3. Які органи самоврядування створено?

4. Чи є на вашій вулиці, у будинку, у школі органи самовряду­вання?

Тема XI. Засоби масової інформації урок 13

Засоби масової інформації та їх роль у суспільному житті

Мета: розкрити сутність понять «інформація», «ЗМІ», «інфор­маційна революція»; визначити основні види і функції ЗМІ; роз­крити роль ЗМІ у сучасному суспільному житті; продовжити фор­мування вмінь аналізувати навчальний матеріал, робити висновки на основі отриманих знань, збирати, накопичувати, зберігати, об­робляти й передавати отриману інформацію.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

1. Організаційний момент уроку

2. Актуалізація опорних знань

Перевірка домашнього завдання

Учні звітують про виконання завдання, отриманого на поперед­ньому уроці.

3. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Що означає термін «засоби масової інформації»?

2. Наведіть приклади відомих інформаційних програм. Як ви їх оцінюєте?

3. Які ще засоби поширення інформації вам відомі?

4. Чи насправді ЗМІ сьогодні незалежні? Аргументуйте свою від­повідь.

5. Наведіть приклади із історії, коли ЗМІ перебували під нагля­дом держави.

2. Вивчення нового матеріалу

Сьогодні, коли якість інформаційних технологій та їх вико­ристання значною мірою визначають характер життя суспільства,

питання про відносини між суспільством і ЗМІ, ступінь незалеж­ності ЗМІ від суспільства, влади і держави (особливо держави, що претендує на демократичний статус) набуває особливого значення. Засоби масової інформації, будучи важливою складовою части­ною масової комунікації суспільства, виконують різні соціально- політичні ролі залежно від певного числа типових соціально- політичних ситуацій і набувають особливого значення в суспільстві. Це можуть бути ролі організатора, консолідуючої сили суспільства, його просвітителя. Але вони можуть відіграти й дезорганізаційну, дезінтеграційну роль.

►► 3 історії розвитку ЗМІ

Як свідчить еволюція журналістики, одним із головних напрям­ків її розвитку було найбільш повне задоволення потреб людини в комунікації, тобто необхідній і соціально важливій інформації. Уже в доісторичні часи людина виступала як засіб комунікації, по­ширюючи певну інформацію серед найближчого оточення. Частково цю роль виконували шамани, провісники і оракули, а засобом її кон­сервації був наскельний живопис, пергамент, глиняні дощечки.

До сьогодні більшість дослідників дотримують думки, що поява преси припадає на V ст. до н. е., коли в Римі виходили перші газе­ти, які уже за часів Юлія Цезаря нагадували сучасні. Найбільш ві­домим був щоденний бюлетень «Асіа сііигпа» («Події дня»). В Азії також існували подібні видання (наприклад, у Китаї в VIII ст. н. е. виходила «Диба» — «Придворна газета», «Кібелчжі» — «хроні­кальна газета», а в Японії на глиняних дошках зберігали «Іоміурі каварабан» — «Читати і передавати»), що були, по суті, прадавні­ми газетами.

За часів Середньовіччя були поширені так звані «летючі лист­ки» (серед них — реляції, ревю, куранти та ін.), які мали яскра­во виражений інформаційно-прикладний характер. Винайдення 1440 р. І. Гутенбергом процесу друку за допомогою рухомих літер дало поштовх для розвитку преси і журналістики. Батьківщиною преси як соціального інституту можна вважати територію Західної Європи. Першою газетою у сучасному розумінні цього слова зазви­чай вважають бельгійську «№.єчує Тус1іп£еп» («Всі новини»), яка з’явилася в Антверпені приблизно з 1605 року в друкарні Авраама Вергевена. Із 11 березня 1702 р. в Англії, в Лондоні, почали друку­вати першу щоденну газету «Баііу Соигапі» («Щоденний вісник»).

У стародавні часи поточна інформація фіксувалася в літопи­сах, хроніках, анналах, життєписах, історіях, подорожніх запис­

ках, різноманітних епістолярних формах — від особистого листа до офіційних послань, від повчань і наказів до булл, рескриптів, прокламацій. А вже після виникнення друкованої журналістики починається формування системи журналістських жанрів. Серед найдавніших варто назвати інформацію-хроніку, репортаж, пам­флети. Згодом виникають інші газетно-журнальні жанри.

Прийнято виділяти такі типи журналістики: релігійно-клерикальна (ХУ-ХУІ ст.), феодально-монархічна (ХУІ-ХУІІІ ст.), буржуазна (ХІХ-ХХ ст.), соціалістична (XX ст.);

загальногуманістична (кінець XX ст. — початок III тисячоліття).

У Середньовіччі, за часів панування релігійно-клерикального світогляду, діапазон творчості був досить обмежений. Це поясню­валося не стільки незначною кількістю письменних людей, скіль­ки впливом релігії на всі сфери життя. Феодально-монархічний тип журналістики відображав невисоку економічну розвиненість суспільства і завсідчив перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Розвиток торгівлі вимагав обміну ін­формацією про товари, прибуття кораблів, ціни.

У XIX ст. журналістика перетворилась на найважливішу части­ну суспільно-політичного життя і господарювання. Вона виконува­ла роль знаряддя політичної боротьби — 80 % преси мали яскраво виражений політичний і суспільно-політичний характер. Стався класичний поділ преси на якісну (елітарну) і популярну (масову). До кінця XX ст. до неї додався тип проміжних ЗМІ.

Соціалістична журналістика цілком була орієнтована на ідео­логічну залежність, головною константою в якій була партійність. На сьогодні ми можемо говорити про формування загальногуманіс- тичної журналістики.

Основні етапи розвитку ЗМІ:

1. до початку нашої ери — прагазетні явища;

2. із початку нашої ери до XV ст. н. е. — епоха рукописних ви­дань;

3. із XV ст. до XVII ст. — винайдення і розвиток друкарства, ста­новлення газетно-журнальної справи;

4. із XVIII ст. до початку XX ст. — розвиток журналістики як сус­пільного інституту, вдосконалення поліграфічної бази, станов­лення преси як основи демократії;

5. із 1900 р. по 1945 р. — набуття пресою функцій «четвертої влади»;

6. із 1945 р. по 1955 р. — процес концентрації та монополізації ЗМІ;

7. із 1955 р. по 1990 р. — епоха становлення електронних засобів комунікації;

8. із 1990 р. по теперішній час — становлення нового інформацій­ного порядку у світі.

►► Види засобів масової інформації (ЗМІ)

Засоби масової інформації — це інститути та фор­ми публічного і відкритого поширення інформації для ши­рокого кола користувачів, що здійснюється за допомогою технічних засобів.

ЗМІ становлять складну систему, у якій виділяють два головні їх типи: друковані (преса) та електронні (радіомовлення, телеба­чення, кінопродукція, аудіопродукція).

Сучасні ЗМІ представляють собою установи, створені для від­критого, публічного передання за допомогою спеціального техніч­ного інструментарію різноманітних відомостей будь-яким особам. Це відносно самостійна система, що характеризується множинніс­тю складових елементів: змістом, властивостями, формами, ме­тодами і певними рівнями організації (у країні, регіоні, на вироб­ництві). Відмінні ознаки ЗМІ — це публічність, тобто необмежене коло користувачів, наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непостійний склад аудиторії, що змінюється залежно від виявленого інтересу до тієї чи іншої передачі, повідомлення або статті.

Поняття «засоби масової інформації» не слід ототожнювати з поняттям «засоби масової комунікації» (ЗМК). Це не зовсім пра­вильно, оскільки останнє поняття характеризує більш широкий спектр масових засобів. До ЗМК належать кіно, театр, цирк і т. ін., всі видовищні вистави, які визначає регулярність звернення до ма­сової аудиторії, а також такі технічні засоби масової комунікації, як телефон, телеграф, телетайп і т. ін.

Власне журналістика прямо пов’язана з використанням роз­винених технічних засобів комунікації — преси (засоби поши­рення інформації за допомогою друкованого відтворення тексту та зображення), радіо (передання звукової інформації за допомо­гою електромагнітних хвиль) і телебачення (передання звукової

і відеоінформації також за допомогою електромагнітних хвиль; для радіо і телебачення обов’язковим є використання відповідного приймача).

Завдяки використанню цих комунікаційних засобів виникли три підсистеми ЗМІ: преса, радіо і телебачення, кожна з яких скла­дається з величезної кількості каналів — окремих газет, журналів, альманахів, книжкової продукції, програм радіо і телебачення, здатних поширюватися як по всьому світові, так і в невеликих ре­гіонах (областях, районах, округах). Кожна підсистема виконує свою частку функцій журналістики на основі специфічних особли­востей.

Преса (газети, тижневики, журнали, альманахи, книжки) посідає особливе місце в системі ЗМІ. Друкована продукція несе інформацію у вигляді надрукованого буквеного тексту, фотогра­фій, малюнків, плакатів, схем, графіків та інших зображально- графічних форм, які читач-глядач сприймає без допомоги яких-небудь додаткових засобів (тоді як для отримання радіоте­левізійної інформації потрібні телевізор, радіоприймач, магніто­фон і т. ін.).

►► Функції ЗМІ

Розгляд та аналіз функцій будь-якої системи соціальної діяль­ності — найважливіший момент її теорії. Це пов’язано з тим, що процеси, які відбуваються в кожній системі соціальної діяльнос­ті, визначаються, зрештою, тим, що вона здійснює певну функцію в більш широкому загалі.

Взагалі, у ЗМІ величезна кількість функцій в абсолютно різних сферах.

1. Комунікативна — функція спілкування, налагодження кон­такту.

2. Організаторська, у якій найбільш наочно проявляється роль журналістики як «четвертої влади» в суспільстві.

3. Ідеологічна (соціально орієнтовна), пов’язана з прагненням впливати на світоглядні основи та ціннісні орієнтації аудито­рії, самосвідомість людей, їх ідеали та прагнення, включаючи мотивацію поведінки.

4. Культурно-освітня, яка полягає в тому, щоб, будучи одним з інститутів культури суспільства, беручи участь у пропаганді та поширенні в суспільстві високих культурних цінностей, ви­ховувати людей на зразках загальносвітової культури, тим са­мим сприяючи всебічному розвиткові людини.

5. Рекламно-довідкова, спрямована на задоволення утилітарних запитів, пов’язаних зі світом захоплень різних верств аудиторії (сад, город, туризм, колекціонування, шахи тощо).

6. Рекреативна (розваги, зняття напруженості, отримання задо­волення).

У кожній із цих сфер ЗМІ виконують свої соціальні ролі:

• виробничо-економічну,

• регулювальну,

• духовно-ідеологічну,

• інформаційно-комунікативну.

Так, в економічній галузі преса стає елементом системи ви­робництва, набуває якості товару. У соціальному вимірі головним є збирання, накопичення, зберігання, опрацювання та поширення інформації.

У духовній сфері преса виконує пізнавальну, освітню, виховну функції, притаманні всім ідеологічним інститутам.

Генеральним суб’єктом щодо журналістики є суспільство. На задоволення потреб усього суспільства спрямовані функції інтегра­ції пізнання, які виконує журналістика. Окремі соціальні структу­ри як суб’єкти своїми потребами в завоюванні й утриманні влади визначають такі функції журналістики, як пропаганда, агітація, організація. Особистість визначає функції орієнтації, морально- психологічного задоволення.

Для такого специфічного виду соціальних суб’єктів, як жур­налісти, журналістика виконує службово-професійну і творчу функції.

Проте викликає сумнів власне розподіл суб’єктів, оскільки журналіст може виконувати не тільки творчу і професійні функції, але й використовувати пресу в особистих інтересах.

►► ЗМІ та політика. ЗМІ як засіб формування громадської думки

ЗМІ відіграють у політичному житті суспільства суттєву роль, безпосередньо стосуючись його життєдіяльності і виконуючи ре­продуктивну (відображають політику через радіо, телебачення і пресу) і продуктивну (творчу) функції, тому вони тією ж мірою, що і творці політики, несуть відповідальність за те, що відбуваєть­ся в суспільстві.

Об’єднання націй у сильні централізовані держави часто става­ло можливим завдяки появі преси, яка створила новий вид соціаль­ної спільноти — публіку окремо взятої газети. Члени цієї агрегації розділені відстанями, але об’єднані інформацією, яку вони спожи­

вають. Преса прискорила і поставила на «потік» вироблення єди­них символів і значень у національному масштабі. Сьогодні ЗМІ не тільки безупинно відтворюють цей процес, але й виводять його на глобальний рівень. Хоч мас-медіа покликані вирішувати певні зав­дання в політичній системі та суспільстві, у реальному житті вони досить самостійні, мають власні цілі діяльності, що часом не збіга­ються з потребами суспільства, і використовують для їх досягнен­ня різні методи.

У демократичних державах явно переважає раціональна мо­дель масових комунікацій, розрахована на переконання людей за допомогою інформування та аргументації, побудованою у відповід­ності із законами логіки. Ця модель відповідає сформованому типу менталітету і політичної культури людей. Вона пропонує змагаль­ність різних ЗМІ у боротьбі за увагу і довіру аудиторії. У цих дер­жавах законом заборонено використання ЗМІ для розпалювання расової, національної, класової та релігійної ненависті і ворожне­чі. Проте різні політичні сили широко застосовують методи пере­важно емоційного впливу для пропагування своїх ідей і цінностей, що особливо яскраво проявляється в період виборчих кампаній. Цими можливостями широко користуються тоталітарні, автори­тарні і особливо етнократичні режими, надаючи своїй політичній пропаганді емоційності. Тут ЗМІ широко використовують методи психологічного навіювання, засновані на страху й вірі, для розпа­лювання фанатизму, недовіри або ненависті до політичних опонен­тів, осіб інших національностей.

Незважаючи на важливість емоційного впливу, головний вплив на політику ЗМІ здійснюють через інформаційний процес, основни­ми етапами якого є одержання, відбір, препарування, коментуван­ня відомостей. Від того, яку інформацію, у якій формі та з якими коментарями отримують суб’єкти політики, багато в чому залежать їхні подальші дії. Вони не тільки відбирають відомості, які поста­чають інформаційні агентства, але й самі видобувають та оформ­ляють їх, виступають їх коментаторами і поширювачами. Потік інформації у сучасному світі настільки різноманітний і суперечли­вий, що самостійно розібратися в ньому окремій людині чи навіть групі фахівців несила. Тому відбір найбільш важливої інформації та її подання у доступній масовій аудиторії формі і коментуван­ня — важливе завдання всієї системи ЗМІ. Інформованість грома­дян, у тому числі політиків, прямо залежить від того, як, з якими цілями і за якими критеріями добирають інформацію, наскільки глибоко вона відображає реальні факти після її препарування та

редукції, здійснених газетами, радіо, телебаченням, а також від способу і форм подання інформації.

Роль ЗМІ в політиці не можна оцінювати однозначно. Це склад­ний багатогранний інститут, що складається з безлічі органів та елементів, які інформують населення про те, що відбувається в кожній конкретній країні і в усьому світі.

5. Підсумок уроку

Бесіда

1. Проаналізуйте особливості інформаційної ситуації в Україні.

2. Яку роль відіграють ЗМІ у формуванні громадської думки й де­мократизації українського суспільства?

3. Чи можна за допомогою ЗМІ захистити права людини в Украї­ні? Наведіть відомі вам приклади.

4. Чи потрібен «Моральний кодекс журналіста»?

У сучасний період розвитку українського суспільства успішне розв’язання політичних, економічних і соціальних завдань дедалі більше залежить від дії такого суб’єктивного чинника, як соціаль­на активність особистості. Важливу роль у формуванні цієї актив­ності, а також громадської думки відіграють засоби масової інфор­мації. Про зростаючу роль преси, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступ­ність масової інформації. Друковане й усне слово, телевізійне зо­браження здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддале­них районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Засоби масової інформації — потужний засіб оперативного до­несення інформації в різні куточки світу, впливу на емоції людини, здатний ефективно переконувати реципієнта. Особливо чітко це виявляється щодо електронних ЗМІ. У міру розширення технічних можливостей їх роль зростає. А за емоційним впливом на почут­тя і свідомість людей вони залишаються неперевершеними і зби­рають найбільш масову аудиторію. У засобах масової інформації, а особливо на телебаченні питання про підвищення ефективності виступів тісно пов’язані з рівнем організації творчого процесу, форм і засобів соціально-політичного виховання журналістського, художнього і технічного персоналу. Перш за все це відбір проблем, розв’язання яких може підтримати і підказати аудиторія.

5. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Скласти «Моральний кодекс журналіста».