Питання №24.

Мультимедійна журналістика – це журналістика, інструментами якої є різноманітні інформаційні формати:текст,фото,відео,аудіо,інфографіка. Середовищем для таких систем найчастіше слугують Інтернет-ресурси. Яскравою відмінною рисою є інтерактивність,можливість прямого зв’язку з аудиторією, колективної творчості. Мультимедійна журналістика – це продукт сучасних технологій та результат постійних змін культури споживання інформації. Чим актуальніші технології, тим вищі шанси у ЗМІ для успішної діяльності.

Саме завдяки своїй характеристиці радіо має право називатися платформою мультимедійної журналістики,адже йому притаманні оперативність,доступність, інтерактивність,воно не вимагає абсолютної уваги та створює широкий діапазон самостійності. До того ж,нових можливостей надає і поява цифрового радіомовлення.

Цифрове радіомовлення – це метод передачі радіосигналу, який базується на цифрових технологіях, і на відміну від аналогового методу, передбачає принципово нові можливості передачі звукових програм, створених на поєднанні мультимедійної інформації – текстової, візуальної, графічної, і власне – звукової.Тому йдеться не лише про забезпечення споживача інформацією, а про сервісне її сприйняття, тобто певні сервісні послуги, що супроводжують інформацію. Наприклад, коли музичні програми супроводжують повідомлення про виконавців та авторів, що вже стало традицією для цифрового радіомовлення, то появу на дисплеї цифрового приймача текстового контенту програми, фото та відеозображень виконавців тощо, цілком можна вважати сервісною (мультимедійною) подачею інформації. Тобто, на екрані цифрового приймача може відображатися не лише інформація про радіостанцію (частота, мова, жанр), додаткові повідомлення про передачу (назва пісні, її текст, автори та виконавці), а й цілком самостійна інформація – новини, курси валют, прогноз погоди тощо. Вся ця інформація може бути записана в приймачі, і користувач, слухаючи радіо у фоновому режимі, може повернутися до неї тоді, коли є потреба. Цифрові передавачі для оптимального досягнення аудиторії потребують, порівняно з аналоговими, менше потужності й значно ширше дозволяють використовувати спектр радіочастот. Цифрові передавачі можуть бути інтегровані з комп’ютерами, що сприяє якнайшвидшій обробці звукового сигналу споживачем.

Однією з особливостей впровадження цифрового радіо в нашій Україні є роль суспільного мовлення, яке, хоча й законодавчо затверджено, однак поки що в Україні не працює. А саме однією з особливостей розвитку цифрового радіомовлення в Європі є доступ до програм суспільного мовлення, при цьому – за суспільне мовлення відіграє домінуючу роль у процесі переходу на цифру. І цей перехід сплановано таким чином, що суспільне мовлення не втрачає своєї аудиторії, враховує фінансові можливості комерційних мовців та забезпечує місцеві мовні й національні особливості слухачів.

Питання №25.

Радіодрама (вона ж радіоп’єса) – жанровий різновид художнього мовлення, або драматичного мистецтва, який полягає в написаному на злобу дня радійному творі, втіленому у звукових «кадрах», що динамічно змінюються та створюють естетично цілісний образ.Ознакою радійності є відсутність коментаря, так званих слів автора та різноманітні шуми (хлюпання води, свист куль, кроки)[1]

Радіодрама, на відміну від інших жанрів художнього мовлення, не є адаптацією відомого літературного або сценічного першоджерела. Вона пишеться винятково для радіоефіру і досить часто (хоча не завжди) в іншому «вимірі» – на сцені, екрані, журнальній сторінці – не може бути адекватно відтворена. Радіоп’єса має низку особливостей:

Популярність. Цікава радіоп'єса, кінострічка чи телефільм не повчають. Вони розважають, спонукають до роздумів, викликають певний емоційний стан, вимагаючи від аудиторії співтворчості. Відповідна мовна комунікаційна модель створюється поволі у підсвідомості глядача чи слухача у процесі його ототожнення з персонажем. Актуальність. Радіо- і теледраматургія завжди віддзеркалює процеси і тенденції суспільного життя оперативніше, ніж більш консервативний театр, комерціалізоване жанрове кіно і навіть художня література. Тому оригінальне аудіовізуальне та авізуальне мистецтво має стабільно велику кількість шанувальників. Це робить його майже ідеальним засобом популяризації національних мовних скарбів.

Відповідність національної ментальності. Цілком природно, що менталітет будь-якого народу проявляється в його культурних здобутках. Тому мовна адаптація іноземних кіно- і телефільмів не може у лінгвістичному аспекті змінити собою вітчизняне аудіовізуальне мистецтво. Жанрові групи:

Першу жанрову групу можна визначити як «радіоп'єси – акустичні фільми». Найпослідовніше естетичні принципи «акустичних фільмів» втілюються у так званих «симфоніях шумів» чи «тотальних звукоп'єсах» .Слова у подібних виставах ніби відчужені від семантичної складової, позбавлені значення, змісту. Постановка цікавить насамперед своєрідність звукоряду, темп, ритм, фонетичні властивості словесного матеріалу. Не заперечуючи формотворчих досягнень цього жанру, навряд чи є сенс розглядати його як засіб функціонального збагачення мови. Хоча елементи «симфонії шумів» можна з успіхом використовувати як складову в п'єсах, де слово, текст є цінним знаряддям вираження авторської думки та репродукування емоцій.

Своєрідною естетичною альтернативою акустичним фільмам є «псевдоевристичний репортаж», публіцистична «драма з відкритим фіналом», документальна радіоп'єса, «родинний радіосеріал». Це – реалістична розповідь про справжні події, розіграна акторами, або ігрова інсценована стилізація під документальну програму. Провідним методом цих передач є максимальне уподібнення реальності, реалістичне відтворення в ефірі не тільки обставин, а й учасників того, що насправді відбувалося, – з усіма притаманними цим людям мовними особливостями. Фінал багатосерійних вистав, побудованих за псевдоевристичним принципом, часом залежить від реакції слухачів або справжніх змін у житті прототипів.

Популярність таких програм шалена.

Досить перспективною є і класична драма, створена в традиції абстрактного моделювання дійсності. Театрознавець І.Фрадкін визначає дві основні тенденції розвитку творів згаданої жанрової групи – філософську притчу (параболу) і поетичну радіоп'єсу. І подібних вистав відбувається в умовному середовищі Побутова конкретика на всіх рівнях (від подієвого до лінгвістичного) не є для них обов’язковою. Саме ця жанрова група, до речі, найбільше відповідає авізуальній природі радіодрами.

Джерела:бібліотека Інституту журналістики: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1061