Питання №9.

Ефірне радіомовлення. Класифікація радіохвиль.

Ефірне мовлення – процес передавання абонентам радіопрограм через ефір. Здійснюється методом приймання радіохвиль на відстані за допомогою приймача. В СРСР почало розвиватися з 1922 р. (Григораш «Журн. У термінах і виразах»)

Мовлення в радіоефірі здійснюється за допомогою радіопередавачів тієї чи іншої потужності, які передають інформацію на тій чи іншій частоті електромагнітного випромінювання. Радіопередавач із супутнім обладнанням (студії, канали зв'язку і харчування, антена на щоглі або вишці) називається радіостанцією. Частота є головною характеристикою радіомовної станції. У перші десятиліття розвитку радіомовлення, для позначення характеристики несучих коливань використовували довжину хвилі випромінювання, відповідно - шкали радіоприймачів були проградуіровани в метрах. В даний час несучі коливання позначають частотою і, відповідно, шкали радіоприймачів градуіруют в кГц, МГц і ГГц.

Як правило, звук в ефірному радіомовлення модулює несучу частоту передавача одним із способів модуляції : амплітудним (АМ) або частотним (ЧС). ЧС дозволяє здійснювати високоякісне (як правило стереофонічне) мовлення в діапазоні частот 65,9-108 МГц. В інших діапазонах з більш довгими хвилями (ДВ, СВ, КВ) використовується АМ і цифрове радіомовлення у форматі DRM.

Радіохви́лі — діапазон електромагнітних хвиль з довжиною хвилі від 10-5 до 1010 метра. Пропонуються такі частоти(частотні діапазони):

1. Дуже низькі частоти (10-100км) – міріаметрові

2. Низькі частоти (1-10км) – кілометрові

3. Середні ч. (100м-1км) – гектометрові

4. Високі ч. (10-100м) – декаметрові

5. Дуже високі ч. (1-10м) - метрові

6. Ультрависокі ч.(10-100см) -дециметрові

7. Сверхвисокі ч.(1-10см) - сантиметрові

8. Надзвичайно високі ч. (0,1-1см) - міліметрові

В практиці радіомовлення використовують спрощену класифікацію:

1. Надвисокі хвилі 2. Довгі хв. 3. Середні хв. 4. Короткі хв. 5. Ультракороткі хв.

Радіохвилі довжиною 100-10 км (частота 3-30 кГц) та довжиною 10-1 км (частота 30-300 кГц) називаються наддовгими (НДХ) та довгими (ДХ) хвилями, розповсюджуються у вільному просторі вздовж поверхні Землі і вдень і вночі і мало поглинаються водою. Тому їх використовують, наприклад, для зв'язку з підводними човнами (наддовгі хвилі). Однак, вони сильно слабшають по мірі віддалення від передавача, і тому передавачі повинні бути дуже потужними.

Хвилі довжиною 1000—100 м (частота 0,3-3 МГц), так звані середні хвилі (СХ), вдень сильно поглинаються іоносферою (верхнім шаром атмосфери, що має велику концентрацію іонів) та швидко слабшають, коли вночі іоносфера їх відбиває. Середні хвилі використовують для радіомовлення, причому вдень можна чути лише близько розташовані станції, а вночі — ще й дуже віддалені.

Хвилі довжиною 100-10 м (частота 3-30 МГц), так звані короткі (КХ), надходять до антени приймача, відбиваючись від іоносфери, причому вдень краще відбиваються коротші, а вночі — довші з них. Для таких радіохвиль можна створювати антени передавачів, котрі випромінюють електромагнітну енергію направлено, фокусують її у вузький промінь, і таким чином збільшувати потужність сигналу, що надходить до антени приймача. На коротких хвилях працює більшість станцій радіозв'язку — суднових, літакових та ін., а також багато станцій радіомовлення.

Радіохвилі довжиною 10 м-0,3 мм (частота 30 МГц-1 ТГц), що називаються ультракороткими (УКХ), не відбиваються і не поглинаються іоносферою, а на кшталт світлових променів, пронизують її і відходять у космос. Тому зв'язок на УКХ можливий лише на таких відстанях, коли антена приймача «бачить» антену передавача, тобто коли немає нічого між антенами, що могло б заступати шлях цим хвилям (гора, будинок).