Питання №6.

Законодавча база у сфері функціонування радіомовлення в Україні.

Передовсім варто зазначити, що одним із перших законів, який створили на теренах нашої незалежної держави став Закон «Про інформацію». Це є свідченням того, що ще на початку 1990-х років було усвідомлено, що надзвичайної актуальності набувають проблеми регулювання інформаційної сфери, створення відповідних умов для розвитку вітчизняного інформаційного виробництва.

Крім того, Положення Конституції України розвиваються та конкретизуються у понад 200 документах, які встановлюють правові норми в інформаційній сфері. Серед них базові Закони України «Про інформацію», «Про телебачення та радіомовлення», «Про зв'язок» та багато інших.

У Законі України «Про телебачення і радіомовлення» зазначено, що законодавство України про телебачення і радіомовлення складається з Конституції України, Закону України "Про інформацію", власне Закону «Про телебачення і радіомовлення», законів України "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення","Про телекомунікації", "Про радіочастотний ресурс України" , низки міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тож у своїй діяльності радіоорганізації керуються Конституцією, вищезгаданими законами України та іншими актами законодавства України, реалізують основні завдання, визначені Законом «Про телебачення і радіомовлення».

Визначено, що основними завданнями радіоорганізацій є:

- оперативне інформування радіослухачів про суспільно-політичні та інші події в Україні та за кордоном, про надзвичайні події та ситуації, що становлять загрозу життю та здоров`ю населення, оприлюднення офіційних повідомлень, роз'яснення рішень органів законодавчої, виконавчої та судової влади.

- створення та розповсюдження економічних , публіцистичних , культурно-освітніх , медико-гігієнічних , художніх, навчальних, розважальних, спортивних програм, а також програм для дітей та юнацтва ;

- сприяння зміцненню міжнародних зв'язків України, зростанню її авторитету в світі [3 , с 109].

Щодо структури радіомовлення, яка ґрунтується на чинному законодавстві України:

Управління державним (бюджетним) радіомовленням здійснюють Державний комітет телебачення і радіомовлення, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - орган, який регулює взаємовідношення в державному (бюджетному) та недержавному (приватному) телебаченні та радіомовленні, видає ліцензії, стежить за дотриманням законодавства про телебачення і радіомовлення, здійснює художньо-культурний аналіз продукції, яку випускають в ефір телерадіоорганізації .

Отже, сфера функціонування радіомовлення в Україні має досить потужну законодавчу базу, яка спрямована на розвиток, зміцнення та захист радіомовлення.

Питання №7.

Радіомовлення у сфері ЗМК. Поняття інформаційного суверенітету в контексті національного інформаційного простору.

1. Радіомовлення у сфері ЗМК. Соціальний зміст преси, телебачення, радіомовлення й інших ЗМК не тільки повідомляє певну інформацію, але і прямо формує громадську думку. Уся система ЗМК - це засіб здійснення єдиного процесу поширення суспільно значущої інформації, виховання соціальних почуттів,звичок. Вона впливає на розумовий і почуттєвий стан відразу мільйонів людей, різних за віком, освітою, національністю…

Особливу ж роль у сфері ЗМК відіграє радіо, адже ще на початку свого розвитку, феномен радіо, що полягав у доступності сприйняття живої мови та у блискавичній оперативності повідомлень, а також у своєрідній сакральності мовленого, сприяв зростаючій популярності нового технічного засобу масової інформації. Цим, звичайно, не могли не скористатися повною мірою більшовики, перетворивши мовлення на свою безвідмовну і могутню ідеологічну зброю .

Виникнення радіо сприймалося як реальне диво. Воно вражало уяву вченого і селянина, поета і музиканта, робітника і державного діяча. Радіомовлення не тільки виправдало сміливі передбачення про його можливості, але й щороку їх розширювало. Воно стрімко пронизало всі сфери суспільного життя: проникло у культуру, мистецтво, ідеологію, політику, науку, освіту, виховні процеси… Відбулося чітке розмежування радіомовлення з іншими ЗМК. Це пов'язано з його специфікою, адже радіомовлення не претендувало на аналітичні засади преси, на інтелектуальність літератури, безсиле було дати відображення дійсності, як це блискуче робило кіно. Натомість радіо незрівнянно забезпечувало слову звучання. Радіохвилі могли в одну мить облетіти весь світ, найоперативніше донести повідомлення ,будь-яку думку в найвіддаленішу точку планети. Радіо не могло показати артиста на сцені театру, концертного залу чи естради, але радіо могло передати живе життя героїв , що міститься у звуках їх голосів, воно могло принести до оселі музику всіх часів і народів, голоси найкращих співаків, майстерність талановитих музикантів. А самим радіожанрам притаманна яскраво виражена звукова унікальність .

2. Поняття інф. суверенітету в контексті національного інф. простору.

Національний інформаційний простір – це юридично визнана територія держави, яка є сувереном щодо поширення на цій території сукупності текстової, звукової, аудіовізуальної та ілюстрованої інф. через канали ЗМК.

Інформаційний суверенітет держави - здатність держави контролювати і регулювати потоки інформації з-поза меж держави з метою додержання законів України, прав і свобод громадян, гарантування національної безпеки держави. (Із Закону України «Про національну програму інформатизації»).

Однак нинішній технічний і фінансовий стан радіомовлення не дозволяє сповна використовувати могутні можливості Національної радіокомпанії України щодо формування громадської думки населення, не дає можливості гідно протистояти в електронному просторі держави багатьом сусіднім зарубіжним радіостанціям, які почуваються в нашому інф. полі часто набагато впевненіше, ніж Українське радіо. Як чинник національної безпеки треба розглядати функціонування системи дротового мовлення. Для основної маси людей радіоточка - єдине вікно у широкий світ, єдине джерело інформації про події в районі, області, в Україні та за її межами, єдина можливість долучитися до надбань мистецтва, культури, літератури. Наприклад, фонди фонотеки Національної радіокомпанії України налічують понад 110 тис. унікальних записів. Нині ж система дротового мовлення, за яку відповідає Укртелеком Мінзв'язку, діє неефективно, поступово втрачає ознаки загальнодержавної мережі, адже у десятках тисяч сіл України дротове радіомовлення вже не функціонує.