+ Тема заняття 1: Предмет і метод економічної теорії.

Економічна наука є однією із найдавніших. ЇЇ предмет намагалися визначити ще давньогрецькі філософи Арістотель і Ксенофонт і ІУ-ІІІ ст. до н.е.

Глибокий інтерес до економічної теорії зумовлений тим, що вона вивчає проблеми вирішальної сфери життя суспільства – виробництва економічних благ, обміну, розподілу та споживання національного багатства в матеріальній (житло, одяг, їжа тощо) та нематеріальній (наука, освіта, виробничий досвід, творчий потенціал і т.д.) формах, економічні потреби, інтереси і цілі особи, а також закони, які управляють цими процесами і втілюються в економічній політиці держави.

Про предмет економічної теорії до сих пір тривають наукові дискусії. Але науковці приходять до висновку, що предметом економічної теорії є економічні відносини в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Предмет економічної теорії – це економічні відносини у взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, а також вивчення законів і закономірностей такої взаємодії, цілісність і організованість якого забезпечує сучасний господарський механізм (або той, що існує в даний момент в країні).

Визначення предмета орієнтує на вивчення законів, які регулюють виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних благ та послуг. Основними законами тут є: закон економії робочого часу, закон зростання продуктивності праці та ін. – всезагальні закони; загальні (діють в межах кількох формацій) - закон вартості, закон грошового обігу, закон попиту і пропозиції тощо; специфічні закони (діють в одній формації) – закон концентрації окремих форм власності та капіталу; ступеневі закони – закон монополізації капіталістичного виробництва, закон зрощування промис-лового капіталу з банківським, закон планомірності та інші. При вивченні дисципліни вивчаються такі поняття, як «суспільні відносини у межах господарської діяльності», «виробничі відносини», «відносини економічної власності» тощо.

Функції економічної теорії. Економічна теорія виконує наступні функції:

1. Практична, яка полягає в обґрунтуванні необхідності і шляхів впровадження типів і форм власності, вироблення наукових основ управлення народним господарством, шляхів поєднання ринкової економіки з державним регулюванням, вивчення досвіду інших країн і застосування в умовах України тощо.

2. Пізнавальна функція, яка розкриває суть економічних законів і катюго-рій та форм їх вияву, розкриває притаманні їм суперечності. На підставі цієї функції може здійснюватися практична функція.

3. Практично світоглядна функція, яка сприяє виробленню нового типу економічного мислення і формує сучасний світогляд людини.

Комплексне виконання цих функцій сприяє розвитку економіки країни.

Для дослідження економічних законів і категорій, дослідження еволюції економічних систем або особливостей розвитку економіки тієї чи іншої держави, передбачити майбутній розвиток використовують діалектичний метод дослідження, який є загальнонауковим з використанням філософських принципів.

Метод економічної теорії – засіб пізнання сукупностей, комплексів прийомів і операцій для відтворення економічної системи, притаманних їй законів і суперечностей.

Метод економічної теорії, як предмет цієї науки, складається з різних структурних елементів, головними з яких є філософські, загальнонаукові принципи, закони і категорії діалектики, закони і категорії економічної теорії, дисциплінарні та міждисциплінарні методи, наприклад, економіко-математичні і статистичні.

Для вивчення різних методів використовують системний підхід в економічному дослідженні – методологічна орієнтація дослідження та вивчення різних типів господарства (національного, світового та ін.) у вигляді систем, підсистем і формує їх цілісність щодо навколишнього середовища. При цьому використовується принцип цілісності, умовою якого є взаємодія (єдність і суперечність) з навколишнім середовищем, розгляд об'єкта як складної системи, утвореної відносно самостійними підсистемами, елементів, компонентів. Наприклад, взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин у межах суспільного способу виробництва нац. господарства зумовлює виникнення і дію закону виробничих відносин відповідно рівню, характеру і структурі продуктивних сил; взаємодія елементів технологічного способу виробництва - виникнення і дію закону концентрації виробництва, усуспільнення виробництва і праці.

Підсистемами економічної системи є: продуктивні сили, відносини економічної власності, техніко-економічні та організаційно-економічні відносини, господарський механізм. Підсистеми складаються із елементів, які формуються із компонентів. Наприклад, складовими частинами власності є власність на засоби виробництва, робочу силу, цінні папери та ін. Види власності діють у різних сферах суспільного відтворення. Окремими елементами економічної власності є ціна, заробітна плата. Складовими частинами господарського механізму є державне регулювання і ринкові важелі саморегулювання економіки. Окремими елементами державного регулювання є бюджетне регулювання, податкове, грошове, кредитне та ін.

Загальнонауковими методами пізнання є індукція та дедукція. Індукція (наведення) – логічний спосіб пізнання,основою якого є загальні висновки і положення вивчених фактів, явищ і процесів або більш загального на основі менш загального. Дедукція – (виведення)- логічний метод пізнання, що ґрунтується на отриманні окремих конкретних висновків, положень на основі знання загальних положень, закономірностей розвитку цілісної економічної системи. Крім цих методів використовують аналіз і синтез. Аналіз передбачає розчленування предмета, явища, процесу на складові частини. Синтез означає поєднання розрізнених частин і сторін у цілісність з урахуванням їх взаємозв'язків.

Крім цих методів існують і інші. Всі вони доповнюють один одне і дають можливість ширше дослідити, розкрити предмет, явище економічної теорії.

Таким чином, економічна теорія – це наука, яка розкриває взаємодію економічних відносин між різними ланками економічної системи на підставі застосування різних методів.

Тема заняття 2: Економічні потреби і виробничі можливості.

Економічні потреби – це внутрішній мотив людини,що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та членів своєї сім'ї.

Особливості потреб: їх багато, вони різноманітні, із задоволенням одних потреб виникають інші.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. В свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Економічні потреби задовольняються у процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби, що приводить до відтворення економічних потреб.

За ступенем задоволення розрізняють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) потреби. Абсолютні економічні потреби визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг, які могли б бути спожиті суспільством за найсприятливіших умов. Дійсні економічні потреби задовольняються за оптимальних розмірів виробництва при даній економічній системі. Платоспроможні економічні потреби – це потреби, які особа (суб'єкт) може задовольнити за свої кошти і визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошовими доходами населення.

Розрізняють також економічні потреби суспільства, класів, соціальних верств, прошарків, груп, окремих людей. Серед них виділяють фізіологічні (з верхньою та нижньою межею), соціальні та духовні. Фізіологічні потреби - це основні потреби у товарах і послугах, без яких неможливе існування людини (їжа, одяг, житло). Соціальні потреби – це потреби в освіті, медичних послугах, соціальному страхуванні, вихованні дітей і т.д. Духовними потребами вважають потреби людини у віросповіданні, відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, тобто все те, що розвиває особистість.

Розвиток та задоволення потреб залежить від ступеня розвитку і зрілості економічної системи. У розвинених країнах вчені налічують майже 11 тис. потреб, більшість з яких – економічні. Постійне зростання потреб свідчить про дію закону всезагального економічного зростання потреб.

Економічні потреби окремої людини, трудового колективу та сукупного працівника групуються навколо потреб людини-працівника і людини-власника.

Потреби людини-працівника зароджуються у виробництві й пов'язані з процесом праці і можливістю працювати. Це потреби у якісному вдосконаленні умов праці: санітарно-гігієнічні умови, фізична небезпека, контакти з іншими людьми. Умови праці повинні стимулювати працівника до ефективної, високо продуктивної праці, власному удосконаленню.

Потреби людини-власника – це потреби в отриманні гідної величини заробітної плати, у привласненні частини прибутку через акції підприємства, в отриманні частини доходу від вкладених в ощадні банки заощаджень. Крім того, потреби людини-власника передбачають, що вона забезпечена окремою зручною квартирою, товарами тривалого користування (автомобілем, телевізор-ром тощо), а по змозі – сучасною дачею.

Але потреби постійно змінюються і зростають під впливом їх задоволення через можливості виробництва у створенні відповідних матеріальних благ, що свідчить про дію закону зростання потреб.

Закон зростання потреб – це всезагальний економічний закон, який виражає сталі і суттєві зв'язки між виробництвом і рівнем задоволення потреб (або особистим споживанням), розвиток яких викликає появу нових потреб та засобів їх задоволення.

Основною суперечністю закону є, з одного боку, досягнутий рівень виробництва і споживання, а з іншого – зрослі на цій основі потреби людей.

Матеріально-речовою основою даного закону є розвиток технологічного способу виробництва. В умовах новітньої техніки та технології закон діє значно інтенсивніше і спонукає підвищувати рівень робітників. В умовах автоматизації виробництва зростають потреби, пов'язані із якісним удосконаленням умов праці кожного індивіда, трудового колективу та сукупного працівника. Закон зростання потреб тут виявляється у потребах формування працівника нового типу.

Під час людської діяльності конкретним виявом зростання потреб є збільшення видів виробництва продукції. Приблизно 90% сучасних товарів на початку ХХ ст.. не вироблялося.

У соціальній сфері закон зростання потреб виявляється в поліпшенні житлових умов, пенсійного забезпечення, гарантованого просування по службі тощо. У сфері політики проявляється у потребі людей, трудових колективів, соціальних верств і прошарків, класів впливати на формування політики, брати участь в управлінні державою. Прояви закону зростання потреб має місце у правових, культурних, національних та інших суспільних відносин.

Таким чином, потреби людей, суспільства, підприємств впливають на сам процес розвитку не тільки економіки, її окремих елементів, але й всього розвитку країни в цілому.