2. Методологія правознавства: поняття, структура.

Лукич Р.

Під­ ме­то­до­логією­ пра­ва­ Р.­ Лу­кич­ ро­зумів­ на­уку­ про­ ме­то­ди ­пра­ва, ­тоб­то ­він ­йо­го ­тлу­ма­чить ­в ­гно­се­о­логічно­му ­ключі. На­да­ю­чи ­виз­на­чен­ня ­ме­то­до­логії ­(ме­то­до­логії ­пра­ва)­ Р.­Лу­кич ­не­ за­бу­ває ­звер­ну­ти ­ува­гу­ на ­на­явність ­не­од­но­знач­них ­тлу­ма­чень ­цьо­го ­по­нят­тя, ­що­ має­ місце ­в­ се­ре­до­вищі­ на­уковців. ­На ­йо­го ­дум­ку, ­по­нят­тя­ ме­то­до­логії ­у ­йо­го ­іншо­му­ виз­на­ченні ­пред­став­ляє ­со­бою­ су­купність ­ме­тодів, ­що­ за­сто­со­ву­ють­ся­ в ­на­уці ­чи ­іншій­ га­лузі­ пізнан­ня, ­тоб­то ­мо­ва ­йде­ про ­он­то­логічний­ ас­пект.

При­ цьо­му ­по­нят­тя ­ме­то­до­логії ­пра­ва­ ви­ко­ри­с­то­вується ­Р.­Лу­ки­чем­ у ­зна­ченні­ дис­ципліни,­ що­ вив­чає ­всі­ ме­то­ди, ­які­ ви­ко­ри­с­то­ву­ють­ся ­при ­будь­-яко­му ­мож­ли­во­му ­за­сто­су­ванні­ пра­ва, ­в ­то­му­ числі ­і ­прак­тич­но­му.

­ За ­кон­цепцією­ Р.­Лу­ки­ча,­ ме­то­до­логія ­пра­ва ­об’єднує­ в ­собі ­дві­ віднос­но ­са­мостійні­ дис­ципліни­ –­ ме­то­до­логію­ юри­дичних ­на­ук, ­яка­ досліджує­ ме­то­ди­ пізнан­ня­ пра­ва,­ а­ та­кож­ юри­дич­ну­ техніку­ (ме­то­до­логію­ прак­тич­но­го­ за­сто­су­ван­ня ­пра­ва),­ які ­в ­ро­зумінні­ дослідни­ка­ скла­да­ють­ її ­спеціаль­ну ­ча­с­ти­ну.

Та­ким ­чи­ном,­ ро­зуміння ­по­нят­тя ­пра­во­вої­ ме­то­до­логії ­та ­її ­місця­ в­ си­с­темі­ на­уко­во­го ­знан­ня ­у ­кон­цепції ­Р.­Лу­ки­ча ­мож­на пред­ста­ви­ти ­на­ступ­ни­ми ­те­за­ми:

1.­ Ме­то­до­логія­ пра­ва­ яв­ляє­ со­бою­ на­уку­ про­ ме­то­ди­ пра­ва,­ що­ досліджує­ пи­тан­ня­ їх­ існу­ван­ня, ­роз­вит­ку, ­за­сто­су­ван­ня, ­взаємозв’яз­ку ­між­ ни­ми­ та ­інши­ми­ яви­ща­ми.

2.­Струк­ту­ру­ ме­то­до­логії ­пра­ва­ скла­да­ють­ її ­за­галь­на ­та ­спеціаль­на ­ча­с­ти­ни.­ Спеціаль­на ­ча­с­ти­на, ­в­ свою ­чер­гу,­ вклю­чає­ в­ се­бе ­дві ­дис­ципліни: ­ме­то­до­логію­ юри­дич­ної на­уки, ­що­ досліджує­ ме­то­ди ­пізнан­ня­ пра­ва, ­та­ юри­дич­ну­ техніку,­ у­ сфері­ відан­ня­ якої ­пе­ре­бу­ва­ють­ ме­то­ди ­прак­тич­но­го­ за­сто­су­ван­ня ­пра­ва.­ За­галь­на­ ча­с­ти­на­ вклю­чає­ пи­тан­ня, ­що ­є ­спільни­ми­ для ­ме­тодів ­за­сто­су­ван­ня­ та ­пізнан­ня­ пра­ва.

3.­ В­ за­галь­но­на­у­ко­во­му­ вимірі,­ пра­во­ва­ ме­то­до­логія­ пред­став­ле­на­ в­ якості­ ча­с­тин­ за­галь­ної­ ме­то­до­логії­ пізнан­ня­ (до ­якої­ вклю­чається ­ме­то­до­логія ­пізнан­ня­ пра­ва)­ та ­прак­се­о­логії ­(до ­якої ­вклю­чається­ ме­то­до­логія ­прак­тич­но­го ­за­сто­су­ван­ня ­пра­ва).

3. Матеріалістичний підхід та основні категорії матеріалізму.

Новейший философский словарь / Сост. и глав. редактор А. А. Грицанов.

МАТЕРІАЛІЗМ (лат. materialis - речовинний) - філософське світорозуміння, світогляд, а також сукупність сполучених ідеалів, норм і цінностей людського пізнання, самопізнання і практики, які вбачають в якості підстави і субстанції всіх форм буття - матеріальний початок, матерію. Включаючи у власну структуру в якості самостійних версій натуралізм, емпіризм, ряд шкіл аналітичної філософії та ін, європейський М. сходить своїми витоками ще до античного атомізму. Внісши значний внесок у полеміку з радикальними версіями філософії ідеалізму, М. досягає пікового значення свого позитивного впливу на життя суспільства в епоху Просвітництва (Дідро, Гольбах та ін), здійснюючи нищівну критику реакційно-релігійної ідеології католицизму епохи буржуазних революцій. 19 в. в історії М. ознаменувався, з одного боку, втратою ним домінуючого положення в середовищі філософської інтелігенції Західної Європи, з іншого - наданням йому (зусиллями ряду радикальних його представників - Маркс, Енгельс, Дюрінг та ін) статусу особливої ​​самовизначаючої "магістральної лінії", "партії" в історії філософського знання, "від століття" протистоїть ідеалізму. Внаслідок надлишкового акценту представників філософського М. кінця 19 - першої чверті 20 ст. на завданнях теоретичного обгрунтування безпрецедентно популярних у цей період ідей революціонізму і силових сценаріїв макроекономічних трансформацій, М. 20-х 20 в. зупинився в своєму розвитку на жорстко замкнутій системі теоретичних догматів і спрощеної онтології. Надалі, зусиллями мислителів філософського М. "нової хвилі" (Лукач, Грамші та ін) розробляється діяльнісна парадигма М., поєднувала в собі діалектико-матеріалістичні підходи Маркса з категоріально-понятійним вишукуваннями і пошуками новітніх філософських систем 20-30 - х (Хайдеггер та ін.) Певний додатковий імпульс еволюції шкіл М. в 30-40-х 20 в. надали теоретичні реконструкції фрагментів ранніх рукописів Маркса, присвячених проблемі відчуження і самовідчуження людини, з'ясовні через філософську рефлексію над процесом відчуження праці. В кінці 20 ст. догмати філософського М. нерідко виконують роль філософсько-ідеологічної пропедевтики для категорій соціальних аутсайдерів, які поділяють ідеали позитивності масових громадських діянь деструктивного типу.