61. Визначте основні мотиви, які спонукають до господарської діяльності.

Трудова мотивація (у сенсі) є частиною господарської мотивації, що стосується використання праці.

З погляду управління трудова мотивація цілком правомірно окреслюється сукупність дій, вкладених у активізацію персоналу. Менеджмент використовує мотивацію, щоб за можливості ефективно й органічно з'єднати розділені найманим характером праці мети трудового процесу мети працівників. У цьому полягає мистецтво управління працівниками. Тому сьогодні характер змін неочевидний, неясний розуміння багатьох конкретних сторін господарському житті, зокрема у питаннях мотивації праці.

Трудова мотивація – спонукання працівника до активної діяльності шляхом на притаманні йому мотиви праці.

Мотивація праці – сукупність внутрішніх та зовнішніх рушійних сил, що спонукають людини до трудової діяльності й які надають цієї бурхливої діяльності спрямованість, орієнтовану для досягнення певних цілей.

Механізм формування мотивації праці – сукупність закономірних зв'язків і стосунків, які обумовлюють:

§ процес засвоєння соціальних цінностей, і правил поведінки;

§ вироблення специфічних для індивіда ціннісних орієнтації й установок у праці.

У формуванні механізму мотивації праці істотну роль грає можливість отримання й якість загальнокультурної та фахової підготовки до обраного виду діяльності.

Механізм функціонування мотивації – сукупність закономірних зв'язків і стосунків, визначальних перехід

§ від актуалізованих потреб (інтересів), реалізованих у вигляді праці,

§ до трудовому поведінці.

62.Визначте об’єкт і предмет соціології праці. Соціологічні концепції праці.

Соціологія праці -- спеціальна соціологічна теорія, галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення людей до неї. Вітчизняний соціолог В. Полторак виокремлює три складові предмета соціології праці:

1) соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці, зокрема, механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості.

2) ставлення людини й колективу до праці, її змісту, характеру, умов.

3) соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ролей, цінностей, взаємодіючих між собою працівників.

Трудовий колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства, і йому притаманний розподіл на соціальні групи.

У цілому трудовий колектив -- це група людей, що об'єднані для спільної соціально значущої та корисної для суспільства трудової діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і психологічних відносин. Колектив характеризується спільними інтересами і цілями, почуттям солідарності, самовизначенням..

Відомі такі основні функції трудового колективу:

· виробничо-економічна, або цільова, заради якої і створюється колектив;

· соціальна, що полягає в задоволенні потреб членів колективу (забезпечення матеріальними благами, створення умов для підвищення кваліфікації, розвитку й використання професійних здібностей, організація відпочинку тощо);

· духовно-інтегративна, що полягає в мотивації трудової поведінки, розвитку й соціалізації особистості, згуртуванні колективу.

Соціологія праці досліджує взаємовідносини людей і соціальних груп у трудових організаціях. Передусім аналізуються проблеми, зумовлені відмінностями суб'єктів трудових відносин за такими ознаками, як стать, вік, професія, кваліфікація, освіта, виховання, ставлення до праці, місце в ієрархії трудової організації, майновий стан, політична орієнтація тощо.

Науковий менеджмент Фреда Тейлора

Започаткував детально вивчення праці окремого робітника, функціонування та організацію промислового колективу американський інженер Тейлор (1856—1915). Він одним з перших почав розглядати організацію управління трудовим процесом як самостійну галузь. За допомогою систематичних спостережень» експериментів та хронометражу йому вдалося встановити, що промислові робітники є особливою соціально-демографічною групою зі своїми цінностями, психологією, ідеологією, якій властиві стримування своїх трудових зусиль та обмеження норм виробітку.

Ф.Тейлор першим спробував виробити соціотехнічну систему, тобто систему, яка об'єднала б технічний та соціальний бік виробництва, Він обґрунтував головні підходи до створення нового напряму наукового менеджменту, які були реалізовані на багатьох підприємствах світу. Але вже у 20-хроках «тейлоризм» стали критикувати як вчені, так і виробничники, бо в нових соціально-економічних і політичних умовах він уже не міг гарантувати високу продуктивність праці, уникнення страйків, соціальну злагоду між адміністрацією та найманими працівниками. Але не дивлячись на це, наукова організація виробництва, яка широко і з успіхом використовується y промисловості й досі.

Теорія людських стосунків Мейо

Тому пошуки соціології праці були спрямовані на дослідження нових чинників, які могли б позитивно впливати на ефективність виробництва, соціальний настрій працівників. Внаслідок цього з'явилася так звана теорія «людських стосунків», розроблена y 20-30-х роках професором індустріальної соціології Гарвардського університету Е.Мейо на підставі досліджень на підприємствах електротехнічної фірми «Вестерн електрик», які отримали назву «Хотторнський експеримент».

Мета цього експерименту полягала в тому, щоб визначити, як впливає на підвищення ефективності виробництва поліпшення соціально психологічних взаємин між працівниками у трудовому колективі. Ретельні обстеження виявили, що норма виробітку працівника заложить не так від його фізичних зусиль, як від тиску на нього робітничої групи, яка задає певний темп праці та правила поведінки. Тому і засоби, запропоновані Мейо, були спрямовані на вдосконалення соціально-психологічних стосунків між робітниками у груш, поліпшення морально-психологічного клімату. Головними елементами теорії «людських стосунків» є:

§ орієнтація на людей, а не на технічний бік виробництва;

§ заміна індивідуальної винагороди колективною;

§ формування позитивного морально-психологічного клімату, підвищення задоволеності робітників своєю працею;