93.Девіантність особистості як біопсихосоціальне явище.

У наслідок різноманітних причин духовного, економічного,

політичного характеру в суспільстві завжди є люди з девіантною

поведінкою – поведінкою, що відхиляється від прийнятих у

суспільстві ціннісно – нормативних стандартів.Соціальна поведінка

– дії людини стосовно суспільства, інших людей, оточуючих речей і

природи.Соціальна норма – типовий зразок дії, еталон поведінки,

що приписується індивіду, який діє в певній ситуації. Виходячи із

власної системи цінностей та у межах соціальних норм, що ззовні

регулюють поведінку людини, вона визначає спрямованість своїх

дій, свою активність.Основні види девіантної поведінки (за Р.

Мертоном) - конформізм – повне прийняття цілей суспільства і

способів їх досягнення; - Інноваційна - людина визнає цілі

суспільства, але намагається реалізувати їх новими,

нетрадиційними засобами (рекет, крадіжки, зловживання, тощо); -

Ритуалізм – людина не визнає суспільні цілі та цінності, однак

дотримується певних «правил гри», діє у відповідності до

суспільних уявлень про припустимі засоби досягнення цілей;

- ескейпізм (ретритизм) – відхід, втеча людини від соціальної

дійсності, людиною не визнаються ні цілі, ні засоби їх досягнення

(анархія, наркоманія, бродяжництво та ін).

94.Соціальна статистика та динаміка о.Конта.

Саму соціологію О. Конт поділяв на дві основні частини:

1) соціальну статику,

2) соціальну динаміку.

Перша покликана вивчати умови існування і закони функціону-

вання соціальних систем; друга — закони їхнього розвитку і зміни.

Соціальна статика, за Контом, — це, по суті, анатомія суспіль-

ства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства,

досягнення соціальної гармонії (консенсусу).

Суспільство він порівнює з живим організмом, що має різні

органи, які виконують свої специфічні функції. Але точно так само,

як не можна розглядати функціонування будь-якого окремого

органа у відриві від цілісного організму, так і в суспільстві як

соціальній системі не можна правильно зрозуміти окремі його

структурні елементи поза його цілісністю. У співвідношенні і вза-

ємодії суспільства й особистості головним, вихідним для Конта

служить перше, а не друге: не індивіди створюють суспільство, а

суспільство визначає соціальну природу особистості. Анатомічно

розтинаючи суспільство на окремі соціальні структурні елементи,

інститути, О. Конт особливо виділяє родину, державу і релігію як те,

що відіграє найважливішу роль у забезпеченні органічної єдності

суспільства.

Соціальна динаміка О. Конта — це позитивна теорія суспільно-

го розвитку. Не заперечуючи визначену роль у цьому й інших фак-

торах, які Конт іменував вторинними (наприклад, клімат, раса, при-

ріст населення, поділ праці), безумовний пріоритет він віддавав

первинним — духовним, розумовим. Тому характер суспільства на

кожному історичному етапі і напрямок його розвитку визначаються

в Конта «станом людських розумів».

95.Основні етапи розвитку української соціології.

1 етап (Київська Русь XI—XIII ст ): Іларіон — «Слово про закон

і благодать»; Нестор — «Повість временних літ»; Володимир

Мономах — «Повчання » : Самостійність Русі, її захист, Єдність та

незалежність Русі, Моральні принципи, настанови, Взаємна

допомога у боротьбі з ворогами, Місце та роль держави 2 етап (

Запорізька Січ, Визвольна Боротьба 15-17 ст ): Д. Наливайко, 1.

Вишенський, П. Могила, Ф. Прокопович та інші : Демократизм,

справедливість, Турбота про соціальний розвиток освіти,

виховання, Самостійність та незалежність України,

Національний патріотизм, Завдання держави: забезпечення пот-

реб людини 3 етап (Г. Сковорода та ін 18 ст.): Рівність між

людьми, Права людини на щастя та свободу, Виховання людини

через самови ховання , Самореалізація індивіда через «сродну

працю» 4 етап(Початок XX ст): Драгоманов, Франко та ін. :

Рівність та справедливість, Конституційне право людини та

суспільства, Самоврядування, Прогнозування соціально-

демографічного розвитку, Національне визволення 5 етап ( поч

20 ст.): М. С. Грушевський (1866—1934) — «Початки

громадянства (генетична соціологія)» : Сутність суспільства та його

генеза, Трансформація суспільства від традиційних форм до

індустріальних, Спеціалізація праці та перетворення людини,

Якісні характеристики української нації, Необхідність

незалежної, національної церкви

Подальший розвиток та якісно новий стан самоусвідомлення

українства розпочинається з діяльності Кирило-Мефодіївського

братства, ідейне ядро якого утворювали Микола Костомаров,

Михайло Гулак, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Володимир

Білозерський, Олександр Маркевич. Своєрідним маніфестом

Братства стала «Книга буття українського народу» М. Костомарова,

в якій історія України розглядається у контексті світового

історичного процесу, а соціософські міркування автора насичені

ідеями все- слов'янського братства і відродження України.