територіальні частини народного господарства, що виступають як форми територіального зосередження продуктивних сил.

Виробничо-територіальні утворення - це певні форми територіального зосередження виробництва з різним рівнем комплексності. У промисловості вони виступають у двох формах: як промислові групи і як промислові комплекси. Ці форми виробничо-територіальних утворень якісно різні. Відрізняються вони між собою в першу чергу інтенсивністю внутрішніх зв'язків, характер яких можна вважати свого роду критерієм для виявлення різних форм виробничо-територіальних комплексів і промислових груп.

Для промислових груп характерні зв'язки на основі спільності транспортно-територіального положення і територіальної близькості використовуваної інфраструктури.

Для виробничо-територіальних комплексів основними є зв'язки комбінування й кооперування виробництва. Вони показують ступінь взаємозумовленості підприємств, виступають важливо структурною ознакою будь-якого складного промислового утворення.